Нові тенденції у культурному та духовному житті України в роки незалежності

 Постижение России; Опыт историософского анализа

Но в любом случае все модернизационные изменения должны оставаться в пределах генетического кода локальной цивилизации, быть формами его саморазвития. Иначе они превращаются не в модернизацию локальной цивилизации, а в ее разрушение. В итоге главным внутрицивилизационным противоречием цивилизационной модернизации становится противоречие во взаимодействии двух необходимостей: необходимости исторической модернизации локальной цивилизации и необходимости сохранения генетического кода ее истории, между сохранением и развитием основ локальности цивилизации. Порождающей основой внутрицивилизационного противоречия остается противоречие между формационной и цивилизационной составляющими исторической модернизации локальной цивилизации: между необходимостью продолжить формационный прогресс общества в освоении новых формационных свойств и качеств и способностью осуществить это на основе сохранения и развития основ локальности своей цивилизации. В этой связи сама потребность в цивилизационной модернизации в реальной истории, как правило, возникает как ответная реакция на потребности формационной, как необходимость для локальной цивилизации выработать такие новые социальные, культурные и духовные формы существования в истории, которые были бы адекватны целям и задачам освоения новых формационных свойств и качеств, были бы способны стать новыми цивилизационными основами для продолжения формационного прогресса общества

 Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття

Воно охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом. З огляду на це є підстави говорити про започаткований Г.С. Сковородою особливий тип українського інтелігента, — людини, вищим законом буття якої є не задоволення біологічних потреб, не служіння певним інтересам конкретних соціальних угруповань, а моральний канон, що спирається на вимоги сфери духовності як простору, в якому людина одержує можливість до самореалізації себе як Людини, де людина реалізує свою родову сутність. Істотним, що вирізняє інтелігентську позицію Г.С. Сковороди, є не саме по собі ствердження «республіки духу» як вищої цінності, що визначає сенс людського буття, а насамперед зумовлене цим ставлення до світу соціальності. Й, разом з тим, обгрунтування того спрямування життєвої активності індивіда, що дає змогу реалізувати жадане досягнення ідеалу духовного життя. На перетині цих двох параметрів й визначається своєрідність позиції Г.С. Сковороди як саме українського інтелігента. Звичайно, Г.С.Сковорода виявляє безсумнівну близькість до цього другого, індивідуалістичного типу інтелігента. І якщо значною мірою західноєвропейська духовна традиція генетично бере свій початок з філософської й життєвої позиції Сократа, то не випадково чи не найпоширенішим у образі Г.С. Сковороди, як вже зазначалось, постає характеристика його як «українського Сократа». І все ж таки слово «український» у цьому сенсі позначає не просто визначення того культурного поля, яке породило «нового Сократа», воно вказує й на істотну відмінність між славетним греком та українським подвижником.

 Націоналізм і націоналістичний рух

Слова гмну "Зродились ми велико години" написав О. Бабй. Автор-художник проекту герба Р. Лсовський. ОУH, нацоналстичний рух взагал, стають тод вагомим чинником в духовному житт укранського народу. ¶ тому, що х де та настро широко заполонюють укранську молодь цле мжвонне поколння,  тому, що, або безпосереднми членами ОУH, або близькими до руху були в той час так визначн письменники як ґ. Маланюк, Ю. Липа, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Телга, У. Самчук, О. Бабй, Б. Кpавцв та н. Ц митц, а також цлий ряд укранських художникв, композиторв, скульпторв створили цлу епоху в нашй культур епоху натхненну, герочну, пднесену. Одним з найважливших напрямкв в робот ОУH ста органзаця пдпльно мереж на пдрядянськй Укран. З огляду на велику складнсть  небезпеку роботи в умовах тотального терору ЧК-ГПУ в УССР, всю цю длянку контролював  особисто вв полк. ґ. Коновалець. Вд самих початкв 1920 р. вн уважно слдкував за розвитком подй на Hадднпрянщин, безнастанно робив спроби органзувати там нацоналстичне пдплля

 Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст.

Культура України ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. Проблемна ситуація. Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. — це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з М. Петренка. Таким чином, розвиток української культури у ІІ пол. XVII - XVII ст. є послідовним, об'єктивно зумовленим процесом, процесом засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процесом зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та просвітництва. Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському ґрунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури, архітектури, образотворчого та музичного мистецтва.

 Постижение России; Опыт историософского анализа

В итоге это завершается тем, что в цивилизационной логике истории начинает доминировать вектор цикличности с выраженным эсхатологическим сценарием исторического развития. И самое главное, это хорошо ложится на саму историческую реальность. Во всяком случае, большая часть локальных цивилизаций во всемирной истории либо прекратили свое существование, либо стали цивилизационной основой - культурной и духовной "куколкой" для возникновения новых. И лишь в нескольких случаях - индийская, китайская, японская цивилизации - можно говорить о цивилизационной непрерывности истории, в которой в той или иной мере и форме нашла отражение и формационная непрерывность. Последнее обстоятельство требует особого внимания к логике взаимодействия формационных и цивилизационных начал истории, как лежащей в основе логики развития мирового исторического процесса. Именно через логику их взаимодействия просматриваются две тенденции в логике развития локальных цивилизаций. Первая - не всякая локальная цивилизация гибнет вместе с гибелью той или иной формации, продолжая существовать в других, более развитых формационных формах своего исторического бытия

 Культура козацької держави (1648-1781 р)

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ Кафедра гуманітарної підготовки та ідентифікації культурних цінностей Реферат з дисципліни: «Українська та зарубіжна культура» на тему: «Культура козацької держави (1648-1781рр.) Виконав: слухач ДП07-2 Орехова Наталія Павлівна (м. Керч вул. Будьонного буд.33 кв.98) Перевірив: проф. Калашникова О.Л. Дніпропетровськ 2007 Зміст Вступ Розділ 1. Розвиток та напрями козацької культури Розділ 2. Українське бароко Розділ 3. Архітектура українського бароко Розділ 4. Графіка і живопис Висновки Список використаних джерел На межі ХVI i ХVII століть у суспільне й духовне життя України наче увірвався вітер змін. Буквально на очах одного-двох поколінь іншими ставали полiтичнi реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Все, що торувало собі дорогу у ХVI столiттi, проросло й задіяло. Звичайно, картина українського світу, яку бачимо, в ці віки формувалася впродовж попередніх часів, однак надзвичайно багато заважила Хмельниччина — як загальнонаціональне піднесення, пов ятками культури цих часiв вiдчувається творець — талановитий i волелюбний народ, наполегливий i неослабний у своему прагненнi творити власний український свiт.

 Развитие культуры в годы перестройки

Дома культуры, библиотеки, театры, кинотеатры стали вынуждены искать небюджетные источники финансирования, заниматься поиском спонсоров, сдавать свои помещения в аренду коммерческим организациям. Тем самым были созданы экономические предпосылки для разрушения инфраструктуры сферы культуры и постепенного превращения традиционных учреждений в особый вид коммерческих предприятий, ориентированных не на решение собственно культурных задач, а на получение прибыли. В данной работе мною будут рассмотрены положительные стороны и отрицательные стороны развития культуры в годы перестройки. Новые тенденции культурной жизни Реформы, начатые партийным руководством во главе с М.С. Горбачевым в 1985г., оказали огромное воздействие на все отрасли культуры. Решающее значение имела политика гласности, а также смягчение или частичный пересмотр некоторых постулатов официальной идеологии. Классовый подход с его идейной непримиримостью постепенно вытеснялся приоритетом общечеловеческих ценностей и «социалистического плюрализма» мнений.

 Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво

Навіть у рамках мистецького напряму західноєвропейської орієнтації релігійне малярство другої половини XVI – першої половини XVII ст. виразно розвивалося у своєму власному руслі, перебуваючи поза сучасним європейським контекстом. Тим самостійніший характер має українське релігійне малярство, яке завдячує Заходові лише окремими моментами іконографії, привнесеними за посередництва нідерландської графіки. Аналогічна картина спостерігається у портретному малярстві та графіці. Європейська традиція, природно, відігравала більшу роль у скульптурі та декоративно-ужитковому мистецтві, причому це був вплив не абстрактної «Західної Європи», а конкретного центральноєвропейського ареалу найближчих німецькомовних сусідів тодішньої Польщі. Акцентування на власній традиції, мистецький процес як її саморозвиток в умовах нової історичної епохи, а тому закономірно у новому руслі становлять суть мистецького життя українських земель цього переломного періоду.

 Видатки бюджетів на науку та культуру

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. 16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком.

 Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння

Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області. Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві. Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості.

 Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення української народності у XV-першій половині XVII ст.

Дедалі більше офіційних осіб зарубіжних країн і мандрівників розуміли її відмінність від мов інших слов'янських народів. Це визнавали, зокрема, у XVII ст. шведський посол Готрад Веллінг, мандрівники італієць Божо, німець Вердум, турок Євлія Челебі та ін. Національно-духовне піднесення Національно-духовне життя українського народу зазнавало помітних впливів різноманітних факторів. Серед них чільне місце належало політиці офіційних властей щодо народу, який населяв українські землі. Уряд Великого князівства Литовського загалом займав у цьому відношенні толерантну позицію, не перешкоджаючи руському населенню у розвиткові національних особливостей. Значний вплив на національно-духовне піднесення української народності справили ідеї Гуманізму та Реформації. Всупереч світоглядній системі середньовічного суспільства, в основі якої був бог, гуманісти переносять увагу безпосередньо на людину, її місце в сьогобічному світі. Людське щастя гуманісти вбачали в особистій свободі й освіченості людини, справедливому устрої суспільства. Одночасно пробуджується інтерес до рідної мови, культури, історії, з'являється гостра потреба в освіті та наукових знаннях.

 Історія Харківського університету

Ця пропозиція була схвалена багатьма громадянами. Зокрема, Харківські губернські збори асигнували 5 тис. рублів. Університет дав початок розвитку мистецтв і наук. Значення університету для нашого краю, України в цілому важко переоцінити. Багато наукових і навчальних закладів, існуючих сьогодні в Харкові, ведуть свій родовід саме звідси. Історія Харківського національного університету є невід`ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З ним пов`язані імена таких всесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П. Гулак-Артемовський, О. Ляпунов, М. Костомаров, М. Бекетов, Д. Багалій, А. Краснов, М. Остроградський, В. Стеклов, О. Потебня, О. Погорєлов та багато-багато інших. Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І. Мечников, економіст С. Кузнець, Фізик Л. Ландау. Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І. В. Гете і О. Гумбольдта, Івана Франка і Левка Толстого, П Семенова-Тян-Шанського та інших.

 Творчість Пантелеймона Олександровича Куліша

Кулішеві належить пріоритет у багатьох галузях духовного життя українців: він перший переклав Біблію українською мовою, створив перший в Україні фонетичний правопис, написав перший український історичний роман. Він – один з перших будителів національної самосвідомості українців. Треба «будити сонних» - заявляв Куліш не раз. Цей заклик звучить актуально і нині. А ось підсумок життєдіяльності Куліша, зроблений геніальним Франком: «Це був великий, хоч недужий дух. Йому не дано було гармонії, але він пристрасно шукав те, чого не міг осягнути».

 Українська та зарубіжна культура

Реферат студента 2 ЛН ІІ, КМУ№1 Шекеля Олега Хроніка літературно-мистецького процессу 60-80-х років засвідчує строкатість і нерівність розвитку української культури, а водночас і її невід‘ємність від загально людської культурної спільності. Постановою Ради Міністрів УРСР від 50/05/61 р. запроваджено Державну премію ім. Т.Г.Шевченка. Нетривале послаблення режимного тиску в першій половині 60-х р. призвело до загального позитивного зрушення в культурному житті України. Частішають декади і тижні української літератури. 60-ті роки - час виникнення нових продуктивних тенденцій в літературному процесі, піднесення загально-художнього, інтелектуально-філософського рівня в мистецтві, час творчого оновлення, третього цвітіння старших майстрів пера, приходу нової хвилі в поєзії, прозі критиці. Ліна Костенко. Дівчинці з провінційної вчительської сім'ї, що народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині, судилося круте духовне сходження. У кінці 40-х років вступила до Київського педагогічного інституту, розчарувалася його гнітючо-задушною атмосферою і вбогим інтелектуальним рівнем викладання.

 Українська культура ХХ ст.

План 1. Особливості культурного життя доби відновлення української державності (1917-1920 рр.). 2. Радянський етап розвитку української культури (1921-1991рр.). 3. Відродження національної культури в добу розбудови незалежної України (1991–і до нашого часу). Основні терміни теми: модернізм, стиль, символ, урбанізація, авангардизм, гравюра, функціоналізм, художня мова, масова культура, модерн, кітч, графіка, еклектизм, жанр, реалізм, кіномистецтво. Проблемна ситуація. ХХ століття як новітній період розвитку української культури можна поділити на декілька історичних етапів, кожен із них мав свої тенденції розвитку, підйоми і спади. В цей час українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Імперські та тоталітарні режими економічно, соціально, морально-психологічно сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Незважаючи на це, українська культура, жила і розвивалась, мужніла і збагачувалась, засвоювала набутки культур інших народів, повною мірою виражаючи власний духовний світ, здобутки українських митців у ХХ ст. у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.

 Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького

ЗмістВступ 1. Християнсько-державницька роль К.-В. Острозького 1.1 Толерантність і терпимість – закон життя дому князів Острозьких 1.2 Криза православної церкви на території Польського королівства ХVІ ст. 1.3 Заснування братств – важливий крок на шляху пробудження життя українського народу 1.4 Костянтин-Василь Острозький і церква 1.5 Діяльність князя у релігійному та культурно-національному житті 2. Князь Костянтин-Василь Острозький – великий меценат і просвітник 2.1 Острог ХVІ-ХVІІ ст. - перший в Україні науково-освітній центр 2.2 Слов'яно-греко-латинська академія – перший вищий навчальний заклад на теренах Східної Європи 2.2.1 Заснування і становлення академії 2.2.2 Викладацький склад Острозької вищої школи та його вплив на спудеїв 2.2.3 Роль представників Острозького культурно-ідеологічного центру у формуванні нового типу духовності 2.2.4 Бібліотека Острозької Академії 2.3 Розвиток книгодрукування в Острозі 2.3.1 Іван Федорович – основоположник книгодрукування на землях України 2.3.2 Видання Острозької друкарні 2.3.3 . Додаток 2 1593 р., липня 6-8, Краків. — Уривки з листа А.Болоньєтті кардиналові Комо про введення григоріанського календаря на українських землях та про відрядження з Рима професорів до Острозької колегії Вчора вранці повернувся в Краків старий князь Острозький, який перед тим виїхав для того (як він каже), щоб повернутися.

 Філософія України кінця XVIII - початку XIX ст.

1. Загальна характеристики стану філософської культури України кінця XVIII – початку XIX ст. Поширення ідей представників французького та німецького просвітництва в Україні Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва – Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.). За часом доба Просвітництва – це середина XVII–XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше – в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. У XVIII–XIX ст. у царині української класичної філософської проблематики працювали викладачі Київської духовної академії, а пізніше і університетів, що функціонували на території України.

 Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

В системў ўїрархў? цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос- лўдження процесу розвитку соцўологўчно? думки в Укра?нў, починаючи вўд ? давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў? як академўчно? науки набуваї особливого значення. У нових умовах незалежностў Укра?ни постаї низка проблем, пов'яза- них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально? ў соцўологўчно? думки в кра?нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос- новў духовного ў культурного життя Укра?ни, зокрема гострў проблеми ет- ногенезу укра?нського народу, його культури, мови, науково? спадщини, проблеми нацўонально? незалежностў, державно? самостўйностў та багато ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў? писемних джерел, вўдновлен- ня документўв ўсторў? укра?нського народу, перевидання "репресованих" ў забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження. Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су- спўльно?, полўтично? ў соцўологўчно? думки в Укра?нў. Тут виникаї цўлий комплекс проблем, що чекають свого вирўшення.