Особливості українського конституціоналізму

 Теорії нації та націоналізму

Деяк захдн автори у свох дослдженнях сучасного укранського нацоналзму, беручи до уваги фактичну двомовнсть громадян сучасно Украни, твердять про обмежену моблзуючу силу де етнчно серцевини в Укран. При цьому вони посилаються на досвд 90х рокв, який свдчить, що ця дея не ма виразно масово пдтримки. Вдповдно, вони протиставляють етнчному нацоналзмов навть у його лберальних варантах громадянський нацоналзм (патротизм) як перспективншу дею.[5] На це можна вдповсти, що здйснення де етнчно серцевини справд вимага бльше зусиль  часу, зокрема суттвих змн у самй ментальност народу, впровадження ново етики мжетнчних стосункв й особливо загального пдвищення рол культури в суспльств. Такий шлях дйсно  бльшою мрою деалстичним, на противагу громадянському патротизмов, як реалстичншому  здатному вже сьогодн виявити бльш моблзацйн можливост. Проте, як уже згадувалося вище, у ньому вдсутня приваблива культурна перспектива. До того ж з погляду морал недопустимо обирати за основу полтики реальнсть, що постала внаслдок проведення полтики етноциду та геноциду

 Конституцiя Украiни - фундамент подальшоi розбудови правовоi держави

Вагомий доробок до історії українського конституціоналізму належить видатному українському громадському діячеві другої половини XIX ст. М.Драгоманову, який “ розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу – «Проэктъ основаный устава украинскаго общества «Вольний союзъ» – «Вільна спілка» (1884 р.). Адміністративний устрій тут нагадує федеративні республіки США, Швейцарії Однак Михайло Драгоманов реально оцінює можливості докорінних змін у тодішній Російській імперії і пропонує систему не місцевого самоврядування і певної централізації, виборності та призначення” . Наступним кроком у формуванні історично-правових передумов Конституції України можна вважати проект, який “ було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії “Самостійна Україна” під назвою “Основний закон “Самостійної України” спілки народу українського”. Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев’яти земель” . Повалення російського царату 27 лютого (ст.ст.) 1917 року та проголошення Україною автономії поставило питання про конституцію нашої країни в порядок денний.

 Сповідь у камері смертників

Через православну церкву Московського патрархату скуповують чи привласнюють прицерковн земл  постйно свом прихожанам навюють негативне ставлення до укрансько державност. Використовують широку мережу електронних  друкованих засобв для нформацйно вйни проти Укрансько держави. При цьому почуття справедливост у вдносинах мж Украною  Росю у московитв повнстю вдсутн. Наприклад, у Рос нема жодно укрансько школи -  це для них нормальне явище, а коли в Криму вдкрили одну нову укранську школу, вони зарепетували на всю Росю  Украну про наступ укранського нацоналзму  порушення прав росйськомовного населення. Бльша частина антиукрансько дяльност росйського мпералзму вдбуваться пд рзною маскувальною машкарою. Тому ця дяльнсть бльш небезпечна, нж вдкрита. Днями трубадур росйських шовнств Лужков пд час вдзначення 225-рччя Росйського Чорноморського флоту у Севастопол проголосив: Севастополь Укран не належить, на нього як на мсто з особливим статусом закон 1954 року про повернення Криму Укран не поширються

 Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України

Ясновельможний Гетьман (так називає Пилип Орлик в Конституції гетьмана України) за Конституцією прирівнюється до президента у республіці з президентською формою правління. Взаємовідносини в державному механізмі визначаються так: “Генеральній старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо і про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися.”. Після обрання гетьмана повинні бути обрані три Генеральні Ради. Конституція УHР (Статут про державний устрій, права і вільності УHР), що була ухвалена Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 року була однією з найдемократичніших конституцій того часу і одне з найважливіших джерел державотворення в Україні. Такі високі досягнення правової думки, які були зроблені в ті часи і за досить короткий термін, повинні дати хороший приклад сучасним політичним діячам, і навчити їх хоча б інколи вивчати історію українського конституціоналізму, бо як свідчать українські правові пам’ятки, Україна завжди прагнула до демократичних змін у державній, культурній, соціально-економічній сферах життя, і вже тоді, в 1918 році досягла більшого свого розвитку, аніж ми на сучасному етапі, маючи вже дев’ять років незалежності.

 До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

ОУН не можна представляти як приклад аномальност власне укрансько стор, т аспекти деолог  практики цього руху, як сприймаються як аномальн, можна знайти в стор усх кран  нацй як тих, що претендують на статус передових, так й тих, що за нього змагаються. ¶сторя ОУН, незалежно вд  нтерпретацй це сторя одного з вдгалужень укранського нацоналзму багатоаспектного, багатофункцонального, полморфного явища, яке справило  справля безпосереднй та опосередкований вплив практично на вс длянки суспльного життя Украни упродовж щонайменше пвтора столть. Виникнення та еволюця ОУН з  деологю  полтичною практикою цлком логчно вписуться не лише в контекст нацонально стор, а й у загальносвтовий контекст, в сторю радикальних нацональних (чи нацоналстичних) рухв. Саме виходячи з цих засновкв, беручи до уваги конкретне сторичне тло, можна з певною мрою адекватност усвдомити суть, характер  особливост цього сторичного явища. Примечания 1 Автор висловлю подяку Фондов Кафедр Укранознавства (США)  Канадському ¶нститутов Укранських Студй (Унверситет Альберти) за сприяння у робот. Дякую також М. Юркевичев та М

 Теорія розподілу влад

Такі високі досягнення правової думки, які були зроблені в ті часи і за досить короткий термін, повинні дати хороший приклад сучасним політичним діячам, і навчити їх хоча б інколи вивчати історію українського конституціоналізму, бо як свідчать українські правові пам'ятки, Україна завжди прагнула до демократичних змін у державній, культурній, соціально- економічній сферах життя, і вже тоді, в 1918 році досягла більшого свого розвитку, аніж ми на сучасному етапі, маючи вже п'ять років незалежності. Отже, за Конституцією УHР, а зокрема в статтях 22— ми можемо побачити, що державна влада в Українській народній Республіці походить від народу. Здійснюється вона за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Верховним органом влади в Республіці є Всенародні Збори, що безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи виконавчої і судової влади. Вища виконавча влада належить Раді Hародних Міністрів. Арбітром посеред цих двох влад є Генеральний Суд УHР. І що є дуже важливо, стаття 63 говорить: «Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні адміністраційні органи влади.

 Поняття держави і права

Вступ Розбудова Української держави, поворот суспільства до засад гуманізму і справедливості, пошук шляхів його демократичного розвитку актуалізує використання і наповнення справжнім змістом багатьох суспільствознавчих і державознавчих понять. Це стосується, у першу чергу, поняття держави і права. Ідея правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще в античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу, а держава, в якій закон суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко загине. Зі здобуттям Україною незалежності поняття правової держави вже за кілька років міцно увійшло в теорію і практику сучасного українського конституціоналізму. Ідеї правової держави з великою одностайністю були сприйняті і інтерпретовані відповідно до сучасного розуміння вченими-юристами – укладачами нової Конституції України 1996 р. Нова Конституції України, яка проголосила принцип правової держави в якості фундаментальної ознаки української держави, започатковує, без сумніву, новий і важливий етап розвитку вчень про державу і право в Україні. Інтерпретація відповідних положень, наповнення їх адекватним змістом є, без сумніву, одним з важливих завдань сучасної вітчизняної науки. 1. Поняття державиХарактеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на тому, що вона є необхідною формою організації розвиненого суспільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним.

 Дисидентство на Украине (Дисидентський рух в Україні)

Тим, хто критикував режим, відмовляли в робочих місцях, у можливості здобуття освіти їхнім дітям й навіть у даху над головою. Найупертіших засуджували до тривалих термінів ув’язнення або запроторювали до психіатричних лікарень, де їм давали препарати, що руйнують людську особистість. Знищуючи кількох, КДБ успішно вдавалося залякати багатьох. У своїй діяльності на Україні таємна поліція була не такою обмеженою, як у Москві. Ізольовані від столичних західних журналістів, українські дисиденти не мали захисту так званої «парасолі гласності», як їхні видатні російські та єврейські колеги. Та й проблема національних прав українців не викликала на Заході великого інтересу. Тим часом, побоюючись українського націоналізму, режим проводив на Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБ мав репутацію найбрутальнішого в СРСР, ось звідки непропорційно велике число саме українських «в’язнів совісті». Однак завдяки самовідданій боротьбі дисидентів у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до "великого брата", що можливе створення незалежної держави.

 М. Драгоманов - основоположник української політичної науки

Критикуючи абсолютизацію інтересів трудового народу, М.Драгоманов, водночас продовжував народницько-демократичну традицію під прапором громадівства. Метою перевлаштування суспільства він проголосив «безначальство» - анархосоціалізм прудонівського зразку. За думкою М.П. Дрогоманова гарантією прав особистості може бути тільки вільна самоврядована «громада». Федеративний союз таких громад є альтернативою унітарним бюрократичним структурам держави. Суть концепції, виробленої Драгомановим, полягала в забезпеченні національних інтересів України через конституційно-правову реорганізацію Росії, надання твердих гарантій конституційних прав громадян, права самоврядування для окремих регіонів і національностей та забезпечення вільного розвитку української культури. Він принципово та послідовно виступав проти будь-якої тиранії та диктатури, будь вона монархічно-бюрократичного або революційного походження. Вони обидві засновані на унітарно-демократичних структурах влади та несумісні із правами людини та свободою народу. Драгоманов рішуче засуджував ідеї українського націоналізму, державного сепаратизму. Він вважав, що політична і національна автономія можлива і без національно-державного відокремлення від Росії.

 Елементи демократії в історії України

Поширен­ню ліберальних ідей та ідей верховенства права у першій чверті XX ст., особливо в період відродження української державності в 1917-1920 pp. сприяли фундато­ри Української академії наук В. Вернадський, М. Туган-Барановський, А. Крим­ський, Б. Кістяківський. Вони поєднували глибокий патріотизм з широкою, європейського рівня освіченістю і намагалися надати відновленій Українській державі правових засад, цивілізованості й демократизму. Однак поразка револю­ції 1917-1920 pp. спричинилася до того, що на зміну ліберальній моделі правової держави прийшли різноманітні течії націоналізму, в яких провідними були ідеї незалежної соборної демократичної держави, а питання про її внутрішній устрій - підпорядкованими. Проте чимало течій українського націоналізму репрезенту­вали й намагалися розвивати демократичну традицію в українській політичній думці. Це певною мірою стосувалося державницько-націоналістичного напряму, політичним кредо якого були погляди М. Міхновського, викладені у праці «Са­мостійна Україна», а головно - національно-демократичних напрямів в україн­ському русі 20-30-х (УНДО) та повоєнних років XX ст.

 Шпаргалка по политологии (на укр. языке)

Спираючись на постулати географічного детермінізму, стверджував, що росіянам притаманні абсолютизм, правовий нігілізм, що значною мірою відрізнявся від українських національних традицій. Донцов намагався ідеологічно обгрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (незалежність від Росії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Донцов сформував основні принципи українського націоналізму: вольовий принцип; постійне прагнення боротьби за незалежність: романтизм, непримиренність, фанатизм, аморальність у національній боротьбі; синтез національного та інтернаціонального; необхідність виховання власної еліти; орієнтація на примус у боротьбі за незалежність. Донцов відстоював принципи Макіавеллі - мета виправдовує засоби. 19. Основні етапи історії української державності ХХ ст. 20. Становлення і розвиток політичної думки в Закарпатті (М.Балудянський, О.Духнович, А.Волошин). 21. Політика як соціальне явище. Політика - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

 Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.

Дослідник робітничого руху в Україні початку XX ст. О.Гермайзе підкреслював, що марксистській інтелігенції, яка починала працювати серед неукраїнського та зросійщеного робітництва, українство як безпосереднє знаряддя не було потрібне. Зокрема, у дореволюційний час РСДРП, яка виникла в 1898 р., так і не спромоглася налагодити випуск агітаційної літератури українською мовою, проводила мляву роботу серед селянства, що становило більшість населення України. Звичайно, для національно зорієнтованих українських радикальних угруповань політичні перспективи вимальовувались зовсім інакше. Вони насамперед мусили шукати шляхи поєднання непримиренності радикально-демократичного українського націоналізму з визріваючою ідеологією марксизму. На думку Т.Гунчака, українські політичні угрупування не могли розв'язати ці проблеми з двох основних причин. По-перше, як уже згадувалося, робітничий клас був неукраїнського походження або складався з русифікованих українців. Ні ті, ні інші не мали ніякого впливу на українське сільське населення.

 Организация и деятельность украинских националистов /Укр./

СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ Створення та діяльність ОУН Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму. Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі всі основні права. Крім того за Ризьким договором від 18 березня 1921 року Польща повинна була поважати всі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64 % українців, 25 % поляки, 10 % євреї, 1 % інші національності) Галичина повинна була отримати статус автономії. Проте польські власті вважали не так і з 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей: понад 100000 осіб було заарештовано і близько 27000 українців було згноєно в концтаборах.

 Діяльність Євгена Коновальця

Про приїзд телефонічно повідомив Є. Коновальця. На зустріч поїхав Яр. Барановський потім приїхав Є. Коновалець.  23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим. Похований на кладовиці Кросвейк у Роттердамі. Д. Андрієвський, сказав: «Москва боялася українського націоналізму і її провідника Є. Коновальця. Її метою було не лише не допустити до виникнення і поширення мережі ОУН у совєтській Україні. Вона хотіла зламати, знищити ОУН і націоналістичний рух взагалі, не лише на випадок, але і тому, що в ньому бачили основну небезпеку для московсько-совєтського панування в Україні».

 Юридическая платформа ОУН

Пропагандивні напрямні І. Загальні означення 1. Основним завданням нашої пропаганди є поширити серед найширших мас Українського Народу ідеї та політичну програму Українського Націоналізму, змобілізувати їх до боротьби за ідеї Української Революції, дати відпір ворожій пропаганді, явному й замаскованому наступові ворожої політики, та приєднати до протимосковської боротьби також позаукраїнські сили. 2. Розгорнення інтенсивної пропагандивної роботи є одним із найважливіших завдань Організації в сучасному стані її боротьби. Цілість пропагандивної роботи мусить бути зцентралізована й узалежнена від політичної тактики Організації. 3. Наша пропаганда, її зміст, методи, тактика й організація ділиться на відділи: а) пропаганда протибольшевицька для українців в Україні й цілому СРСР; б) пропаганда для українців поза московською займанщиною; в) пропаганда для поневолених і загрожених Москвою народів; г) закордонна пропаганда для чужинців. 4. Зосереджувати головну увагу пропаганди на справах для визвольної боротьби найважніших, а не розпорошувати її надмірно на різнородних середовищах, що для справ визвольної боротьби мають значення другорядне. ІІ. Протимосковська пропаганда А. Для українців. 1. Основним завданням української революційної пропаганди є поширити ідеї українського націоналізму серед найширших мас українського народу на Україні й усюди, де живуть українці, та зібрати довкола політичної програми Української Національної Революції ввесь актив. 2. Негативне наставлення українських мас проти большевицького режиму змінити моментом ворожого наставлення проти Москви та дати їм позитивну програму національного визволення.

 Історія України

Міхновський виклав теоретичні засади українського націоналізму. Програма УНП передбачала створення самостійної Української держави, становлення президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селянам та ін. Українська соціал–демократична спілка («Спілка» була створена у 1904 р. М.Меленевським. До неї увійшла велика група колишніх членів РУП. Кінцевою метою партії проголошувалась демократична українська республіка із суспільною власністю на засоби виробництва і повною рівноправністю кожної нації, що входить до її складу. У 1905 р. основна частина РУП утворила Українську соціал–демократичну робітничу партію (УСДРП). Ця партія в політичній сфері обмежувалась лише гаслами автономії України. До керівництва партії входили Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш. У 1905 р. Українська демократична партія та Українська радикальна партія об'єдналися і утворили Українську радикально–демократичну партію (УРДП) під керівництвом Є.Чикаленка, С.Єфремова та Б.Грінченка. У 1903–1904 рр. декілька гуртків вийшли з РУП і в 1907 р. вони створили нову партію під назвою Українська партія соціалістів–революціонерів (УПСР).

 Поняття, форма та функції Конституції України

Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Конституції України. Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України Конституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначно сприймається різними політичними силами та верствами суспільства. Говорячи про це ми не можемо забувати, що якою б не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею життя. Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрішньодержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, правового статусу особи виборчого права; закріплення основних рис правової держави; впровадження ідей парламентаризму; орієнтація на людину і загальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально-етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо.

 Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Вступ Темою свого наукового дослідження я обрав «Конституційні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського». Актуальність моєї роботи випливає із завдань сучасної історико-юридичної науки, пов язків з цінностями, що їх утворює народ. Провідники та інші особи, що стають у керма, повинні бути вкладниками ідей народу та народного авторитету. Великий вклад Станіслава Севериновича Дністрянського у становлення і розвиток українського правознавства вшанований премією, яка заснована у 2003 році Тернопільськими обласними організаціями Спілки юристів України і НСПУ. Список використаних джерел 1. Антологія української юридичної думки: в 6 т. – Т. 4: Конституційне (державне) право / Шемшученко Ю.С. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – 600 с. 2. Конституції України: поняття та юридичні властивості. – Режим доступу: 3. Мироненко О, М. Історія конституції України. – К.: Ін. Юре, 1997. – 60 с. 4. Народний суверенітет в Україні в контексті класичного конституціоналізму / Кампо В.М. – К.: Парламентське вид-во – 2005. – 204 с. 5. Тернопільська обласна бібліотека для молоді.