Когнітивна лінгвістика

 Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія

Необхдно звернутися до нших елементв чи «фатальностей» його пдходу побоювання забуття та глобального лнгвстичного вавилонського стовпища дають пдставу для такого прогнозу. 72 Акцент Андерсона на когнтивних аспектах нацоналзму спонукав нших бачити в нацоналзм тльки «дискурсивний витвр», що приводить до певних полтичних дй  категоризацй; див. особливо Brubaker (1996) та Calhoun (1997). Щодо сторичншого й структуральншого використання методу Андерсона див. Kitromilides (1989). 73 Стаття Гобсбаума мала великий вплив; див. наприклад статтю Rams (1995) про зральський нацоналзм  статтю Kreis (1991) про швейцарський нацоналзм кнця XIX ст. Про подальш дослдження див. роздл 5. 74 Про елементи грецько тяглост, принаймн вд взантйських часв, див. Campbell and Sherrard (1968: розд. 1)  Armstrong (1982: 174-81). Див. також Roudometov (1998). 75 Про дослдження мтв про «золоту добу» див. Hosking and Schopflin (1997). Докладнший виклад мого власного пдходу можна знайти в A. D. Smith (1999а: вступ; 2000а: розд. 3). 76 Звичайно снують проблеми з поняттям етнчно належност й така, часто скороминуща, яксть змусила декого, а надто антропологв, уникати цього поняття взагал, тод як нш вважають  малопридатною для тлумачення нацй  нацоналзму; див., наприклад, Poole (1999: 3443)

 Течії сучасного мовознавства

Моноцен­тричні поля ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності, темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля — на сукупно­сті різних мовних засобів, які не створюють єдиної го­могенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності, якості, кількості, суб'єктності, причини, умови та ін.). Функціонально-семантичні поля різних мов, в осно­ві яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов'янсь­ких мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і сло­в'янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в германських мовах їх центром є граматична катего­рія означеності/неозначеності, то у слов'янських мо­вах, за винятком болгарської та македонської, голов­ними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні засоби. Бондарко вважає, що дослідження функціона­льно-семантичних полів різних мов є одним із найваж­ливіших завдань функціональної лінгвістики. Останнім часом функціональна лінгвістика викори­стовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики.

 Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Руський  слов'янський свт (точнше, праруський  праслов'янський Ю. К.) з свою дохристиянською символкою  одним з прикладв нордично (арйсько Ю. К.) традиц, яка зберегла багато з свох аспектв цльними  недоторканими, у той час як нш культурн форми ґвропи зазнали впливу вторинних змшаних культур Пвдня, далеких вд пвнчно чистоти й духовно прозорост, властивих примодальнй гперборейськй традиц» [Дугин А. Мистерии Евразии.P С. 167]. Стосовно цього   категоричнш судження. Вдомий лнгвст Геральд Харман твердить: «Перша у свт система писемност виникла не в Межирчч (¶рац), а на дв тисяч рокв ранше у центр ґвропи [Цит. за: Космос давньо Украни.P С. 41]. Усе це великий крок до стини, але тльки крок. ¶сторична (порвняльна) лнгвстика пережива кризу, яка лише загострються а мру накопичення фактичного матералу. Назрла потреба в методологчному прорив новому розумнн феномена людсько мови та системи  кодування. Лише це дозволить зрозумти тамницю слов'янсько абетки та нш загадки сторичного мовознавства

 Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мо­вознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат гене­ративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасно­го мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.). Використана література Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — С. 78—96. Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и из­влечениях. — М., 1960. — Ч. 2. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвисти­ки. — М., 1966. Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 5—45, 82—157. Мельничук А. С. Глоссематика // Философские основы зарубежных направлений в языкознании. — М., 1977. Хауген Э. Направления в современном языкознании // Новое в лин­гвистике. — М., 1960. — Вып. 1. Трансформационно-генеративная грамматика в свете современной научной критики. — М., 1980. Звегинцев В. А. Предисловие //Хомский Н.

 Теорії нації та націоналізму

Посилаючись на прац лнгвств та антропологв, Армстронг доводить, що меж етнчно групи визначаються за «принципом вилучення» чи протиставлення. Етнчна група прагне визначати сво меж, внутршнй взамозвязок, наголосом не лише на свох внутршнх характеристиках, а насамперед, методом вилучення, протиставленням «ми» узагальненому образов «не ми», «нш», «вони». Наведемо приклад з сторично лнгвстики: термни на зразок «гой» у врейськй мов, «варвар» у латин чи «нмець» у словянських мовах формулювалися на цй основ: з поняття «ми» вилучалися вс, хто був «нмий» («не ми», «нмець»), хто не розумв мову, символи тих, хто належав до «ми»[102]. Так само формулювалися й нш характеристики «ми» й «вони», зокрема релгйн, побутов тощо. З цього можна зробити такий висновок: «метод вилучення»  одню з визначальних рис формування «етнчно свдомост»,  саме вн сприяв надзвичайнй життздатност ц форми самодентифкац людсько особистост та спльнот. Армстронг заперечу абсолютизацю модерност нацй

 Конфігурації композитних рамок в англомовному художньому тексті

Матеріалом дослідження слугували 300 текстових фрагментів різної лінійної довжини, відібраних з англомовної художньої прози XX ст.: 16 оповідань та 2 романів загальним обсягом більше 800сторінок. До аналізу фактичного матеріалу застосовано методологічний апарат традиційної лінгвістики тексту та когнітивної ономасіології. Були використані: текстово-інтерпретаційний метод, що застосовується відповідно до завдань дослідження для встановлення ролі ономасіологічного контексту композита у формуванні текстового концепту, цілісно-смислового масиву тексту, а також головний метод когнітивної ономасіології - інтерпретація ономасіологічної структури та моделювання мотиваційної бази композитних номінатем щодо типології композитних рамок. Стосовно розгляду семантичного аспекту ономасіологічного узгодження в композитних рамках застосовано методику компонентного аналізу. Наукова новизна кваліфікаційної роботи полягає в тому, що здійснено аналіз різновидів зв'язку композитних номінатем з текстом, що дало змогу уточнити існуючу типологію композитних рамок на матеріалі англомовної художньої прози.

 Основні напрями в мовознавстві

Психологічний напрям у мовознавстві справив по­мітний вплив на розвиток науки про мову, зокрема на появу молодограматизму, представники якого сприйня­ли ідеї про психологічну природу мови, але відкинули етнопсихологію, як наукову фікцію, вважаючи єдиною реальністю для лінгвіста індивідуальне мовлення. Ідеї психологізму живлять лінгвістику до нашого часу. Так, у 50-ті роки XX ст. виникла психолінгвісти­ка. Психолінгвістичні ідеї пронизують теорії неогум-больдтіанців і є вагомим компонентом таких сучасних дисциплін, як етнолінгвістика (особливо в її відгалу­женні — етнопсихолінгвістиці), соціолінгвістика (нині існує така стикова наука, як соціопсихолінгвістика), генеративна (породжувальна) граматика і когнітивна лінгвістика. Використана література Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54. Томсен В. История языкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79. Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В. Очерки по ис­тории лингвистики. — М., 1975. — С. 264—287, 326—352. Лоя Я. В. История лингвистических учений. — М., 1963. — С. 36—56.

 Ідіостиль газетного видання

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістки Глушкова Тетяна Вікторівна УДК 070.41 Ідіостиль газетного видання Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій Київ – 2008 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність дослідження. Проблема формування своєрідності видання, його увиразнення була актуальною вже від початків журналістики. Особливо гостро вона постає зараз, в епоху стрімкого злету інформаційних технологій, активного розвитку медійного ринку. Вдале вирішення цієї проблеми для конкретного видання означає успішність функціонування його на ринку преси, забезпечує конкурентоспроможність тієї чи тієї газети, формує аудиторію й позначається на її збільшенні. Ефективність увиразнення видання, формування його ясовано, що для когнітивних процесів, реалізованих в ідіостилі газети, окрім розмовної просторічної та сленгової лексики, важливими є також терміни, оказіоналізми, історизми.

 Опис когнітивно-комунікативного потенціалу еліптичного речення сучасної англійської мови

Введение к работе Поступальний рух лінгвістичної думки на сучасному етапі свого розвитку характеризується суттєвими зрушеннями у предметній сфері та в методологічних принципах своїх досліджень. Одним із кардинальних процесів, які відбуваються в мовознавстві, є перехід від структуралізму до функціоналізму, що відбиває послідовну зміну наукової парадигми. Розглядаючи мову як поліфункціональну знакову систему, ця парадигма вирізняється підвищеним інтересом до її вивчення в нерозривній єдності когнітивної та комунікативної функцій. Інтегральною рисою когнітивно-комунікативної парадигми є те, що вона постулює холістичний розгляд мови та її одиниць у контексті мисленнєво-мовленнєвої діяльності (Н.Д. Арутюнова, О.П. Воробйова, С.А. Жаботинська, В.І. Карасик, І.М. Колегаєва, О.С. Кубрякова, О.І. Морозова, М.В. Нікітін, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко, Д. Блейкмор, M. Култхард, П. Денлер, Р.С. Джекендофф, Р. Ленекер, Дж.Л. Мей). Це стосується й синтаксичного рівня мовної системи та його центральної одиниці – речення.

 Структуралізм як історичний напрям мовознавства

Якщо ж такої зміни немає, то це є варіанти одного інваріанта. Поняття інваріантів і варіантів дозволяє ототожнювати елементи, зводити їх до обмеженої кількості найпрості­ших елементів. Усе наведене вище — тільки найголовніші ідеї глосе­матики. У 40—60-ті роки це відгалуження структуралізму стало широко відомим у всьому світі, однак його оцін­ка була неоднозначною — від різко негативної до пози­тивної. Наприклад, французький мовознавець А. Мартіне порівняв глосематику з «баштою зі слонової кості». Позитивним у копенгагенському структуралізмі було прагнення опрацювати точний метод аналізу, який спирається на дані математичної логіки. Глосематики розширили поняттєвий апарат мовознавства, запропону­вали цінні методологічні принципи. Науковці вважають, що глосематика може бути корисною для створення формальних універсальних мов (мов-посередників) для машинного перекладу і для створення типологічної кла­сифікації мов. В історію науки глосематика ввійшла як спроба гра­нично абстрагованого від будь-якої конкретики підхо­ду до мови. Будучи загальною дедуктивною теорією мови, вона стала однією з перших спроб поєднання лінгвістики з формальною логікою і тим вплинула на вдосконалення методів дослідження мови.

 Загальна структура мовної системи

Важливий ще й тому, що кожне повідомлення ми або співвідносимо з конкретною об”єктивною ситуацією в середовищі, або реконструюємо останню в нашому мозку на образному рівні. Якби цей принцип  не утверджувався на кожному кроці, людина ніколи не опанувала б мови. Цей принцип заперечує використання в мовному матеріалі, наприклад, таких штучних “конструкцій”, як “Глокая Куздра”Л.В.Щерби тощо. У таких повідомленнях відсутня будь-яка змістовна інформація, хоч і наявна вся інформація щодо структури повідомлення, що важливо для нас в окремих випадках(синтаксичного аналізу наприклад). Незважаючи на очевидний характер цього постулату, його потрібно завжди враховувати, бо на будь-яких етапах обробки мовної інформації ми завжди звертаємось до нашої пам”яті – бази знань, де в тому чи іншому вигляді присутня модель середовища, що нас оточує. КОГНІТИВНИЙ ПРИНЦИП Хочемо ми того чи ні, але перша теза – презумпція змістовності – веде нас до другої тези, яка дуже важлива, але чомусь не дуже шанується лінгвістами. Суть у тому, що співучасники комунікативного процесу в своїй мовній діяльності завжди спираються на свої знання. Жодне повідомлення , жоден мовний акт не може бути сприйнятий рецепієнтом з “ ABULA RASA”.

 Мовний дискурс

Але незважаючи на те, що дискурс трактується нами як системне утворення, ми не ігноруємо таких підходів до нього, як до комунікативної події чи комунікативного процесу. Розділ 1. Офіційний та неофіційний дискурс. Трактування дискурсу в сучасній лінгвістичній науці. Теорія дискурсу як прагматизованої форми тексту бере свій початок у концепції Е. Бенвеніста, який розмежовував план дискурсу (discоurs) – мовлення, яке привласнюється людиною, яка говорить і план оповідання (reci ). Під дискурсом Е. Бенвеніст розуміє “усіляке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресата, адресанта,а,також, наміри адресанта певним чином впливати на свого співрозмовника”. Усучасній лінгвістиці поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних. 1. Дискурс визначається через текст або текст через дискурс . 2. Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов’язаний із творенням мовленнєвої поведінки. 3. Дискурс розглядається як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю цільового завдання. 4. Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри можуть ставати ритуалізованими. 5. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня. 6. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність. 7. Дискурс розуміється як складна комунікативна подія. . 8. Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

 Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст.

Тому мовознавець повинен досліджувати механізм мовної експресії. Фос­слер, як і Гумбольдт, розглядає проблему причин мов­ного розвитку і творчого характеру мови. Однак деякі положення Гумбольдта гіпертрофуються, внаслідок чо­го концепція мови стає однобічною, звуженою. Ще одним складником фосслерівської концепції ста­ло вчення італійського естетика й філософа Бенедетто Кроче (1866—1952), який у своїй праці «Естетика як наука про вираження і як загальна лінгвістика» (1902) висловив такі думки: 1) мовленнєвий акт є творчим актом, що зближує мову з мистецтвом; 2) мовознавство й естетика мають один і той самий об'єкт дослідження, тому філософія мови і філософія мистецтва — одне й те саме; 3) лінгвістика є складовою частиною загальної естетики; 4) лінгвістика, як і естетика, не має нічого спільного з логічним пізнанням і повинна ґрунтува­тися на інтуїтивному пізнанні. Відштовхуючись від цих положень Кроче, Фосслер стверджує, що нове мовознавство повинно забезпечити суто естетичний і естетико-історичний розгляд мови.

 Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

Тут абсолютно однаково виражаються преди­кативні й посесивні відношення між володарем і тим, чим він володіє. Частини мови слабо диференційовані, дієслівні форми утворюються від іменних основ. В ергативних мовах, до яких належать іберійсь­ко-кавказькі (грузинська, абхазька, адигейська, лез­гинська та ін.), баскська, мови деяких народів Азії й Америки, речення з перехідними і неперехідними діє­словами мають різну структуру: суб'єкт при неперехід­ному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку. У номінативних мовах, до яких належать індоєвро­пейські фінно-угорські, тюркські та семіто-хамітські, єдино можливою формою підмета є називний (номіна­тивний) відмінок незалежно від перехідності/неперехід­ності дієслова. Тут суб'єкт рівнозначний підмету, пре­дикат — присудку, а об'єкт — додатку. Синтаксична класифікація мов Мещанинова прийня­та світовою лінгвістикою. Намагаючись творчо розвинути маррівську теорію єди­ного глотогонічного (стадіального) процесу, Мещанинов розподілив виділені ним типи за стадіями. Найстарішим типом назвав пасивні мови, а найновішим — номінативні.

 Текст як спосіб пізнання

Звідси останнє: текст - це те, із чого люди, що володіють якимись усередненими відомостями про мову й про світ, роблять досить розумні умовиводи. Ніякі дослідження тексту й дискурсу неможливі тому без звертання до процесів інференції, вивідного знання. Будь-яка язикова форма, але текст насамперед, сигналізують не тільки про те, що в ній реально є присутнім, але й про те, що підлягає семантичному висновку - висновку по інферентному типу. Текст існує як джерело випромінювання, як джерело порушення в нашій свідомості численних асоціацій і когнітивних структур (від простих фреймів до набагато більше складних ментальних просторів і можливих світів. Текст у силу цієї властивості показовий саме в тім, що з нього можна вивести, укласти, витягти. Він виявляє собою тому зразок такої складної язикової форми, такого семіотичного утворення, що спонукує нас до творчого процесу його розуміння, його сприйняття, його інтерпретації, його переосмислення - до такого роду когнітивної діяльності, що має справу з осмисленням людського досвіду, відбитого в описах миру й засобів створенню нових щаблів пізнання цього миру. Список літератури1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. 1990. 2. Гальперин І.Р. Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження. - К., 1981. 3. Миколаєва Т.М. Від звуку до тексту. - К., 2006. 4. Лурия А.Р. Речь и мышление. - М., 1975. 5. Сахарный Л.В. Введение в психолингвистику. - Л., 2003. 6. Сорокин Ю.А. Психолингвистические аспекты изучения текста. - М., 1985.

 Когнітивно-комунікативний потенціал еліптичного речення в сучасній англійській мові

Одеський НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕт імені І.І. МечнИковаКогнітивно-комунікативний потенціал еліптичного речення в сучасній англійській мові Одеса – 2008 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА роботи Поступальний рух лінгвістичної думки на сучасному етапі свого розвитку характеризується суттєвими зрушеннями у предметній сфері та в методологічних принципах своїх досліджень. Одним із кардинальних процесів, які відбуваються в мовознавстві, є перехід від структуралізму до функціоналізму, що відбиває послідовну зміну наукової парадигми. Розглядаючи мову як поліфункціональну знакову систему, ця парадигма вирізняється підвищеним інтересом до її вивчення в нерозривній єдності когнітивної та комунікативної функцій. Інтегральною рисою когнітивно-комунікативної парадигми є те, що вона постулює холістичний розгляд мови та її одиниць у контексті мисленнєво-мовленнєвої діяльності (Н.Д. Арутюнова, О.П. Воробйова, С.А. Жаботинська, В.І. Карасик, І.М. Колегаєва, О.С. Кубрякова, О.І. Морозова, М.В. Нікітін, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко, Д. Блейкмор, M. Култхард, П. Денлер, Р.С. Джекендофф, Р. Ленекер, Дж.Л. Мей). Це стосується й синтаксичного рівня мовної системи та його центральної одиниці – речення.

 Застосування математичних методів у мовознавстві

Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість під множин. Скільки є можливих підмножин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна під множина — це певне поєднання ознак фонем. Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретике-множинним. Отже, сучасне мовознавство характеризується праг­ненням поєднати і розумно комбінувати різні загаль-нонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це пози­тивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мова. Використана література Жирмунский В. М. О некоторых проблемах лингвистической геогра­фии // Вопр. языкознания. — 1954. — № 4. Чагишева В. И. Лингвистическая география как метод исследования языка // Вопр. общ. языкознания. — Л., 1967. — Т. 45. — № 6. Методи структурного дослідження мови. — К., 1968. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвисти­ки. — М., 1966. Проблеми та методи структурної лінгвістики. — К., 1965. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений. — Минск, 1979. Харрис 3. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре // Новое в лингвистике. — 1962. — Вып. 2. Трансформационный метод в структурной лингвистике. — М., 1964. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых еди­ниц языка // Принципы и методы семантических исследований. — М., 1976. Кузнецов А. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. — М., 1986. Перебийніс В. С. Статистичні методи для лінгвістів. — К., 2002. Головин Б. Н. Язык и статистика. — М., 1970. Лесохин М. М., Лукьяненков К. Ф., Пиотровский Р. Г. Введение в ма­тематическую лингвистику. — Минск, 1982. Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов. — М., 1981. 13

 Креативность и ее диагностика

Наприклад, схильність до змагальності, що може набувати наполегливості при виконанні різноманітних завдань; 3) творчо-продуктивний (креативний) інтегрований компонент обдарованості включає ті диференційовані компоненти, які відносяться до творчих особливостей обдарованих індивідів (пов’язаних зі спроможністю продукувати щось нове). Наприклад, здатність до продукування оригінально-конструктивних, несподіваних ідей. Явище креативності. За визначенням Е. Фрома, креативність – це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. “Всередині” феномену креативності виділяють його потенційні і актуальні “іпостасі”, а також принципово їх розділяють. Це пов’язано з процесами освоєння носієм потенційної креативності того чи іншого(нового для нього) соціальнозначимого виду діяльності. Зовнішні фактори можуть мати істотний формуючий вплив на такі компоненти креативності, як мотиваційний, когнітивний і поведінковий. Мотивація креативної поведінки складається в ранньому дитинстві; вона пов’язана з переживанням почуття деміурга (“Я можу”, “ У мене не виходить”), з прийманням (не відторгненням) власних недоцільних бажань.