![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | Биология |
Хижі ссавці Чернігова | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
И ученый изложил свое предположение о том, что только судьба Свя-тополка великоморавского могла послужить основой для рождения былины. Это древнейший представитель славянской силы, легендарный герой, который в рассказе Космы Пражского укрывается в горы и там кончается таинственной смертью. Василий Буслаев. Такое предположение звучало для Константина очень убедительно. Ведь во всех былинах о Святогоре он представлен как единственный богатырь, дружественный русским, но не русский богатырь, который не ездил на Святую Русь, а к которому, напротив, русские богатыри ездят на поклонение как к старшему и сильнейшему; жил он на горах и там таинственно погиб Значительно труднее далась художнику расшифровка другого персонажа русского былинного эпоса любимого в народе богатыря Вольги Святославовича. С одной стороны, богатырь родился «во городи в Черни-гови не простого-то он был роду боярского». Вольга выдавал себя за племянника и крестника киевского князя Владимира: Как пожаловал меня да родной дядюшка, Родной дядюшка да крестной батюшка, Ласковой Владимир стольнокиевский
Чернігова та його околиць. Об`єкт дослідження – особливості біології представників ряду Рукокрилих. Предмет дослідження – поширення кажанів в м. Чернігів та його околицях. Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел. Робота викладена на 25 сторінках основного тексту. 1. Загальна характеристика та особливості ряду рукокрилі (кажани) 1.1 Особливості будови та фізіології Рукокрилі включає три родини: Гладконосі кажани (Vesper іlіo іdae), Підковоносі кажани (Rhі olophіdae) і Бульдогові кажани (Molossіdae). Родина Гладконоси кажанів (Vesper іlіo іdae) включає дев'ять родів: рід Нічниці (Myo іs), рід Вухани (Pleco us), рід Широковушки (Basbas ella), рід Нетопири (Pіpіs rellus), рід Вечірниця ( yc alus), рід Кожани (Ep esіcus), рід Двоколірні кожани (Vesper іlіo), рід Довгокрилі (Mі іop erus) і рід Трубконосі (Murі a). Кажани або рукокрилі – ряд ссавців. Довжина тіла від 2,5 до 14 см. Дуже поширені, існує близько 1000 видів, що формують ряд Chirop era, кажани становлять приблизно одну чверть усіх ссавців Землі.
Котляра, пожвавилась торгівля Русі із Західною Європою, звідки у грошовий обіг руських земель надходять західноєвропейські срібні денарії. Здебільшого це були німецькі пфенінги, англо-саксонські пенні, денарії Чехії, Італії та інших країн. Ці монети у скарбах зустрічаються поруч із арабськими. Найбільше таких знахідок виявлено в Києві, Переяславі, Чернігові. Під час обігу іноземних монет на наших землях виникли їхні давньоруські назви — куна, ногата, резана, векша, і склалось грошово-лічильне поняття гривня, якому з кінця XI ст. відповідали певні злитки срібла або ж т. зв. монетні гривні. Гривні були засобом платежу та нагромадження, а після припинення ввезення іноземних монет вони стали головною одиницею грошового обігу руських земель. Тут варто подати докладніший аналіз елементів грошово-лічильної системи Київської Русі. Отож, куною давні слов'яни називали римський денарій. Схожа, співзвучна назва з'явилась на означення римського денарія в Північній Європі — coin (від лат. cunens — «кований»). Оскільки куна стала грошовою одиницею, то вся тогочасна грошова система одержала назву кунної системи
Пестеля; 2) «Товариство сполучених слов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося на Еиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік: Любинский, Горбачевский, Іванов, Соловйов, Усов-ский і ін.; цілі викладені в двох документах - «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створити демократическою федерацію держав (Росія, У., Валахия, Далмація, Сербія, Польща, Угорщина , Трансільванія і Богемія) від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу «Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено царатом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство» (1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що був членом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи « складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з «Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристської організації.
Другий, Джогоннатх Чокроборті, сучасний індійський поет і літературознавець, переклав бенгальською мовою давньоукраїнську епічну пам'ятку «Слово о полку Ігоревім». Більше того, вражений винятковою подібністю цієї пам'ятки з давніми і середньовічними епічними пам'ятками Індії, він напи<123>сав дослідження, де простежив і проаналізував ці паралелі. Після святкування 800-річчя «Слова», на якому побував і автор першого в Індії перекладу давньоукраїнської пам'ятки, Джогоннатх Чокроборті ще більше впевнився в невипадковій спорідненості індійського та українського народів: «У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях». Мовлячи ж про свою роботу над перекладом «Слова», він зізнається: «Я виявив у «Слові» стільки слів, так схожих на санскритські!.. Робота над «Словом» була для мене відкриттям нової країни, напрочуд схожої на мою батьківщину». Обидва носії прізвища Чокроборті мають імена, що сходять до епітетів Вішну-Крішни: Ачіт, або Ач'ют, досл. «Непохитний», а Джогоннатх /хінді — Джаганнатх/ — «Цар/Владика світу»; територія сучасного штату Оріса /Одіса/ якраз і вважається «землею бога Джаганнатха», тобто Вішну /див. статтю про Одесу/
Вже історія Г – В держави ХІІІ ст. тісно в’яжеться з новим політ – їм чинником, що виник тоді на північно-західній границі руського світу. Цим чинником була Литва. Ще в ХІІ ст. супроти систем руських князівств, розбита на окремі незначні племена, Литва уявлялась слабким і мало важливим сусідом. В ХІІІ ж столітті вона об’єднується в другу державу, здобуває чим раз більше значення, а з початком ХІV ст. виступає вже в ролі “збирача розбитих білоруських і українських земель”, як пише Д. Дорошенко. В житті народів з цього часу і аж до половини ХVІ ст. Литва відіграє рішаючи роль, а з білорусами вона тісно зв’язана й до сьогодні. Все те примушує звернути докладнішу увагу в нашім загальні огляді на литовський елемент і на сформування литовської держави, яка протягом мало не цілих двох століть була державною й українського народу, була тогоспільною будовою, де досить мирно та спокійно жили поруч себе народи литовський український і білоруський. Українські землі (Київщина, Чернігово-Сіверщина, Поділля та Волинь) у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського у 60-70 роках ХVІ ст. – 1569 рік. Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтське (ВКЛ) трактують до кінця ХV ст. федерацією окремих земель під верховенством великого князя Литовського. До початку ХVІ ст. ВКЛ конституційна монархія, а з 1501 р. –парламентська шляхетська республіка.
Ярослав вибив його з міста і той утік до печенігів. Навесні 1019 р. Святополк напав на Русь разом із печенізькою ордою. Ярослав вийшов переможцем з цієї битви. Він розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар. Тому домовився з братом Мстиславом, що княжив у Чернігові, про розподіл сфер впливу в Південній Русі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, проте залишив тому Полоцьке князівство. Ярослав доклав багато зусиль до відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної війни нащадків Володимира й вторгнень печенігів. Він продовжив діяльність батька щодо фортифікування південних рубежів держави. У Ярослава, як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний. Київська Русь мала жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. 1048 р. король Франції Генріх І посватався до дочки Ярослава Анни. Шлюб був укладений, ймовірно, в 1049р. Інша дочка Ярослава – Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Суворого, а ще одна – Анастасія побралася з угорським королем Андрієм І.
В подальшому розвивати наступ в направленні на Конотоп, Ніжин, Київ та благополучно форсувати Десну і вийти на правий берег у напрямку Чернігова. Операцію думали почати 19-20 серпня, але із-за того,що не вистачало боєприпасів, вона була відкладена на неділю. Не дивлячись на ускладнення, темпи наступу військ в Донбасі збільшувалися. 10 вересня з”єднання Південного фронта разом із десантом, якого висадили з кораблів Азовсько-воєної флотилії, визволили Маріуполь. В захисті вермахту були дві здоровенні дири на Київському напрямку і на Південному – групи армії “Південь” в Донбасі. Протягом 8 вересня в Донбасі війська продовжували успішно наступати й пройшли вперед від 15 до 20 км., оволоділи обласним центром Донбаса м.Сталіно, Яснувата і Ново-Економічний, райцентром Авдіївка, райцентром Селі ловка, а також зайняли 150 інших населених пунктів: Золотий Колодязь, Володимирівна, Ясинівка, Олександро-Григорівка та залізнодорожними станціями: Мерцалово, Готівка, Желанне, Галушкіно. Таким чином Донбас був визволений від німецьких окупантів. Це повідомлення було опубліковане в газеті “Партизанская правда”, З цієї битви та визволення від окупантів можна зробити висновок,що радянське керівництво вже мало чудову стратегію. 26 серпня після перегрупування військ, Центральний фронт почав наступ.
На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловімть у своїй структурі має прядильне, ткатське, крутильно–ниткове і фарбувальне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішками синтетичних і штучних волокон. Основні бавовняні підприємсива розміщені у Херсоні і Тернополі ( бавовняні комбінати ) , Донецьку ( бавовонопрядильний комбінат) , Нововолинську ( бавовняна фабрика ) , Полтаві ( прядильна фобрика), Києві ( ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (ниткова фобрика). Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробнитство майжен не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.) , Бонуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.
Давньоруські ковалі були обізнані з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів. Вони виготовляли знаряддя праці, кінську збрую, наконечники списів, сокири, кольчуги та різноманітні речі господарського призначення. На Русі існувалопонад 16 ковальських ремесел. Високого розвитку досягла також обробка кольорових металів: міді, бронзи, срібла, золота. Ювелірні вироби давньоруських майстрів відзначалися мистецькою виточеністю і досконалістю малюнків. Археологи, крім готових виробів, знаходять значну кількість ливарних формочок для виготовлення прикрас. Традиційні ювелірні технології в Київскій Русі: карбування, тиснення, штампування, чернь, зернь, скань. Найскладніший спосіб орнаментації ювелірних виробів, традиційний для Київщини,—перегородчаста емаль. Пізніше це мистецтво емальєрів поширювались і на інші землі Київською Русі, зокрема, Галич. Багаті колекції музеїв Києва, Чернігова, Харкова, Львова свідчать про вищий рівень ювелірного мистецтва Київської Русі порівняно із західноєвропейськими країнами.
Обрання Мазепи пов"язане було з підписанням нових, "Колмацьких статтей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з де-якими додатками на користь Москви. Так, було зостережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польшою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманський резиденції - Батурині - для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регименту", а тільки казати, що він належить до единої держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв"язків між двома народами. Коломацькі статті вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт не був реалізований. Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: "від Богдана до Івана не було гетьмана".
Величезний внесок у розвиток української музичної культури зробили такі відомі композитори, як М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. Починається становлення професійної української музики. Архітектура і будівництво у другій половині XVIII ст. продовжували розвиватися на самобутній народній основі. Особливого значення надавалося спорудженню православних храмів, де домінує стиль українського, або козацького, барокко. Він органічно поєднував почуття святковості, яскравості, емоційності й пишності. В стилі європейського барокко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. Національного колориту сповнені Андріївський собор та Покровська церква в Києві, Троїцький храм у Чернігові тощо. Видатними архітекторами цього часу були С. Ковнір, І. Григорович-Барський. В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у напрямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України. Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси барокко з народними традиціями.
Володимир, збираючись дати відсіч непокірному синові, несподівано помер. Є підстави гадати, що у змові з Святополком був Всеволод, князь Володимир- Волинський, що від 90-их років зникає з політичного овиду Руси. Скандинавські саги про Олафа Тріґвісона оповідають, Що 995 року він утік до Скандинавії і там загинув. Д. Ліхачов припускає, шо втік він унаслідок розриву з Володимиром. Можливо, в опозиції були також Гліб та Мстислав.СВЯТОПОЛК (1015—1019). Святополк, що перебував у Києві, скористався з наглої смерти батька й оголосив себе його спадкоємцем. Прагнучи захопити владу над усією державою, він підіслав убивників до улюбленого Воло-димирового сина Бориса Ростовського. Після Бориса забито молодшого брата Гліба та Святослава, князя Деревського. Таким чином у руках Святополка опинилася більша частина держави Володимира: крім Київщини, Сіверщини з Черніговом та Любечем, до неї входили землі Волинська, Деревська, Туровська, Ростовська та Муромська. Стероризовані вбивством братів, Інші брати не виявляли активності. Тільки Ярослав Новгородський зібрав військо, найняв варягів і рушив походом проти Святополка.
За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури. 6 галицько-волинська ДЕРЖАВА - СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров'я — Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси у цьому регіоні. Кардинально іншою була сиутація у південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання — Га-лицько-Волинське князівство, яке надалі майже впродовж півтора сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.
Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева. Широко розгорнулося на Русі в кінці Х - на початку XI ст. кам'яне будівництво. Воно потребувало спеціалістів різних профілів будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайдені залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна в Києві, Чернігові, Суздалі, Старій Рязані, Полоцьку. Ранньофеодальний етап об'єднував всіх ремісників у феодальні господарства. Деякі писемні джерела повідомляють про досить ранні прояви артільних форм праці на Русі. Але це не дає підстав стверджувати ,що вони були зародками самоуправних міських общин. 2.4 Феодалізація селян та земельні відносини До середини 1 тис. н.е. господарство східних слов'ян розвивалося на основі землеробської общини, з якої в перші століття нашої ери почала формуватися територіальна, або сусідська община - марка. Власністю всієї громади залишалися поля, ліси, луки, пасовища. Присадибні ділянки, житло, худоба, знаряддя праці, продукти виробництва стали власністю сімей, а орні землі надавалися в Їхнє індивідуальне користування.
Мазепа, - коли уряд Центральної Ради в зв'язку з постановою 1-го Всеукраїнського військового з'ізду, що відбувся на початку травня 1917 р., уділяв особливу увагу справі т.зв. українізації частин російської армії через видалення та організацію вояків в свої українські частини. Таким шляхом малося на увазі створити українську армію”. В загонах вільних козаків проходили військову службу и рабітники київського заводу “Арсенал”, залізничники Конотопа й Сум, телеграфісти Чернігова. Вільне козацтво визнавало владу тільки Центральної Ради та Генерального Секретаріату, про що свідчать спогади учасників тих подій Степана Шухевича, Всеволода Петрова, Дмитра Дорошенка, гетьмана Павла Скоропадського. Таким чином, у процесі загального пожвавлення національного руху в Україні виявилися нові настрої, що зароджувалися серед російськомовного робітничого населення її міст. Але якщо національно свідома меншість була сповнена рішучості твердо йти шляхом створення українських національних військових формувань, то більшість не виявляла в національних і військових питаннях великої заінтересованості.
План 1. Загальні відомості 2. Статистичні дані 3. Геральдіка Чернігівської області 4. Історія Чернігова 5. О імені городаВикористані джерела Історія регіону Заселення території Чернігівщини почалося ще за часів палеоліту - близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) дослідники виявили на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології. У IX ст. Чернігово-Сіверська земля увійшла до складу Київської Русі, причому Чернігів за розмірами і значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вона одержала подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв'язки. Адміністративно- У Чернігівській області 22 райони: Бахмацький, територіальий Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, розподіл Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський.
За підрахунками істориків, за княжої доби в Києві діяло 17 монастирів, Галичі — 5, Чернігові — 3, Переяславі — 2, у Володимирі-Волинському — 1. Монахи свій час проводили в молитвах та праці і не тільки виробляли самі собі одежу чи займались хліборобством, городництвом, але й були між ними переписувачі книг, малярі (Алімпій), лікарі (Агапіт, Дем'ян Пресвітер), визначні вчені (літописець Нестор) та ін. Вони ж були першими вчителями монастирських шкіл, активними носіями книжного слова, сподвижниками на ниві культури. 7. Архітектура та образотворче мистецтво. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Такими, вочевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах під назвою "хороми". У великих містах князівсько-боярські і купецькі "хороми" мали два і більше поверхи. Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви, храми.
![]() | 978 63 62 |