Мова і мислення

 Риторика: загальна та судова

Прокопович розробля вчення про три стил: високий квтчастий  низький. Завдання  мета високого стилю хвилювати аудиторю, для чого слд пдбирати емоцйн, величн способи викладу: част метафори, пднесен фгури. Квтчастий стиль ма приносити насолоду, для чого вживаються гарн способи вислову: част тропи, помркован сентенц, дотепн вислови. Низький стиль «служить для повчання  вживаться у розповдях, якими ми повчамо нших. Вн виключа сильн емоц, рдко вжива фгури, тропи, буденн справи. Повчання вимага низького стилю, розвеселення середнього, а зворушення високого». Феофан Прокопович автор славнозвсного «Букваря», за яким вчилися укранц, росяни, блоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки та нш. Вн закликав учених академ до формування самостйного мислення, мряв про генерацю укранських «знавцв, а не крамарв науки» 2. Учений володв багатьма мовами, писав укранською, латинською, росйською, старослов'янською, нмецькою, англйською, французькою, шведською, польською мовами

 Синонимия и антонимия в поэзии

Отож різниця між цими двома теоріями полягає в різному підході до аналізу змісту тексту: перша розглядає його як систему компонентів, друга – як мислительний процес. Слід зауважити, питання про те, що зміст тексту не може розглядатися поза актом комунікації, було сформульовано ще в працях таких видатних лінгвістів минулого, як В. Гумбольдт (1859) та О.О. Потебня (1976), пізніше це положення розвивалося в наукових роботах М.М. Правдіна (1976), М.О. Рубакіна (1977), Ю.О. Сорокіна (1985) та ін. Цілком правомірно, що дві названі теорії не суперечать одна одній, а взаємодоповнюються, бо розглядають текст у різних аспектах. Дослідники вказують, що для художньої літератури характерні специфічні мовні властивості. Як зазначав Г.О. Винокур, “немає такого факту поетичної мови, який не був би відомим поза поетичним контекстом, як мова взагалі. Але в цій новій, поетичній ролі кожна мовна дата набуває особливих властивостей” . Відображення дійсності в художньому тексті передбачає зв’язок двох тісно пов’язаних систем – мови і мислення .

 Закон Братів Капранових

Це указ про законне право ігнорувати державну мову. Тому закликаємо пана Генерального прокурора порушити кримінальні справи проти авторів цього указу за сепаратизм - і не той, кушнарьовський, а справжній і смертельно небезпечний. Навіщо владі сепаратизм? Є два варіанти. Вони не відають, що роблять. Дай то Боже! Або відають. Певне, вони зрозуміли, що разом нас багато і нас таки не подолати, і хочуть за мовною ознакою розділити народ, який тільки-но почав формуватися. А також знищити єдиний нормальний спосіб міжнаціонального спілкування, тобто державну мову. Зрозуміло чому - розділеними людьми легше керувати. Розділяй та володарюй? Кажуть, що колись Господь використав мовне питання як антидот проти побудови Вавилонської вежі. Допомогло. Проти побудови України теж допоможе. Рецепт перевірений. А якщо між нами, без гучних слів, то просто вражає рівень мислення авторів указу. За що боретеся, панове? За “Вибір 2006”? Невже ви не розумієте, що для електорату Януковича “Наша Україна” завжди буде “бандерівцями”? А ваш електорат, тобто ми, після такого плювка в обличчя проголосує за кого завгодно - тільки не за вас

 Украинский язык

Передусім через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, культуру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, або мікро­косм, формує себе як особистість. Щодня ми реалізуємо себе, виявляючи своє став­лення до навколишнього світу, і найповніше, най­глибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей і досягнення поставленої мети. І тут особливо важливо, щоб цей засіб використовувався для примно­ження добра, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили суспільним, загальнолюдським. Як відомо, словом мож­на і вбити, і повернути до життя. Людину, що вміє гарно говорити, шанують, захоплюються нею, прагнуть бути в її товаристві.

 Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

В різні часи окремі українські провідники шукали чужоземної підтримки у створенні самостійної Української держави. Але ключ до українського національного виживання містився в царині народної культури. Селянство й далі вживало українську мову, а пісні й думи з козацького минулого, що були частиною їхньої національної спадщини, так і не вдалося викорінити. На свідомішому рівні з'явився перший твір сучасною українською мовою — пародія Івана Котляревського на Вергілієву «Енеїду» (1798). Протягом першої половини XIX ст. було зібрано численний фольклорний матеріал. А в 1840 p. видатний український поет Тарас Шевченко (1814–1861), народжений у кріпацтві, почав друкувати свої чудові ліричні й патріотичні поезії, вплив яких на розвиток національної самосвідомості українців не можна переоцінити. Шевченка заарештували в 1847 p. й заслали рядовим вояком на Закаспій, де він провів 10 років. Його твори були заборонені й повністю надруковані в Росії лише в 1907 p. На початку XIX ст. в Європі було чимало людей, подібних до тих, яких по-німецьки називають Naturvolk (діти природи), їхні мови ділилися на десятки нікому не відомих, схожих один до одного діалектів, а за способом мислення цих людей аж ніяк не можна було віднести до інтелектуальної еліти

 Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

Був директо­ром Інституту антропології, археології і етнографії АН СРСР (1933—1937). Перші мовознавчі праці опублі­кував у 1929 р. З 1939 до 1950 р. очолював Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра АН СРСР. Відоми­ми працями Мещанинова є «Вступ до яфетидології» (1929), «До питання про мову» (1934), «Нове вчення про мову. Стадіальна типологія» (1936), «Загальне мо­вознавство» (1940), «Члени речення і частини мови» (1945), «Дієслово» (1949). У сучасному мовознавчому світі Мещанинов зна­ний як творець знаменитої синтаксичної типології мов, побудованої на глибокому вивченні індоєвропейських, кавказьких, тюркських, монгольських і палеоазіатсь­ких мов. В основу цієї класифікації покладено струк­туру синтаксичних конструкцій, а саме способи вира­ження суб'єкта і предиката. На основі цього критерію він виділив 3 основні типи мов: пасивний, ергативний і номінативний. У пасивному типі мов, до якого належать інкор­поруючі мови (алеутська, чукотська, нівхська, індіан­ська мова немепу), дієслово не має категорії перехід­ності/неперехідності дії, а словесний комплекс, пред­ставляючи єдине ціле, включає до свого складу різні частини.

 Основні напрями в мовознавстві

Текст і примітки» (1878), «Пояс­нення малоросійських і споріднених народних пісень» у двох томах (1883—1887), «Про деякі символи в сло­в'янській народній поезії» (1860). У науковій діяльності Потебні виділяють два періо­ди: перший (1860—1865) — дослідження мови у зв'яз­ку з опрацюванням філософсько-психологічної теорії мови, яка ґрунтується на ідеях Гумбольдта і Штейнта­ля; другий (1865—1891) — дослідження фонетики, гра­матики, діалектології слов'янських мов і психології словесно-художньої творчості (Потебню вважають тво­рцем лінгвістичної поетики). У праці «Думка і мова» Потебня досліджує питання про взаємозв'язок мови і мислення. Услід за Гумбольдтом він доводить, що «поезія і проза, мистецтво й наука є явищами мови», що мова — це не раз назавжди сформований факт, а діяльність, яка має великі можливості розвитку: «мова є засобом не виражати вже готову думку, а створювати її , вона є не відображенням сформованого світогляду, а основою його формування». Говорячи про нерозривний зв'язок мови і мислення, Потебня водночас протесту­вав проти підпорядкування граматики логіці, яке « призводить до змішування й ототожнення та­ких явищ мови, які є різними, якщо приступити до спостереження з однією упередженою думкою про те, що апріорність у спостережних науках, як мовознав­ство, дуже небезпечна».

 Європейське мовознавство епохи середньовіччя, відродження та xvii-xviii ст.

У 112 «Российской грамматики» М. Ломоносов говорить про три «головні російські діалекти» — І) московський, 2) поморський і 3) український. Два перших охоплюють центральні та північні говори російської мови. М. Ломоносов знав, що третій встановлений ним діалект відмінний від двох перших, але він тоді ще не міг знати, що це окрема самостійна мова українського народу 2. М. Ломоносов у своїх лінгвістичних студіях ставить і такі загальнотеоретичні проблеми, як розмежування споріднених і неспоріднених мов, проблему взаємозв'язків мови, мислення і дійсності, підкреслюючи, зокрема, суспільне значення мови, її роль у прогресі, розвиткові людського суспільства.

 Материальна основа документа

До цього слід додати дефіцит паперу при умовах потреби охорони навколишнього середовища, зокрема лісопосадок. Особливою перевагою штучних носіїв інформації є здібність нести звукову мову, музику, рухове та об’ємне зображення, що неможливо на паперовій основі. Так, бажання людства закарбувати, зберегти, передати нинішнім та майбутнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксована у словесній формі, повністю або частково втрачає свою специфіку та цінність, сприяло винайденню кінофотофонодокументів (КФФД), що вміщують в собі зображальну, звукову і/ або зображально-звукову інформацію, що відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів (діаскоп, магнітофон, відеомагнітофон). Головною перевагою КФФД є комплексний вплив на різні аналізатори людини, що знижує вірогідність втрати інформації, неминучої при одноканальному сприйнятті. Вважається, що людина володіє стількома «мовами» мислення, скільки в неї є органів чуттів, тому найбільше і найповніше засвоєння інформації здійснюється тоді, коли інформація одночасно поступає до всіх органів чуттів та забезпечує емоційну основу, ефект присутності при відтворенні інформації.

 Неогумбольдтіанство – течія мовознавста

Як зізнається сам автор «Мови», ме­тою книжки було показати, що таке мова у його розу­мінні, «як вона змінюється у просторі й часі та які її взаємозв'язки з іншими людськими інтересами, з про­блемою мислення, з явищами історичного процесу, ра­си, культури, мистецтва». У книжці розглянуто багато проблем: природа мови, внутрішня і зовнішня, синхро­нічна й діахронічна лінгвістики, мова й мислення, мова й культура, мова й література, мовні контакти, типоло­гія мов та ін., і з кожної проблеми автор висловив свою оригінальну думку. Що стосується мови і мислення, то, за переконан­ням Сепіра, вони взаємопов'язані, однак «межі мови і мислення не збігаються. У кращому разі мову можна вважати лише зовнішньою гранню мислення на найви­щому, найзагальнішому рівні символічного виражен­ня». Мова не тільки і не стільки ярлик для думок, скільки спосіб мислення, тому мислення залежить від конкретної мови, яка це мислення виражає. «Ми бачи­мо, чуємо або іншим чином сприймаємо дійсність так, а не інакше тому, що мовні норми нашого суспільства на­лаштовують на певний відбір інтерпретацій».

 Зародження порівняльно-історичного мовознавства

Мова — це зовнішній вияв духа народу: «мова народу є його дух, а дух народу є його мова, і важко уявити собі щось більш тотожне». Первинним є дух народу: « ду­ховна сила є найбільш життєвою і самостійною пер­шоосновою, а мова залежить від неї». У той же час дух народу можна пізнати тільки через мову. Мова відо­бражає найсвоєрідніші й найтонші риси народного ду­ха, проникає в його таємниці. Гумбольдт констатує нерозривність понять «мова» і «народ», «мова» і «культура». За його твердженням, мо­ва є надбанням окремого народу, а народ — це спіль­ність людей, що розмовляє однією мовою. Мова невід­дільна від культури. Вона тісно пов'язана з духовним розвитком людства, відображає розвиток культури. Мо­ва закладена в самій природі людини. Вона необхідна для розвитку її духовних сил і формування світогляду. На противагу лінгвістам, які розглядали мову як технічний засіб вираження думки, Гумбольдт доводить, що мова і мислення тісно пов'язані між собою і що мова — це той орган, який творить думку. Отже, мис­лення не просто залежить від мови, а певною мірою зумовлюється кожною конкретною мовою; мови — ор­гани оригінального мислення націй.

 Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч де-скриптивістам трактує мову як особливу гілку психо­логії пізнання. З огляду на це його теорію можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямо­вана проти дескриптивізму і біхевіоризму як «неадек­ватних у фундаментальному плані концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію. Лінгві­стику, резюмує автор, не можна зводити до сегментації й класифікації та до синтагматики й парадигматики. Трансформаційно-генеративна граматика вивчає струк­туру механізму, яка уможливлює процес мовленнєво­го спілкування. Сутність цього механізму полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. По­няття глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики Пор-Рояля, де «на передній план ви­сувалась проблема пояснення фактів використан­ня мови на основі пояснювальних гіпотез, пов'язаних із природою мови і, в кінцевому підсумку, з природою людського мислення». Так, зокрема, увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Від­родження» речення Невидимий Бог створив видимий світ.

 Види та причини порушень розвитку дітей

У дітей з недоліками слуху порушується розвиток розуміння обернутої мови, насилу формуються активний словник і зв'язна мова. При дефектах зору дитина випробовує утруднення при співвідношенні слова з предметом, що позначається, він може повторювати багато слів, недостатньо розуміючи їх значення, що затримує розвиток смислової сторони мови і мислення. Вторинні порушення в розвитку зачіпають перш за все ті психічні функції, які найбільш інтенсивно розвиваються в ранньому і дошкільному віці. До них відносяться мова, тонка диференційована моторика, просторові уявлення, довільна регуляція діяльності. Велику роль у виникненні вторинних відхилень в розвитку грає недостатність або відсутність ранніх лікувально-коректувальних і педагогічних заходів і особливо психічна депривація. Наприклад, нерухома дитина з дитячим церебральним паралічем, не має досвіду спілкування з однолітками, відрізняється особовою і емоційно-вольовою незрілістю, інфантильністю, підвищеною залежністю від оточуючих. Невиявлені відхилення в розвитку, наприклад слабо виражені дефекти зору і слуху, перш за все затримують темп психічного розвитку дитини, а також можуть сприяти формуванню вторинних емоційних і особових відхилень у дітей.

 Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів

Отож, якщо в методиці розвитку мовлення дітей розповідь, опис і міркування виділяти в особливу лінгводидактичну проблему про суть функціонально-смислової підсистеми мови, то функціонально-смислові типи мовлення слід розглядати як найвищі синкретичні мовленнєві одиниці синтаксичного рівня, в які інтегруються речення для передавання зв'язного монологічного мовлення індивіда. Типологічна теорія мовлення, що може бути представлена в методиці на логіко-смисловій і структурно-функціональній основі, допоможе висвітлити психолінгвістичні питання єдності мови, мислення і мовлення через форму цілісного висловлювання, допомагатиме розв'язувати проблеми структури мови та функціонування цілісного потоку мовлення. У зв'язку з реалізацією в методиці розвитку монологічного мовлення функціонального-смислового підходу, постає завдання науково обґрунтувати психолінгвістичний і лінгводидактичний його аспекти; впровадити в практику роботи запропоновану класифікацію типів мовлення в їх функціонально-смисловому й мовному оформленні.

 Методика проведения контроля знаний по курсу "Основы экономики"(Контроль знань з курсу "Основи економЁки")

Автор відзначає, що правильно поставлена поточна перевірка — важливий спосіб підвищення якості знань учнів. Завдання кожного педагога полягає у тому, щоб повністю подолати вузькоконтрольне формально-результативне опитування, що ще зустрічається на практиці, і розробити дидактично обгрунтовану методику навчальної перевірки учнів, а також систему оцінювання результатів навчання, щоб успішно вирішити задачі і оцінювання знань, і їх удосконалення, і розвиток пізнавальних здібностей і мови учнів, і виховання у них відповідальності за навчання. Перевірка допомагає вчителю визначити, як розвинуті пам'ять, мислення учнів, як володіє кожний з них усним мовленням, що саме засвоює легше, а що важче. Вона складає органічну частину результатів навчальних досягнень учнів, е засобом організації процесу засвоєння. У залежності від того, в який момент здійснюється перевірка, В.О.Онищук визначає такі основні функції перевірки: навчально-коригуючу, контрольно- узагальнюючу. Перевірку, яка забезпечує контрольно-стимулюючу функцію, автор називає тематичним оцінюванням знань. У результаті цього ототожнюються два різні поняття «перевірка» і «результати навчання».

 Екзистенцiальна фiлософiя, ii основнi напрями

Отже, подолання відчуження можливо на щляху переорієнтації людини на суто особистісне світосприйняття і адекватний йому спосіб життя. Інакшої точки зору дотримувався К.Ясперс. На його думку, подолання відчуження полягає в розвитку комунікації, у глибоко індивідуальному і інтимному спілкуванні, у вихованні в собі здатності до дискусії, у протистоянні всякому фанатизму. Ж.-П.Cартр стверджував, що невідчужуваність свободи людини, з одного боку, і фундаментальна конфліктність міжособистісних відносин, з іншого, антитеза творчої індивідуальної практики і безликого, інертного соціального буття з необхідністю породжують відчуження. Цей філософ розрізняв “синхронічне” та “діахронічне” відчуження. Останнє є результатом опредмечивання, воно постійно присутнє у предметній діяльносчті людини. М.Хайдеггер розглядав відчуження як форму існування людини в обезличеному світі повсякденності. На його думку, відчуження виявляється у виконанні індивідом соціальних ролей, в підпорядкуванні його суспільним нормам поведінки, мислення, мови.

 Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУ"КПИ", Украина)

Практичний розум – це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою. Вчення Фоми Аквінського про людину ґрунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для Фоми Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його.34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.35.києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів. Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво- Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення.

 Первісна культура

Однак виникнення мистецтва пов'язане не лише з трудовою діяльністю, а й з розвитком спілкування індивідів. Членороздільна звукова мова — форма висловлення логічного понятійного мислення, але спілкування може існувати завдяки малюнку, жесту та співу, які часто виступають елементами ритуалу. До того ж слід враховувати той важливий емпіричний факт, що мистецтво є суггестивною формою існування соціальне значимої інформації, що існує в суспільстві, а також системи естетичних цінностей. Цей факт відігравав колосальну роль у життєдіяльності первісного колективу, адже інформація, виражена в системі естетичних кодів, була необхідна для здійснення практичних колективних дій, що забезпечували кінець кінцем існування племені. Слід враховувати й психофізіологічну сторону становлення мистецтва, на значність якої звертає увагу радянський антрополог Я. Я. Рейнський. Виявляється, на відміну від інших органів людського організму, що функціонують ритмічно, мозок може здійснювати свої вищі функції за межами ритмів організму. Для глибокого осягнення світу, вироблення абстракцій мозок націлений не на фізіологічні ритми, а на динаміку відображення навколишнього середовища. Виникає аритмія, що викликає втому людини.