Демократія як соціальне явище

 Націократія

Так сталося й з диктатурою компарт. Опанувавши владу й звязан з нею соцальн та матеральн корнети, комунстична клка все бльш замикалася в соб. Вслд за упослдженими нетрудовими елементами, вд не вдривалися й т класи, що  саму привели до влади: се]лянство та робтництво. В останнх часах глибока пррва вже ляга мж масами компарт та  проводом, що триматься лише на нерц тимчасово пореволюцйно рвноваги. Перодичн чистки кадрв компарт стверджусь це явище. Стремлння комунзму до лквдац нетрудових, паразитарних верcтв, не могло само по соб викликати заперечень. Дйсно, в кого можуть збуджувати симпат непродукуюч, експлуатацйн елементи, що ними просякнений соцальний устрй сучасно капталстично демократ? Однак у цй соцальнй реконструкц, практичн методи комунзму цлком ро]зйшлися з його теоретичними цлями. Самий роздл на трудо]в  нетрудов верстви давно вже перестав бути актуальним у змнених суспльних  продукцйних умовах совцького Со]юзу. Поглиблюючи його й тепер, сталнська диктатура керму]ться навть вже не соцальними мркуваннями, лише штучни]ми, зовншнми ознаками: певна чи непевна дана людина або колектив для пануючо клки ?.

 Сутність, різновиди і перспективи класичної демократії

Переліченими характеристиками не можна обмежити сутність і зміст демократії, однак можна створити певний її образ. Над поглибленням понять демократії продовжують працювати науковці й політики. Конституційно-правове розуміння демократії залежить не тільки від методологічної позиції дослідника, а й від правильного розуміння соціально-економічних і політичних умов, в яких відбувається демократична трансформація. Відштовхуючись від класичного розуміння демократії, спробуємо дати визначення цьому соціальному явищу. Демократія - відкрита суспільна система з високою політичною культурою; форма суспільного буття, яка створює найсприятливіші умови для життєдіяльності людини; форма організації політичної (державної) влади в умовах соціального розшарування. Зміст цього поняття в різні часи і за різних умов був далеким від його істинного значення. Демократична фразеологія рабовласницького Риму і нацистської Німеччини була лише демагогічним прикриттям політичного терору, ігнорування прав і свобод більшості народу, матеріального і морального придушення меншості.

 Відродження Нації

Коли б серед тих груп була певна, виразна думка що до укранства, то уряд зараз же одбив би  в свох заявах  реляцях, як то вн зробив що до Польщ, Фнлянд, Кавказу, як то зроблено було в сфер деяких полтичних  соцальних питань, на як пануюч групи мали певну вдповдь. Рч у тому, що все руське громадянство, вс кляси й групи його ставились без особливо прихильности та уважности до укранського вдродження. ¶ до вйни, [1] й до революц, так само як  пд час революц укранство мало дуже небагато заступникв  оборонцв серед русько демократ. Причин тому багато. Основною ж причиною, як  по всх явищах людського життя, була причина економичного, матерального характеру. Що посунуло московських самодержцв на брутальне зламання переяславського трактату й на сстематичне нищення укрансько нац, то те саме стримувало руську демократю вд оборони укранства супроти царизму. А менно: багацтва укрансько земл. Украна, ця житница Росси, з своми 30-35 мллонами населення, надзвичайно смпатично закругляла необсяжн матности мпер

 Римська держава Ё цивЁльне право (шпаргалка)

Ця здатність — не природжена. біологічна чи якась інша властивість людини, а соціальне явище, насіидок соилально-економічного розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здатністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою Раб. звільнений з рабства, набуває здатності мати право. У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів (вони розглядаються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто право-суб'ектність, у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімейного стану За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-фіни. вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші члени родини. Стани могли змінюватися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність.

 Відродження Нації

Але до того весь режим був прихильний до всякого роду реакц й контрреволюц, що ця гидь цлком отверто аAтувала за ту "ндлмую". @азети хуторянки що дня вмщали факти тако аAтац, що дня плаксиво жаллись на нахабство "фаховцв". Але петлюрвщина, розумться, не чпала цих свох соцально-полтичних родичв. 3. Отаманщина при Aрант погромного резервуару. Але що ставило бдну дрбно-буржуазну демократю й  нещасне "Правительство" в найтяжче становище, так це - врейськ погроми. Основн причини цього жахного, ганебного явища полягають насамперед у вковй темнот, забитости й намучености народнх, (з них же особливо селянських) мас. Цею темнотою завсгди користувались соцальн злочинц ще за царських часв. Це був (та  ще й дос, нажаль!) постйний, страшний резервуар темно муки, гнву й обурення мас на т соцальн кривди, як вками збралися в душ народа. ¶ не раз царськ "полтики" одкручували Aринт того страшного резервуару й випускали чорну, люту течю на невинних людей, яка топила х у крови, яка нищила, громила, палила й калчила все навкруги себе. ґврейство було найкращим об'ктом, на який легче всього було направити темну течю

 Мовний дискурс

Текст володіє формально- змістовою структурою, яка допомагає вичленити його в дискурсі. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який вперше з’являється в момент породження його автором і може переживати наступні переродження при сприйнятті його реціпієнтом. На формування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора. На мотивованість дискурсу вказує В. Кох, на думку якого дискурс – це “будь який текст ( або частина тексту ), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву. О. Т. Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс – це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс – це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб’єктів. Англійські дослідники Р. Ходж та Дж. Кресс розглядають текст і дискурс як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень. Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком,-це складна комунікативна подія,”суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі. Н. Д. Арутюнова визначає дискурс як “зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це – текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості.

 Шпаргалка по политологии (на укр. языке)

Спираючись на постулати географічного детермінізму, стверджував, що росіянам притаманні абсолютизм, правовий нігілізм, що значною мірою відрізнявся від українських національних традицій. Донцов намагався ідеологічно обгрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (незалежність від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Донцов сформував основні принципи українського націоналізму: вольовий принцип; постійне прагнення боротьби за незалежність: романтизм, непримиренність, фанатизм, аморальність у національній боротьбі; синтез національного та інтернаціонального; необхідність виховання власної еліти; орієнтація на примус у боротьбі за незалежність. Донцов відстоював принципи Макіавеллі - мета виправдовує засоби. 19. Основні етапи історії української державності ХХ ст. 20. Становлення і розвиток політичної думки в Закарпатті (М.Балудянський, О.Духнович, А.Волошин). 21. Політика як соціальне явище. Політика - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

 Нестор Махно: історично-політичний портрет

Працюючи над темою автор стикнувся з такими проблемами: одна подія, але в різних книгах датована по різному. Багато літератури, але написано одне і теж саме, тому вибирати було важко. Махно наділений в народній уяві фантастичними рисами і якостями, а в офіційній історіографії радянського періоду – це постать ворога, політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворений образ не лише однієї людини, а й такою соціального явища, як махновщина. І Розділ Різні джерела подають різні дати народження Н.Г.Махно. На похоронній плиті Парижанського кладовища строк життя Махно обмежений числами 1889-1934. В запису № 217 в метричній реєстраційній книзі Хресто- Воздвиженської церкви міста Гуляйполе, зафіксовано, що Нестор Махно народився 26 жовтня 1889 року. Походив з родини колишнього селянина, був молодшим, п ятою за рахунком дитиною. Сім я рано втратила батька. Нестатки, недоїдання були постійною супутниками його невеселого дитинства. Він навчався у церковно-приходській школі. До другого класу ходив з пів-року - вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймитував. Потім працював на Гуляй польському механічному заводі.

 Загальні положення методики розслідування окремих видів злочинів. Криміналістична характеристика злочинів

Однією з типових ситуацій є, наприклад, визнання обвинуваченим своєї вини за наявності переконливих і достатніх доказів Типовими є ситуації, в яких за наявності переконливих і надто повних доказів вини обвинувачені частково, а інколи й повністю не визнають своєї вини. При цьому обвинувачені інколи не наводять жодних аргументів в свій захист, в інших випадках - вказують на необхідність збирання додаткових даних і т.д. В подібних ситуаціях основні напрямки подальшого розслідування пов'язуються з перевіркою і з'ясуванням якихось додаткових обставин справи та можливим новим пред'явленням обвинувачення і т.д. Оптимальний склад наступних слідчих дій і правильне визначення їхньої послідовності також мають істотне методичне значення. Прагнення слідчих до загальних засобів дій в типових слідчих ситуаціях, наявність в їхній діяльності деякої тенденції до формалізації та алгоритмізації створюють передумови для застосування в методиці розслідування даних кібернетики. Зараз ведеться розробка шляхів моделювання та алгоритмізації розслідування окремих видів злочинів. 5. Поняття криміналістичної характеристики та її співвідношення з кримінально-правовою, кримінологічною та психологічною характеристиками Злочин як негативне соціальне явище може бути охарактеризованим з різних сторін, наприклад, кримінологічної, кримінально-правової, психологічної, етичної, криміналістичної.

 Поняття криміналістичної версії

Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи перевірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирішення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, правомірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах певного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки. Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер. Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби й методи оперативно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби доречні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідування кримінальної справи, що здійснюється паралельно.

 Дюркгейм

Зародки соціологізму можна простежити вже у працях О.Конта, Г.Спенсера, Л.Гумпловича та інших мислителів. Проте тільки у Дюркгейма вона стає чітко вираженою. В цілому вона була продуктом поширеного наприкінці XIX століття прагнення до позначення своєрідності предмету соціології та звільнення її як науки від крайнощів позитивістського натуралізму. Останній намагався пояснити соціальні явища виключно на основі законів, відкритих природничими науками. На противагу цьому серед суспільствознавців того часу стала визрівати інша точка зору. Вона полягала в тому, що соціологія як самостійна наука не повинна шукати пояснення соціальним явищам поза власним предметом, їхні причини мають відшукуватися у самій соціальній реальності, серед інших соціальних явищ, а тому дана наука може обходитися без підтримки інших дисциплін і навіть у певних випадках сама сприяти їхньому розвиткові. Соціологізм Дюркгейма є комплексом досить строгих положень. Одне з них стосується прагнення чітко розмежувати явища індивідуального і колективного життя.

 Мова нашого народу

Тому духовне культура пронизує всі без винятку соціальні явища. Вона присутня в кожному акті матеріальної діяльності, духовного виробництва суспільної людини, обов’язково відбиваючись при цьому в її свідомості. Активний характер такого відображення є одночасно і його наслідком і передумовою. А чи присутня мова в кожному акті матеріального і духовного виробницва? Ю.Д. Детерієв відповідає на це питання так: “Особливості мови, її структурних елементів не відображаються у всіх сферах культури, тоді як усі сфери культури, їх структури, і структурні елементи виділювані суспільною свідомістю, повинні всеохоплююче відображатися в мові”. Тобто значеннєва сторона мови (а отже, не тільки національні, але й інтернаціональні особливості культури) повинна охопити весь обсяг інформації про світ. При цьому треба мати на увазі, що значення мовного знака – це таке культурне утворення, яке виникає тільки в процесі людської діяльності. Стільки в світі мов, стільки разів у них відбився історичний досвід різних етносів у пізнанні світу й людини зокрема.

 Синонимия и антонимия в поэзии

Візьмімо для аналізу останній текст, у якому градуальна опозиція тиша – рев побудована на протиставленні протилежностей. До того ж антонімічна відстань підсилюється поєднанням з іншою парою антонімів розбудити – заколисати. Звернімо увагу, що у Муратова тиша будить, а рев заколисує, тобто тиша, рев виступають у нього як певні стани, які можуть викликати протилежну, неочікувану дію. Як бачимо, у цьому фрагменті відбувається нагнітання протилежностей: між двома рядами антонімів (тиша – рев, розбудити – заколисати) та між підметами і присудками, що мають антонімічні відношення (тиша – розбудити, рев – заколисати). Така концептуальна напруга в поетичній тканині творів відповідає напруженому темпераментові митця. Характеристика соціальних явищ. У поезіях І.Муратова, який не обмежувався інтимною лірикою, а хвилювався й суспільними болями, значне місце посідає громадянська лірика і відповідно лексика на позначення соціальних явищ. Серед цих слів, як і взагалі в поезії цього письменника, багато антонімів. У цій групі антонімів на передній план виступають традиційні антонімічні пари володар – раб, володар – невільник, фараон – раб, газда – хлоп, свобода – рабство.

 Поняття громадянського суспільства і правової держави

З громадянськістю в її справжньому розумінні несумісні такі негативні соціальні явища, як корупція, підкуп, хабарництво, підміна суспільних зв'язків кровно-спорідненими, клановими, економічне, соціальне і політичне підпілля тощо. Проте, правосвідомість, яка виникає на таких основах, ще не відрізняє громадянський і правовий стан суспільства від законослухняного суспільства неправового типу. Не тільки суверенітет права і рівне загальне підпорядкування йому відрізняють дійсно правові відносини, але й демократичний, громадянський зміст самого права. Член правової держави і громадянського суспільства користується свободою, суспільною довірою і повагою, розвинутою правосвідомістю, що виключає думку про його винятковість, його особливий, непідвладний законові, статус, пов'язаний з його становищем у суспільстві, з привілеєм стояти над законом. Правова держава і громадянське суспільство формуються спільно, і процес їхнього творення займає тривалий історичний період. Він здійснюється також разом з розвитком суспільства і вимагає цілеспрямованих зусиль.

 Социум как система /Укр./

Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші - абсолютизують її (ідеалістичні вчення). У новий час, особливо в XVII-XVIII ст., значного поширення набула натуралістична концепція суспільного життя. Натуралізм (від a ura - природа) як філософський принцип вимагає пояснювати соціальні явища винятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічної тощо. Ш.Фур’є намагався створити "соціальну науку" на грунті всесвітнього тяжіння, тобто на основі вчення Ньютона. Натуралізм вищі форми буття зводив до нижчих, а людину - до рівня тільки природної істоти. Головний його недолік полягає в нехтуванні якісною своєрідністю людини, в приниженні людської активності, у запереченні людської свободи.

 Розселення й чисельність найдавнішого людства

Класичні формулювання поли - і моноцентричної гіпотез виглядають зараз застарілими, а сучасна концепція еволюції стосовно до процесу походження сучасної людини вимагає гнучкого підходу в трактуванні перерахованих фактів і повинна бути звільнена від крайностей на користь лише моноцентризму. Наведені тези - спроба підсумувати головні тенденції в розвитку теорії антропогенезу за останні два-три десятиліття. На додаток до величезної археологічної роботи, що мала на своєму рахунку чимало відкриттів більше раннє, чим передбачалося дотепер, оформлення багатьох суспільних інститутів і соціальних явищ (наприклад, мистецтва), дослідження демонструють складність і звивистість шляхів суспільного прогресу й залишають нам усе менше права на протиставлення протоісторії, і властиво історії. Практично історія починається й виступає в різноманітних локальних формах з появи перших австралопітеків, і тому, що ми звикли називати цивілізацією у вузькому змісті слова, - землеробському господарству зі стійловим скотарством, появі міст із ремісничим виробництвом і концентрацією політичної влади, зародженню писемності для обслуговування суспільного життя, що функціонально ускладнилося, - передував шлях дилиною в кілька мільйонів років.

 Повстання рабів у рабовласницькому Римі

Повстання Спартака сприяло і певній консолідації панівних кіл у римському суспільстві – нобілітету і вершників. Невипадково обидва полководці, які між собою сперечалися – Красс і Помпей, які були сулланцями, змушені піти на компроміс і провести низку заходів по відновленню досулланських законів і порядків. Зокрема було відновлено владу народних трибунів, посади і владу цензорів тощо. Таким чином кожне повстання рабів, нехай воно і незначне залишало свої «сліди» у кризі Римської республіки. Висновки З вище сказаного можна зробити ряд висновків, що рабство це фактор, який приводить не тільки до розвитку держави, а й до її упадку. Яскравий приклад цьому Римська рабовласницька республіка, яка від початку і до кінця носила рабовласницький характер. Рабовласницький спосіб виробництва увібрав у себе два абсолютно протилежні фактори – позитивний і негативний. На мою думку не можна розглядати всі соціальні явища, як виключно шкідливі для всього суспільства, верстви суспільства чи окремих людей. Крім шкоди, вони приносять і якийсь позитив. Так зокрема рабовласництво вплинуло на вихід Римської держави із обтяжливих первіснообщинних відносин, існування яких затримувало розвиток Римської держави в першу чергу з економічних позицій.

 Культурологія як наукова дисципліна

Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.