Китай у середині XVII – на початку ХХ століття

 Коли кулі співали

За переказами, Цвітна виникла на початку XVI століття. Село з давніх часів було козацьким — жителі його не знали панщини. У середині XVII століття тут жили реєстрові козаки, які брали участь у походах Богдана Хмельницького. У XVIII столітті село належало Чигиринському староству Польщі. Та місцеве козацтво не могло змиритися з пануванням поляків. У 1740–1760 роках Цвітна стала одним із центрів формування гайдамацьких загонів під керівництвом отамана Семена Неживого.[288] У селі здавна існував гончарний промисел — в околицях села була напрочуд чиста, без камінців і домішок глина. Висока пластичність і невелика усадка дозволяли сушити вироби влітку на осонні, на причілку хати, а це в практиці гончарів траплялося дуже рідко. Цвітнянський посуд, як простий, так і полив’яний, був добре відомий не лише в Київській губернії, а й на півдні України. Макітри, горщики, глечики, форми для випікання тіста тощо возили у чорноморські порти Миколаїв, Херсон, Одесу, на Поділля, навіть до Кишинева, а також на Лівобережжя: в північно-західні райони Полтавщини — під Переяслав і Яготин.[289] Наприкінці XIX століття (орієнтовно 1891 року) у чигиринському селі Цвітній на кутку Хмарівка у сім’ї Панаса Петровича Хмари народився хлопчик. Назвали його Пилипом

 Предмет і завдання вивчення гістології з цитологією та ембріологією

При всій невідповідності назв об'єктів, які називали термінами «клітина» та «тканина» вони збереглися й до цього часу. Пізніше А.Левенгук (1677—1680) — мистецький шліфувальник лінз, спосте­рігав одноклітинні організми і вперше побачив еритроцити та спермії тварин. Мікроскопісти XVII століття, які спостерігали вперше клі­тини ссавців, не зіставляли їх з клітинами рослин. В середині XVII століття, тобто майже через століття після Мальпігі та Грю, досяг­нення оптичної техніки були такі незначні, що спостереження та рисунки мікроскопістів того часу мало відрізняються від описуван­ня і зображень, зроблених у XVII столітті. Початок успішного вивчення клітин пов'язаний з розвитком мікроскопування. В кінці XVIII на початку XIX століття були ство­рені ахроматичні мікроскопи, завдяки яким стали достовірнішими мікроскопічні спостереження, що дало змогу здійснити системати­чне вивчення структурних елементів різноманітних тваринних та рослинних організмів. На той час змінилася уява про будову клітин, основним в організації клітини стали вважати не клітинну стінку, а її вміст — протоплазму. Поступово збагачувався матеріал про мікроскопічну організацію тварин і рос­лин та будову клітин (cellula), названих так ще Р. Гуком. У той час незалежно один від другого рядом дослідників в клітинах рослин і тварин були відкриті ядра, що створило необхідну передумову для висунутого в 1837р.

 Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

PЯк столиц Велико Гун найбльшо мпер всх часв? У 20-т роки V столття за батька Аттили царя Мун-диуха (Мунчука). PЯк духовного  певною мрою полтичного центру удейства? На початку IX столття и. е., коли Кив став Гао-натом (духовною академю удазму), а хозари тимчасово встановили над ним свою гегемоню (Кив намагалися навть перейменувати на Цон) [Цон вд назви гори Сон у Палестин]. PЯк столиц держави Кивська Русь? У середин IX столття за часв князювання Олега Вщого. PЯк матер мст руських? У X столтт, коли почала поставати велика мперя з центром у Кив, що охопила практично всю Схдну ґвропу. Безперечно, вс ц дати стотн. Однак з позиц духовно стор найстотнша дата 55 рк н. е., коли Андрй Первозванний хрестом позначив центр бблйного народу Тувал (галлеян, як прийшли з батьквщини ¶суса,P предкв галичан-укранцв). ¶ не просто позначив, а провстив, що за цим мсцем велике майбутн, воно стане центром християнського свту [Вдповдна проповдь Андря Первозванного широко представлена в лтератур]

 Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.

Росія традиційно відрізнялася високою релігійністю населення. Кризові явища, що проте виявлялися в післяреформений час, в православ'ї сприяли «вивільненню» деякого ідейного простору, який і заповнювався поступово різними ідеологіями, особливо соціалістичними. Цьому сприяли хворобливість, конфліктність суспільно-політичного розвитку, зростання соціальної напруженості, опозиційних і революційних настроїв в суспільстві до початку XX століття. Соціалістичні ідеї, не дивлячись на своє «західне» походження, виявилися близькі деяким духовним традиціям, російському національному характеру своїм радикальним, безкомпромісним і колективістським духом, прагненням до абсолютної справедливості, рівності, а в цілому — відомою схожістю з євангельським християнством. І лише після ледве не поголовного захоплення «передової громадськості» легальним марксизмом у середині 90-х років XIX в., а багато в чому і завдяки ньому, серед інтелігенції все більше розповсюджувався лібералізм, притулком якому до того служив головним чином лише вузький круг дворян-земців. «Демократична інтелігенція, що зробила свою мобілізацію під прапором марксизму, до кінця 90-х років починає. самовизначатися, — наголошувалося у фундаментальній меншовицькій праці, — з одного боку, в значенні буржуазного лібералізму, з другого боку, — дрібнобуржуазного народництва».

 Таємниці розкриває санскрит

Ще на початку ХХ століття, як свідчить відомий етнограф Г.П.Снєсарєв, у Середній Азії, на берегах Амудар'ї, Окса античних авторів, можна було спостерігати старовинний звичай жертвоприношення річці ритуального бика — річка після цього мала напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай. На середину річки вивозили в човні стриноженого бика, де йому перерізали горло й кидали в річкові води. А люди на березі в цей час вигукували: «Нехай буде вода! Нехай буде врожай! Нехай буде достаток!» (Снесарев, 115–116). Цей факт до певної міри стосується й суперечки щодо того, чи міг полянський князь Кий бути перевізником, тобто човнярем, чи ні. Звичайно, не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо обряд, подібний до щойно згаданого, не міг обійтися без човна, а таке ритуальне принесення в пожертву бика річці міг здійснювати лише племінний ватажок, котрий у прадавні часи був не тільки князем, а й жерцем. До речі, в чеській мові слово knez якраз і означає «жрець», «священик». Цікаве й те, що порівняно недавно та ж Амудар'я, священна ріка для кожного хорезмійця, вважалася помічною від безпліддя

 Образи і символи смерті в культурі

В бажанні цьому виражалося традиційна віра в слабкість життя тлінність людського тіла. Крім того, в ньому відчувалося почуття небуття, якого надія на загробне існування так і не змогла полегшити. Протягом всього XVII і XVIII ст. суспільство летить по схилу у прірву небуття і до байдужості до смерті і померлих. Бажання простоти підтверджується заповітами. В кінці XVII ст. і особливо у XVIII ст., заповітники все частіше відмовлялися робити останнє розпорядження про особисті похорони, доручаючи це своєму душенакажчику. Ця довіра мала двоякий смисл. Перш за все – незацікавленість: із контакту заповіту ясно видне небажання приділяти велику увагу особистим останкам. В кінці XVIII ст. та сама формула заповіту буде виражатися вже не тільки бажанням до аскетичної простоти, але й любляча довіра до тих, кому належало виконувати останню волю заповітника. Однак, саме вразливе цієї епохи в області погребіння – повернення до кладовища. Все більша кількість високопоставлених осіб, які в XVI –початку XVII ст. бажали б похоронити їх у церкві, при кінці XVII і на початку наступного століття вибирають для свого погребіння кладовище під відкритим небом. В XVII-XVIII ст. в Англії і її колоніях в Новому Світі навколо церкви склався простір, який представляв собою вже не осередок безіменних могил бідняків.

 Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії

Рівне виборче право є явищем XX століття. У середині XIX століття (1848 р.) вперше у Франції та Швейцарії був скасований майновий виборчий ценз і визнано принцип рівного і загального виборчого права, але тільки для чоловіків (87). Тільки наприкінці XIX століття, спочатку в далекій Новій Зеландії (1893 p.), а на початку XX століття в Австралії (1902 р.) та Фінляндії (1906 р.) виборче право отримали жінки. У країнах — піонерах загального виборчого права — Франції та Швейцарії, — жінки отримали право голосу лише після Другої світової війни (у Швейцарії аж у 1971 році). Таємне голосування, що якнайкраще відповідає критеріям вільних та чесних виборів, вперше було запроваджене в Південній Австралії у 1858 р., у Великій Британії в 1872 р., у США — після 1884 року. У сучасних умовах в усіх електоральних демократіях відбувається таємне голосування, будь-які виборчі цензи (окрім вікових обмежень (18 років), цензу громадянства та обмеження виборчих прав недієздатних) не допускаються. Сучасні проблеми демократичності виборів Висування та реєстрація кандидатів. Щоб запобігти участі у виборах випадкових кандидатів та партій, які не користуються бодай мінімальною підтримкою виборців, але ускладнюють процес виборів, в деяких демократичних країнах запроваджують обмеження на реєстрацію кандидатів.

 Мова і нація

Навіть один із міністрів народної освіти Росії констатував, що заборона української мови, «значно утруднюючи поширення серед малоруського населення корисних знань шляхом видання зрозумілим для селян наріччям книг, заважає піднесенню нинішнього низького його рівня». Звертаємо увагу читача на слово «нинішнього»: на початку XX століття серед українців 87 відсотків було неписьменних, а в XVII столітті письменними були майже всі. Колись депутати Думи ухвалили, щоб навчання для інородців у школі провадилось їхніми рідними мовами: польською, латиською, татарською, киргизькою, черкеською, чеченською і навіть – «на сміх» (!) – єврейською. «Але українцям і на сміх не схотіли позволити» (М. Грушевський). Серед причин депутати Думи називали і те, що «українські селяни самі не просять української школи». Нині, майже через дев'яносто років, шовінізмофренік Круглов, депутат Республіки Крим, твердить, що українці півострова не потребують української школи. А щоб це довести, однодумці Круглова розгромили недільну українську школу в Севастополі. П. Струве писав, що «створення середньої і вищої школи з малоросійською мовою викладання було б штучною і нічим не виправданою розтратою психічних сил населення». «Населення» ж до подібних застережень не прислухалось.

 Архітектура ХІХ-ХХ століть

У більш широкому змісті неокласицизм означає відродження будь-яких чи напрямків ідеалів мистецтва попередніх епох. В архітектурі звичайно виділяють три періоди поширення неокласичних тенденцій. Перший починається близько 1910 року й у ряді країн продовжується до середини 1920-х років. У цей період логіка класичних форм, стриманість і лаконізм класичних пам'ятників протиставлялися безмежності художнього пошуку, що панував у ці роки, надлишку декоративності, що відрізняли багато стилів, наприклад такі, як модерн. При цьому в багатьох країнах архітектура цього напрямку використовувала деякі конструктивні прийоми, вироблені модерном, піддаючи їхньої визначеної раціоналізації. Рисами неокласицизму відзначена архітектурна творчість таких майстрів, як О. Перре і Т. Гарнье у Франції. Як уже говорилося вище, у XIX сторіччі з нових будівельних матеріалів застосовувалася тільки сталь. Наприкінці XIX — початку XX століття почав широко застосовуватися залізобетон, що складається з тонких круглих сталевих стрижнів товщиною від 8 до 32 міліметрів і бетону.

 Розвиток перукарського мистецтва в різні історичні часи

На початку V століття до нашої ери серед молодих жінок була поширена зачіска з напівдовгих скрученого волосся. Вистригали чубок, що спускався до середини лоба. Доповненням цієї зачіски був тонкий металевий обруч — філе; він не тільки декорував зачіску, але і скріпляв волосся, підтримував скручені пасма на темряві. Перев'язували волосся і позолоченим шкіряним ремінцем. Молоді дівчата носили розбещене волосся. Зачіски молоді у всі часи були значно коротшими, але процес причісування від цього не скорочувався. Якщо в період архаїки розбещене волосся вважалося ознакою жіночності, молодості, то за пізніх часів (класики і еллінізму) носіння вільного, неприбраного волосся сталі дозволяти тільки жрицям. Для урочистих випадків і бенкетів зачіски робилися по декілька годин, посипалися порошком з трав, насіння, що додавали волоссю золотистий відтінок. Розглянемо декілька зачісок, зображених на грецьких скульптурах. Розпис на вазі «Пеліке з ластівкою» наочно представляє зачіски чоловіків трьох віків — хлопчика, хлопці і дорослого чоловіка. Судячи по зображенню, зачіски всіх трьох виконані дуже акуратно, волосся треба лобом укладені в рівний, прямий чубок.

 Центральна Рада

С Рудницький вже в перших своїх працях стояв на позиції самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи – такою уявляв собі учений Україну. “Для всіх Українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”. Якщо підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалась українська держава. Її перша літописна історія творилась в IX-XIV ст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга Українська держава — козацько–гетьманська. Але цю незавершену будову підступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-угорська Імперії, що знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо. Тому на початку ХХ століття втретє відроджується українська державність: створюється Українська Народна Республіка та Західно Українська Народна Республіка, що 22 січня 1919 року об’єдналися в соборну Українську державу – УНР.

 Інформаційна політика США

УКООПСПІЛКА ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ Кафедра міжнародних економічних відносинРЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА СШАВиконала: Студентка факультету МЕВ 281 групи Данкова Наталія Перевірила: Шайда О.Є.Львів - 2002 Зміст Вступ Роль держави в розвитку інформаційної інфраструктури Концепції національної інформаційної інфраструктури Місце інформації в інтелектуалізації суспільства Висновки Список літератури Вступ У всі часи та століття інформація мала велике значення і високу товарну ціну. В середині ХХ століття американський математик Норберт Вінер зауважив, що на відміну від сировини енергії інформація має унікальні властивості: по мірі використання її кількість не тільки не зменшується, а навпаки, її якість і важливість зростає. Заволодівши інформацією, людина зможе змінити хід розвитку суспільства. В другій половині ХХ століття інформаційно-комунікаційні технології стали найважливішим фактором формування суспільства. На початку ХХІ століття їх революційний вплив проявлявся в зміні способу життя, в новому підході до освіти, роботи, в співпраці уряду і цивільного суспільства. Інформаційні технології стали стимулом розвитку глобальної економіки.

 Абсолютна монархія у Франції

Ті, що жили по нижній течії Рейну, в Примор'я, іменувалися салічними (від кельтського sal - море), а що живуть по середньому перебігу Рейну іменувалися рипуарскими (від латинського ripa - беріг). Солічеські франки в середині IV століття були розбиті римлянами, але залишені в Токсандрії на правах федератов. У багатющій провінції Риму Галії (завойованою римлянами в III столітті до наший ери) п'яте сторіччя наший ери було часом політичних і соціально-економічних змін і перетворень. Криза, що охопила всю Римську імперію посилився могутніми виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І перш за все це були германці - східні сусіди Галії, які в кінці V століття, - початку VI століття зуміли захопити велику частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, що формується в цей період, прискорювали процес завоювання Галії. Вході бойових дій захоплювалося майно і худоба. Франкські військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевласниками. У цей період відбувається явне розшарування суспільства франків.

 Кінець Дикого поля

Оскільки після розпаду в середині 15 століття Золотої Орди землі Призовя опинилися у складі Кримського ханства, тож й не дивно, що за правим боком Дінця закріпилася назва «кримська», а за лівим – «московська» або «руська». В цілому спустошені після монголо-татарських завоювань половецькі та південні руські землі стали називати в офіційних московських документах «Полем», а в народі – Диким полем. До рубежу 15-16 століття належать перші писемні згадки про козаків у цьому районі. При цьому йдеться про них як про охоронців південних рубежів Литовського й Московського князівств. Це дає підстави вважати, що козацтво на той час вже складало військово-політичну організацію, яка захищала землі цих держав від нападів орд кримського хана та турецького султана і стримувала широкомасштабні експансійні плани Порти у Східній Європі. Щодо донських козаків, то про них вперше йдеться у повідомленнях австрійського посла в Москві С. Герберштейна на початку 16 століття. Перебуваючи на службі у московського князя, вони забов язані були вести спостереження за переправами на Дінці, повідомляти порубіжним воєводам про наміри татар, які кочували зі своїми улусами на правому боці ріки.

 Становище Правобережної України

Міністерство освіти і науки України Херсонський державний морський інститут Заочне відділення РЕФЕРАТ Становище Правобережної України. Визвольна бородьба на чолі з С.Палієм Гайдамацький рух Студента 4 курсу Лозенко Р.С. ( прізвище, ініціали ) Дата надходження Оцінка Підпис викладача Херсон 2008 «Той, що кинувся з мотикою на сонце» — так свого часу характеризували урядовці Польщі одного з «провінційних» полковників козацької України Семена Палія. Нагадаємо, що у другій половині 80-х років XVII — на початку XVIII століття цей козацький діяч зумів відродити на Правобережній Україні («східних кресах» Речі Посполитої) національні органи державного управління з центром у містечку Фастові, що на Київщині. А наведені вище слова стосувалися означення його непростих взаємовідносин з Варшавою — розпочиналися вони з військової та політичної співпраці, а закінчилися непримиренною боротьбою. Роки діяльності C. Палія припадають на той складний період національної історії, коли українське територіальне питання набуло міжнародного значення, а кожна з навколишніх країн (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія та залежне від неї Кримське ханство) прагнула не допустити утворення на європейській карті самостійної козацької держави. «Сьогодні ця країна Правобережна Україна геть зруйнована.

 Пізнавальний інтерес, його структура і особливості дослідження

Розвиток його найближче завдання навчання. Водночас інтерес впливає на розв'язування виховних завдань. Він є також ефективним засобом формування характеру особистості. Наприкінці XIX - на початку XX століття посилилась увага до цього питання. Типовою на той час була думка, що пізнавальний інтерес закладений у дитині природою виявляється поступово з роками. Е. Клапаред, наприклад надаючи величезного значення навчальним інтересам розглядав їх як внутрішні іманентно властиві дитині рушійні сили її духовного розвитку. Проте широке вивчення проблеми пізнавальних інтересів розпочалось з середини XX ст. В психологічній і педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких висвітлювалась роль інтересу в навчально-виховному процесі (С.Л. Рубінштейн, Г.І. Щукіної, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін.). Як форма вияву матеріальних і духовних потреб людини інтерес відіграє істотну роль у будь-якій її діяльності. Пізнавальні потреби, що виявляються в інтересі, спонукають особистість активно відшукувати способи і засоби їх задоволення, стимулюють пізнавальну активність у здобуванні знань.

 История Украины (шпаргалки)

З’явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства, встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за рушійними силами.

 Исторія українського друкарства

Перша друкована газета з’являється в Росії на початку XVIII століття. 16 грудня 1702 р. Петро І видає “по ведомстям о воинских и всяких делах, которые надлежат для объявлений Московского и окрестного государств людям, печатать куранты”. 17 грудня 1702 р. виходить перший номер. Більш менш постійне видання газети “Ведомости” почалося з 2 січня 1703 р. З 1728 р. виходить перший російський журнал “Санкт-Петербург ведомости”. В 1756 р. вийшла перша московська газета “Московские ведомости”. В 1779 р. виходить перший сільськогосподарський журнал “Труды Вольного экономического общества”. В 1779 р. з’являється журнал для жінок “Модное ежемесячное издание, или Библиотека для дамского туалета”. В 1786 р. — у Ярославі виходить периодичне видання — “Уединенный Пешеходец”. За Ярославлем послідував Тобольск, де в 1789-1791 р. виходить журнал “Ортыш, превращающий в Ипокрелу”. На початку XIX ст. передові люди починають розуміти, що друк може служити сильною зброєю у боротьбі за щастя народа. Перши кроки прогресивної журналістики зв’язани з іменами видатних російських людей А.Н.Радіщева та Н.І.Новікова. Звідси пряма дорога до видань декабристів, до “Колокола” та “Полярной звезды” А.І.Герцена, до ленінської “Искры”, до робітничого друкарства, історія якого, як казав В.І.Ленін “неразрывно связана с историей демократического и социально движения”.