Вирок в кримінальному судочинстві

 Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр.

Для допомоги губернському старості призначався окремий помічник-інспектор ДВ в губернії [230]. Державну варту повіту очолював начальник ДВ, який підлягав повітовому старості. Вся територія повіту поділялася на райони з осередками ДВ з відповідними начальниками. На чолі ДВ волості стояв голова волосної варти. У великих містах створювалися міські підрозділи ДВ, які мали районні структури. Діяльність ДВ у карно-розвідчій сфері зосереджувалась у відповідних губернських, повітових, міських та районних відділах. Вони мали передбачену штатами кількість піших і кінних вартових, а також резервні сотні. Відділи проводили оперативно-розшукову роботу та необхідні процесуальні дії у кримінальних справах. За діяльністю ДВ здійснювався прокурорський нагляд. При проведенні дізнання співробітники ДВ перебували у безпосередній підлеглості особам прокурорського нагляду згідно з постановами "Статуту Кримінального Судочинства", які поширювались і на службовців загальної поліції [231]. Детальніше варто сказати про Освідомчий відділ (ОВ) ДДВ, оскільки на цей підрозділ покладалася організація роботи по попередженню, відверненню й припиненню злочинів проти державного ладу й безпеки держави, збір інформації про політичні виступи, страйки, партизансько-повстанський, профспілковий рух, політичні партії та їх функціонерів, настрої населення [232]

 Адвокат у кримінальному процесі

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуальног закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі. 1.2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі  Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридиною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсдного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав , а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст.2 ЗУ “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”).

 Риторика: загальна та судова

В адмнстративному процес згдно з статтями 268279 Кодексу Украни про адмнстративн правопорушення на засданн суду заслуховуються особи, як беруть участь у розгляд справи. До них вдносяться: особа, яка притягаться до адмнстративно вдповдальност; потерплий; законн представники особи, яка притягаться до адмнстративно вдповдальност; адвокат; прокурор. Судова промова державного обвинувача у кримнальному процес свом змстом ма: громадсько-полтичну оцнку злочину й особи пдсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов сво пдтвердження в судовому засданн; вичерпний аналз збраних  переврених на судовому слдств доказв  обгрунтування ними сво позиц щодо вини пдсудного, квалфкац Його дй та мри покарання. Крм того, прокурор у свой промов пдтриму пред'явлений ним або цивльним позивачем позов, якщо цього вимага охорона державних чи громадських нтересв або прав громадян, а також висловлю й обAрунтову свою думку з усх нших питань, як належить виршити судов пд час постановлення вироку (ст. 324 КПК Украни)

 Стадії кримінального процесу

ПЛАН. Вступ. Поняття, суть і значення стадій кримінального судочинства. Загальна характеристика основних стадій кримінально-процесуального судочинства. Виняткові стадії кримінально-процесуального судочинства. Висновок. Використана література. Вступ Кримінальний процес - це не тільки заснована на законі діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і судна щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винних, але і її чітка система. Найбільш характерними елементами цієї системи є стадії, тобто етапи що змінюють один одного послідовно в процесуальній діяльності, що характеризуються: Наявністю конкретних задач, що підкоряються всім задачам кримінального процесу в цілому; Колом державних органів і інших осіб, що приймають участь у вирішені задач даної стадії; Порядком ( процесуальною формою ) діяльності; Характером і формою рішення, що виражає виконання задач даної стадії; Встановленими в законі термінами даного етапу процесуальної діяльності. Кожна стадія поруч із загальними задачами кримінального процесу, має свої задачі й особливості провадження .У кримінальному процесі України нараховується вісім стадій : порушення кримінальної справи; попереднє розслідування ; попередній розгляд справи ; судовий розгляд ; апеляційне проведення ; виконання вироку ; проведення в порядку нагляду ; перегляд судового рішення в порядку виключного провадження .

 Риторика: загальна та судова

Мотивами обмови , зокрема, бажання уникнути вдповдальност або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильнсть працвникв млц  слдчих або ж незаконний вплив з хнього боку тощо. Алб це твердження пдсудного про те, що вн не мг бути виконавцем нкримнованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в ншому мсц. Обов'язок переврки алб лежить на прокуроров  судд. Пдсудний  його захисник мають право, але не зобов'язан наводити докази на пдтвердження алб. Якщо заяву пдсудного про алб не спростовано, кримнальна справа повинна бути закрита, а суд першо нстанц повинен винести виправдувальний вирок. Аналзуючи показання пдсудного, прокуроров слд пам'ятати, що КПК Украни спецально вказу, що вони пдлягають детальнй переврц  що визнання пдсудним сво вини може бути покладене в основу обвинувачення тльки при пдтвердженн цього визнання сукупнстю наявних у справ доказв (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК). У свой обвинувальнй промов на суд прокурору слд враховувати, що показання обвинуваченого, дан на попередньому слдств, вд яких вн вдмовився згодом,  не пдтверджен в судовому слдств ншими доказами, не можуть бути покладен в основу обвинувального вироку

 Буржуазні реформи 1860-1870 років в Росії

Структуру дореформеної судової системи утворювали різні органи, які склались історично і робили її складною і заплутаною. Судові функції виконували і адміністративні органи -губернські правління, органи поліції та інші. Розгляд справ у всіх судових інстанціях був закритим. На діяльність суду сильний тиск здійснювали різні адміністративні органи, органи поліції провадили слідства і виконували вироки, крім того, могли брати на себе і судові функції по ''маловажливих" справах. У листопаді 1864 р. були затверджені і вступили в силу основні акти судової реформи: Статут кримінального судочинства. Статут про покарання, які накладаються мировими суддями. Створювались дві судові системи: місцеві і загальні суди. До місцевих належали волостні суди, мирові судді і з'їзди мирових суддів, до загальних - окружні суди, які створювались для декількох повітів, судові (за цивільними і кримінальними справами) палати, які розповсюджували свою діяльність на декілька губерній чи областей, і касаційні (за цивільними і кримінальними справами департаменти Сенату.

 Профілактичні можливості адвоката у конкретній кримінальній справі

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуально­го закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудно­му права на захист полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, ви­користання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої закон­ні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юри­дичною допомогою захисника; покладає на особу, яка прова­дить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом за­собами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охоро­ну їхніх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захис­нику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст. 2 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві1).

 Османська Імперія

Геліболу, чим скористалися турки, легко захопивши беззахисне місто). За правління Мурада І (1362-1389) османи здобули неподільну регіональну гегемонію на стику Європи й Азії. Колосальна воєнна здобич і митні доходи від транзитної торгівлі озолотили скарбницю. В країні завершили формування управлінських структур. При султані створили діван (дорадчий орган із представників нової чиновницької знаті), а країну поділили на повіти й провінції (куди султан за поданням візира централізовано призначав військово-адміністративних намісників). Майнове, сімейне й кримінальне судочинство віддали сунітському духовенству (улеймам), яке судило за шаріатом, а формування державного права започаткували кануни (світські закони) 13'68 й 1375 рр. Результати реформ були вражаючими, а наявність опорного пункту в Європі (Галліполі) дала туркам можливість перейти до регулярних загарбань на Балканах, чому сприяла розпорошеність місцевих християнських правителів, які навіть перед османською загрозою продовжували ворогувати між собою. В 1362 р. турки відібрали у візантійців Адріанополь (тур.

 Поняття криміналістичної версії

Необхідно зважати на те, що гіпотетичний метод пізнання характерний не тільки для попереднього та судового слідства. Його широко застосовують в оперативно-розшуковій діяльності, а також експерти. Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України завдання попереднього слідства полягає у викритті осіб, винних у вчиненні злочинів, шляхом обирання й перевірки доказів, що здійснюється з метою визначення предмета судового розгляду з огляду на це зазначене слідство — це виявлення, розгляд, перевірка й оцінка фактичних даних, що мають значення доказів у кримінальній справі та відіграють роль засобу встановлення обставин останньої. Вони повинні відповідати вимогам допустимості, а саме: 1) виходячи з джерел перелічених у ч 2 ст. 65 КПК України; 2) мати відношення до предмета доказування; 3) відповідати вимогам процесуальної форми тобто сукупності визначених процесуальним законом умов необхідних, з одного боку для виконання органами слідства тих дій які сприяють здійсненню їх функцій в галузі розслідування, а з другого — для здійснення громадянами — учасниками кримінального судочинства дій, спрямованих на реалізацію їх прав і виконання покладених на них обов’язків; 4) відповідати вимогам принципів та гарантій кримінального судочинства.

 Розслідування крадіжок державного та громадського майна

Нарешті, незаконне заволодіння злочинцями соціалістичним майном припускає його використання (придбання дорогих речей і т.д.), що не можуть не помітити члени їхніх сімей, родичі, співробітники, знайомі, а інколи і сторонні особи. В результаті створюються об'єктивні, які не залежать від волі злочинців, передумови вииявлення слідів злочинів, збору, аналізу і використання інформації, яка в них міститься для виявлення розкрадення і викриття злочинців. Злочинний результат при розкраданнях, вчинених з участю службових осіб, складається з декількох компонентів: 1) матеріальна шкода, заподіяна державі; 2) інші негативні наслідки для народного господарства (зрив планових поставок і т.д.); 3) незаконне набуття злочиинцями певних благ як наслідок реалізації викраденого, їхнє збагачення. Всі ці обставини мають важливе значення для характеристики суспільної небезпеки вчинених розкрадань, визначення способу і міри покарання та для вирішення інших задач кримінального судочинства. Аналіз слідчої практики свідчить про наявність закономірного зв'язку розкрадання з іншими злочинами: обманом покупців, випуском недоброякісної продукції, приписками, злочинною недбалістю, хабарництвом, порушенням правил про валютні операції і деякими іншими злочинами.

 Свiдок у кримiнальному судочинствi

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житлового приміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи за час , витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день. У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,і в порядку, пе-редбаченому в Кримінально- процесуальному кодексі. Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду , а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції України).

 Потерпевший в криминальном праве Украины

Адже адвокат – це компетентний юрист- професіонал, який здійснює кримінально-процесуальне представництво. Саме адвокат може найкращим чином надати юридичну допомогу і сприяти здійсненню правосуддя у кримінальній справі”. Однак, адвокати поки що занадто рідко представляють інтереси потерпілих, що, на думку М.І.Гошовського, пояснюється, з одного боку, тим, що потерпілі не знають свого законного права запросити адвоката як представника своїх прав і законних інтересів, порушених злочином, а з іншого – тим, що не всі потерпілі в змозі оплатити послуги адвоката. Питанням, що має бути детально доопрацьованим у кримінальному процесі, є питання про можливість визнання потерпілими близьких родичів осіб, які загинули внаслідок злочину. В ч. 5 ст. 49 КПК України зазначено, що у справах, про злочини, через які сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі, якими, відповідно до п. 11 ст. 32 КПК є батьки, дружина, діти, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки. Наведений перелік осіб, що мають права загиблого потерпілого, є вичерпним, інші особи брати участь у справі як потерпілі не можуть. Виникає питання: ким виступають близькі родичі загиблого від злочину? На думку одних авторів, вони беруть участь у кримінальному процесі як потерпілі, на думку других – як представники потерпілих, треті вважають їх потерпілими і представниками потерпілих, на думку четвертих – вони взагалі не повинні брати участь у кримінальному судочинстві ні як потерпілі, ні як представники потерпілих. Так, В.М. Савицький з цього приводу пише, що “найточніша юридична характеристика правового становища близьких родичів того, хто загинув, – представники. І нічого незвичайного нема в тому, що вони представляють інтереси особи, якої вже нема в живих”. А В.П. Бож’єв вважає, що “близькі родичі потерпілого, який загинув, не можуть бути визнані ні потерпілими, ні представниками потерпілих”.

 Принципи кримінального права

Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства. Специфікою реалізації принципу справедливості у кримінальному праві дає підстави говорити про такі кримінально-правові принципи як індивідуалізація покарання і відповідність покарання тяжкості вчиненого злочину. Перший передбачає врахування особистих рис винної особи, що скоїла злочин при призначенні покарання; другий – на переший план виводить сам характер діяння, а точніше – його тяжкість, рівень – “шкоду”, суспільні та особисті інтереси громадян, держави, юридичних осіб тощо. Врешті-решт слід відмітити, що закріплення справедливості в якості кримінально-правовому принципу поряд з іншими буде сприяти подальшому вдосконаленню кримінального законодавства і підвищенню ефективності його дії. РОЗДІЛ 4. ПРИНЦИП РІВНОСТІ ГРОМАДЯН ПЕРЕД ЗАКОНОМ 4.1. Місце конституційного принципу рівності громадян перед законом у системі кримінально-правових принципів Правове закріплення рівності громадян у всіх сферах суспільного життя має важливе значення і утворює фундамент правового статусу громадян у правовій державі.

 Аналіз проблем перегляду судових рішень

Вступ 1. Перегляд судових рішень 1.1 Загальні положення перегляду судових рішень 1.2 Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в господарському процесі 2. Практичне завдання. Складіть віндикаційний позов 2.1 Теретичні основи поняття віндикаційного позову 2.2 Зразок віндикаційного позову Висновки Список використаної літератури Вступ Ідеалом правосуддя є законне, обґрунтоване та справедливе, а відтак – стабільне і непохитне судове рішення, яким припиняються матеріальні та процесуальні правовідносини шляхом категоричного вирішення правового конфлікту. Однак практично такий ідеал є недосяжним. Як би правильно не була організована судова система, якими б не були гарантії, створені законом для винесення судом правосудних рішень, можливість допущення помилок при їх постановленні ніколи не можна виключити. Тому виникає потреба в створенні надійної та ефективної системи виявлення, виправлення та попередження судових помилок. Світова та вітчизняна наука і практика кримінального судочинства виробили таку систему.

 Докази та доказування в кримінальному процесі

Це пояснюється тим, що під час кримінального судочинства розглядаються справи, які вирішують долю людини. І від того, на скільки точно, повно буде досліджено всі матеріали справи, від того, чи буде додержано вимог закону, залежатиме правильність рішення суду. Це має дуже важливе значення, оскільки основним завданням кримінального судочинства є дотримання всіх вимог закону для того, щоб кожен, хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараним. На всіх стадіях розвитку юриспруденції доказам та доказуванню приділялася значна роль. Дана проблема досліджувалася минулими і сучасними вітчизняними та зарубіжними процесуалістами. Однак сучасний кримінально-процесуальний кодекс України має чималу кількість прогалин. Зокрема у ньому не міститься самого визначення поняття доказування, через що у науковців існують різні точки зору щодо цього. Немає визначення джерел доказів, що призвело до того, що в кримінально-процесуальній літературі немає взагалі згоди з приводу того, що вважати доказом, а що його джерелом і чи є взагалі різниця між цими двома поняттями.

 Докази у кримінальному процесі

Вступ Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування. Належність і допустимість доказів. Джерела доказів. Висновок. Список використаної літератури. вступ Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу. В основі процесу пізнання у кримінальній справі лежать загальні гносеологічні, соціальні, психологічні закономірності, притаманні процесу пізнання у будь-якій соціальній сфері згідно з законами матеріалістичної теорії відображення. Метою кримінально-процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. У теорії пізнання поняття , 2000. 31

 Доказування у кримінальному процесі

Законодавець, акцен­тувавши увагу на понятті документа, не згадав про його матеріальний носій, спосіб викладення, зберігання, пере­творення і передачі інформації та про інші елементи у структурі документа як джерела доказів. Тому з цього питання є різні думки в кримінально-процесуальній літе­ратурі. Наприклад, Б. І. Пінхасов визначає документ як мате­ріальний об'єкт, що містить відомості про події та факти, викладені з допомогою письмових та інших знаків, що однозначно передають людську думку або закріплені й відтворюються з допомогою технічних засобів у вигляді зображення чи усної мови. Деякі автори вважають, що не слід поняття документа — джерела доказової інформації — формулювати як матері­альний носій, який містить відомості, що мають значення для справи, через те, що таке розуміння документа зазда­легідь надає йому статус речового доказу. У модельному Кримінально-процесуальному кодексі для держав—учасниць СНД, прийнятому в 2000 р. на сьомо­му пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї дер­жав—учасниць СНД, що має рекомендаційний характер, у ст. 157 розділу IV було дано поняття документа як дже­рела доказів у кримінальному судочинстві.

 Експертиза у кримінальному процесі: порядок визначення і проведення

1. Правова природа експертизи 1.1. Визначення та основні риси експертизи у кримінальному процесі України . . 1.2. Підстави призначення і проведення експертизи . 1.3. Об'єкти дослідження . . 2. Процесуальний порядок провадження експертизи 2.1. Провадження експертизи на досудовому слідстві . 2.2. Допит експерта . . 2.3.Проведення експертизи в суді. . 3. Висновок експерта та його оцінка слідчим (судом) 3.1. Зміст і структура висновку експерта . . 3.2. Вимоги, які пред'являються до висновку експерта 3. 3. Перевірка та оцiнка експертного дослiдження слiдчим (судом) . 4. Види експертизи у кримінальному судочинстві 4.1. Додаткова i повторна експертизи . . 4.2. Комiсiйна і комплексна експертизи Висновок Список використаної літератури . Сноски . 35 8 1317 26 2833364043 47 51 53 55 ВСТУП Сьогодні, коли наука досягла значного розвитку, її видатні фундаментальні відкриття використовуються в усіх сферах діяльності людини. Не обминуло це і таку специфічну галузь людської діяльності як боротьба зі злочинністю. Правоохоронці дедалі більше використовують на практиці спеціальні знання для розкриття злочинів.