Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення української народності у XV-першій половині XVII ст.

 Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Як мг би сказати Ентон Смт, обставини були сприятливими для консолдац власного нацонального образу. Роман «Вйна  мир» задовольнив попит Рос на мперський епчний твр. Вн допомг по-новому сформулювати головний мперський полтичний мф, викликати в уяв образ, який вдповдав мперським успхам,  це зробило дуже складним, якщо не неможливим, лтературний опр мпер в межах росйського культурного дискурсу. Цей роман створив настльки привабливий образ Рос як крани, де вдсутн серйозн правопорушення,  з такою клькстю видатних громадян, як дяли в «реальнй» стор, що, по сут, не можна було навть думати про якусь його серйозну критику. Щоб поставити пд сумнв т основн принципи мпералзму, на як спираться «Вйна  мир», потрбно було б вийти за меж прийнятного дискурсу. Можна було сперечатися чи навть боротися з формами управлння мперю, але ставити пд загрозу мфчну абстракцю пд назвою Рося або Российская империя, так красномовно описану в цьому роман, означало вийти за меж дозволеного

 Экзаменационные билеты по Украинской литературе

Після XX з'їзду партії, на якому було піддано критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говорити про національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україні одним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезія «Мова» у яскраве свідчення цьому. У 1959 році на IV з'їзді письменників України М. Рильський прочитав вірш «Рідна мова». Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет ще більше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування української мови. Для цього українська мова мала всі підстави. У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, яке поет прирівнює до «гулу віків», «шуму століть». У ньому – «бурі подих», «неволі стогін», «волі спів», «сурма походу світанкова». В умовах російського царського гноблення українська мова зазнала жорстокого переслі-дування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації, поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її «велично-гідним духом». Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М. Рильського були всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно- діловому мовленні.

 Теорії нації та націоналізму

На це звернув увагу Дж Армстронг. Аналзуючи проблему мовно дентичност як аспекг становлення нацонально дентичност укранцв, вн зауважував, що мова сама по соб не вдгра виршально рол у становленн ц дентичност, вона набува значення лише тод, коли перетворються на символчну цннсть[289]. Так само й розумння «територ» може стати надзвичайно важливим символчним чинником у формуванн нацонально свдомост. Коли на рубеж XIXXX ст. в укранськй суспльнополтичнй думц виникла дея «соборно» Украни, тобто Украни в межах етнчних земель (тарасвц, Ю. Бачинський, М. Мхновський), то стало цлком очевидним, що ця дея  надзвичайно важливим елементом нацонально свдомост укрансько нтелектуально елти  вдповдно розумння поняття «укранська наця». Утм, доведемо наш мркування до логчного завершення. «Обктивн» ознаки, снуючи на рвн субктивному (як символи в даному випадку), в реальному житт мають нструментальне, практичне значення. Коли вони входять у суспльну свдомсть, то сприймаються як обктивна реальнсть, отже, стають «обктивними»  вже дють саме як обктивн чинники

 Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення

Високий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових і кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів підприємництва відійти у тіньову економіку. Отже, найгострішою проблемою розвитку малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів. Основним вихідним посиланням у розв'язанні фінансових проблем вітчизняних підприємців має бути врахування загальноприйнятих ринкових закономірностей на основі очевидних національних особливостей сучасної української економіки. Тобто ця проблема може бути розв'язана, якщо під час проведення економічної політики враховуватимуться особливості сучасної української економіки як на макрорівні, так і на рівні підприємств. Потреба в капіталі виникає на підприємстві тому, що потоки надходжень і платежів зазвичай покривають одні одних несинхронно упродовж певного періоду часу. Як правило, у перші місяці після утворення підприємства переважають платежі, пов'язані з оплатою будівництва виробничих приміщень, придбанням обладнання і т. ін. Але поступово збільшуються і надходження, наприклад, у формі виручки від продажу.

 Микола Міхновський: Життя і Слово

Ця самоназва, пдхоплений розвинута у працях ¶. Франка, М. Шаповала (Срблянського), О. Косач (Пчлки) та нших авторв, пдкреслювала дейнополтичну близьксть укрансько генерац 90х рр. XIX ст. з нацональновизвольними рухами ґвропи («Молода ¶таля», «Молода Нмеччина», «Молода Бельгя», «Молода Польща» тощо). Хронологчно нацональнокультурний рух «Молода Украна» дослдники датують двома останнми десятилттями XIX ст., хоча свою сторичну назву дстав лише у другй половин 1890х рр. Тамара Гундорова, аналзуючи явище «Молодо Украни», зазнача, що саме наприкнц XIX ст. «молодоукранство» поширилося на вс важлив сфери суспльного життя лтературнохудожню творчсть, культуру й освту, проникло у полтику й оформилося як певна цлснсть[197]. У контекст «Молодо Украни» ( як один з найважливших  наслдкв) вдбувалася кристалзаця нацонально самосвдомост укрансько елти. ¶нтелектуальна верхвка вдкрито, нколи навть з викликом, певним епатажем, стала демонструвати свою самодентифкацю з Украною, укранською нацю як цлком осбною етносторичною спльнотою

 Социально-политическое развитие на Украине в XIX веке /Укр./

ТЕМА: "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ПЕРШИІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ." ПЛАН: 1. Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічного процесу в Україні. 2. Виникнення і діяльність Кирило-мефодіївського товариства. 3. Піднесення руху за національне відродження на західно-українських землях. I. Криза феодально-крепосницької системи і особливості соціально-економічного процесу в Україні. Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм. Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини.

 Билеты по литературе (Украина)

У вірші “Мова” поет закликає і своїх сучасників частіше “заглядати у словник”. На його переконання – “це пишний яр, а не сумне провалля”. Високу оцінку дає автор вірша словникові Грінченка й Даля. Вірш “Мова” написаний у 1956 р. На той час українська мова зазнала помітних деформацій у зв'язку із відведенням їй більшовицькими ідеологами другорядної ролі у суспільстві. Після XX з'їзду партії, на якому було піддано критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говорити про національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україні одним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезія “Мова” у яскраве свідчення цьому. У 1959 році на IV з'їзді письменників України М. Рильський прочитав вірш “Рідна мова”. Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет ще більше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування української мови. Для цього українська мова мала всі підстави. У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, яке поет прирівнює до “гулу віків”, “шуму століть”. У ньому – “бурі подих”, “неволі стогін”, “волі спів”, “сурма походу світанкова”.

 Україна на початку ХХ ст.

Виникають «українські клуби» (найбільшим з них був київський клуб «Родина») 1910–1914 рр. Активізація великоросійських політичних сил в боротьбі проти українського національного руху Російські газети на Україні («Новое время», «Киевлянин») постійно застерігали читачів від «небезпеки українства», «зрадницького сепаратизму мазепинців». Ідеологи великодержавного шовінізму на Україні – Савенко, Шульгін, Щоголєв активно виступили проти національно свідомої української інтелігенції. Вперто поширювалися чутки, що провідні українські діячі таємно фінансувалися німцями та австрійцями. Кадет П Струве опублікував статті, в яких обстоював необхідність підгримувати ідею «Великой России» й гостро критикував український рух за відсутність патріотизму Січень 1913 – середина 1914 рр. У Києві виходив журнал «Дзвін» Активно співробітничали в ньому лідери УСДРП Л. Юркевич, Д. Донцов, С. Петлюра. Журнал виступав за включення робітничого класу в український національний рух Червень 1914 р. «Правда» опублікувала за підписом Оксани Лоли «Звернення до українських робітників» Українських робітників закликати до єднання з російськими робітниками, до спільної боротьби проти українських і російських націоналістів.

 Формування національної свідомості засобами народної педагогіки

Назва організації походить від слова «пластуни» (так називалися козацькі розвідники). Біля витоків цієї організації були П. Франко (син І.Я. Франка) та І. Чмола. Організаційно-ідейні основи «Пласту» розробив доктор О. Тисовський. Зміст, ідейно-моральні основи «Пласту» грунтуються на культурно-історичних традиціях, відповідають інтересам української нації. Становленню української школи та національної системи виховання в Галичині в кінці ХІХ-на початку XX століття великою мірою сприяла подвижницька праця освітніх діячів і народних учителів У. Кравченко, Н. Кобринської, О. Поповича, Л. Гарматія та ін. На Буковині, чинячи опір румунізації і онімеченню місцевого населення, підвалини української школи закладав Ю. Федькович, його послідовники. Під час революції 1905–1907 р.р. починалось поступове відродження української національної школи, системи виховання. Після лютневої та жовтневої революції 1917 року розпочалося нове політичне, державне і національне піднесення України. Бурхливо відроджувалися культурно-національні виховні традиції. Розвивалася національна педагогіка, готувалися національні педагогічні кадри. У 20–30-х роках відбувалося дальше становлення української системи тих народів, що жили на Україні.

 Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття

Всього ложа налічувала 80 членів. Основною темою масонських Зібрань була ідея національного визволення слов'янських народів, які страждали під владою Російської і Австрійської Імперій. Зате полтавська масонська ложа «Любов до істини» (1818—1819) основний наголос робила на національні проблеми України, якими пройнялися керівник організації небіж відомого російського просвітителя Миколи Новикова Михайло Новиков та ще понад 20 осіб. Серед них активною Позицією виділялися такі відомі діячі національного руху, як Іван Котляревський, Григорій Богаєвський, Семен Кочубей і Григорій Тарнавський. Чутки про ложу дійшли до Петербурга, і цар Олександр І закрив її особистим указом. Поступово частина масонів переходила від пасивної до дієвої опозиції царизму. Так, зокрема, зробила частина членів полтавської ложі. На її базі у 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство», душею якого був предводитель дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василь Лукашевич. Як і багато його сучасників, Лукашевич поділяв ідеї Французької буржуазної революції й національне свідомої української інтелігенції. Однодумцями Лукашевича стали поміщики й чиновники Олександр Величко, Петро Капніст, Іван Котляревський, Семен Кочубей і Василь Тарнавський.

 Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті

В основу ідеології народовської течії було покладено ідею визнання національної окремішності розділеного між двома державами українського народу, віра в те, що руський народ, як і російський і польський народи, є самостійним слов'янським народом. Народовці основою своєї політики проголошували національно-культурні інтереси українців Західної України, зокрема Галичини, вважаючи ідею національної єдності найважливішою умовою успішного відстоювання політичних прав українського народу. Головним завданням вони вбачали розвиток національної української культури, що повинно було сприяти наближенню національного визволення і утворення української держави. У грудні 1892 року політична організація народовців – Народна Рада проголосила у своїй програмі кінцевою метою об'єднання українців Галичини і Наддніпрянщини в самостійну Українську державу . Народовці виступали за єдність усіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. Національну освіченість народних мас народовці підносили за допомогою Шевченкового «Кобзаря».

 Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.

До раніших належали пам'ятки в Кам'янці-Струмиловій, Яричеві, Теребовлі, Погребищі; до середини — другої половини XVIII ст. — у Печеніжині, Жидачеві та Роздолі15. Таким чином, визначальним для української архітектури другої половини XVII—XVIII ст. був активний творчий розвиток національної традиції. Вона найповніше виражена в дерев'яній архітектурі, яка отримала виняткове поширення й виразно домінувала на українських землях. Найоригінальніший характер мають її здобутки на Лівобережжі та Київщині, де вона розвивалася у тісному зв'язку з місцевою мурованою архітектурою, яка, у свою чергу, багато в чому зберігала її особливості. Цей взаємозв'язок є однією з прикметних рис місцевої архітектурної школи, оскільки на Правобережжі, де муроване церковне будівництво розвивалося мало або існувало у XVIII ст. в європейських формах, він був неможливим. Одним з помітних явищ на Лівобережжі було поширення російських впливів та діяльність російських майстрів і будівельних артілей. Архітектура Правобережжя — поза дерев'яною церковною — закономірно була виразно європеїзована, тоді як у Києві та на Лівобережжі цей процес скромно зазначився у російському варіанті лише від середини XVIII ст.

 Українське національне відродження ХІХ ст.

У сукупності ці процеси дістали назву українського національного відродження кінця XVIII-XX ст. Об'єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відтворенні української державності. Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.). Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство. Істотний вплив на початок українського національного відродження зробила революція кінця XVIII ст. у Франції, що проголосила «права народів».

 Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти

РЕФЕРАТ КОНЦЕПЦІЯ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ У НАЦІОНАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ Становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу. Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства.

 Національний розвиток у контексті демократії

Український етнічний націоналізм виник і утвердився, як вважають фа­хівці, приблизно у другій половині XIX - на початку XX ст. в загальному контексті націогенези. Його представниками були Шевченко, Костомаров та інші кирило-мефодіївці. Витоки громадянського націоналізму доречно пов'язати зі створенням ЗУНР, УНР та їх злукою на початку 1919 р. Завдан­ня етнічного та громадянського націоналізмів не збігаються повністю ані те­оретично, ані в реальній історії країни. Оптимізація їх позитивних виявів і блокування негативних — одна з важливих задач національної політики ук­раїнського держави та суспільства сьогодні. Після десяти років незалежності актуальною залишається консолідація української нації, захист та примноження її культурних і політичних над­бань. У такій ситуації аж ніяк не можна ігнорувати український націоналізм як одну з потужних сил розв'язання зазначених проблем. Література Декларація прав національностей України // Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№38. Закон України «Про національні меншини в Україні» // Голос Украї­ни. — 1992. — 16 липня. Конституція України. — Київ, 1996. Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. — Київ, 1999. Кимлічка В. Лібералізм і права меншин. — Харків, 2001. Націоналізм: Антологія. — Київ, 2000. Попович М. Нарис історії культури України. — Київ, 2001. Субтельний О. Україна: Історія. — Київ, 1991.

 Лекції з української та зарубіжної культури

Все це, а також ускладнення справ української православної церкви, розхитування її внутрішньої дисципліни, протестантські впливи, полонізація української еліти спричинили глибоку кризу в українській церкві в другій половині 18 ст. Релігійна дискусія. В цих умовах посилився наступ на схід католицизму, який під гаслом об'єднання церков намагався поглинути православну церкву, повністю підкоривши її Риму. Цьому була присвячена і релігійна дискусія, започаткована в 70 роках 16 ст. В рядах православних єпископів України стався розкол. Одна частина підтримувала об'єднання з католицькою церквою, інша виступала проти. Розділилися думки з цього приводу і в українських магнатів. Хоча більша частина колишньої православної еліти перейшла в католицизм і швидко полонізувалася, деякі магнати (К.Острозький, А.Кісіль) залишалися вірними православ'ю. Категорично проти об'єднання були посполиті - українське селянство, міські ремісники та торгівці. На той час, коли Україна входила до складу Речі Посполитої і Польща вела шалену полонізацію українського суспільства, унія означала позбавлення народу духовної свободи, мови, етнічної окремішності, надбань національної культури. Берестейський собор. У червні 1595 р. частина православних українських єпископів підписали листа до папи Климентія УІІІ про готовність укласти унію. Єпископи Кирило Терлецький та Іпатій Потій провели переговори з римською курією і у грудні папською буллою "Mag us Domi us" було проголошено з'єднання. У жовтні 1596 р. у Бересті відбувся церковний собор, учасники якого розбилися на дві групи - за і проти з'єднання з Римом.

 Религиозный ареал Украины /Укр./

Важливо також відзначити, що в релігійно-церковній практиці досить часто використовуються культурні цінності етнічних груп, із яких складається український народ. Це веде до розмаїття в оформленні культових споруд, проведенні релігійних свят та обрядів; у процесі пристосування тих чи тих вірувань, релігійного культу до певних елементів духовної культури етносу (традицій, свят, звичаїв), внаслідок чого релігійне стає надбанням культури всього етносу або народу. Приміром, святки Зеленої неділі відповідають християнському святу Трійці. Релігія не тільки пов'язана з національним духовним життям народу, а й вплетена в широкий діапазон напіонально-етнічних процесів. Так, в Україні релігія і церква, зокрема православ'я, брали активну участь у житті нації та в міжнаціональних відносинах, пробуджували за певних історичних умов національну свідомість народних мас, активізували національно-визвольну боротьбу, обстоювали національне відродження, суверенітет і незалежність української державності тощо. З іншого боку, релігія і церква можуть відігравати негативну роль у національних процесах, бути додатковим джерелом суперечок у міжнаціональних відносинах, служити розпаленню релігійно-націоналістичних або шовіністичних пристрастей та ін.

 Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.

Подібне відбувалось і в інших народів. У діяльності української інтелігенції першої полонини XIX ст. можна виділити три етапи: збирання історичних документів, фольклору, старожитностей; відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр; створення політичних організацій, одним із етапів яких була пропаганда національної незалежності. Значний вплив на діяльність української інтелігенції у піднесенні національної свідомості народу справили ідеї німецького філософа Йогана Гердера про етнічну культуру селянства. Аналізуючи ментальність українського народу, його духовні надбання, Гердер зробив вражаюче сучасників передбачення: «Україна стане новою Грецією: прийде день і постануть перед усіма це прекрасне небо, цей життєрадісний народний дух, ці природні музичні обдарування, ця родюча земля». Справді, велике краще бачиться здалеку. Пробудження національної свідомості українців почалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій половині XIX ст. на Лівобережній і Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де жили й творили високоосвічені інтелектуальні сили.