Гуманістичні теорії розвитку культури Е. Фромма і А. Маслоу

 Історія України

Власті при кожній нагоді знущалися з «націоналістичної теорії про самобутність України». Водночас звеличувалися всі аспекти російської культури й підкреслювалася провідна роль Росії в СРСР. Причому все це робилося під виглядом розвитку інтернаціоналізму, пролетарської солідарності та «дружби народів». У 1936 р. Сталін проголошував: «Докорінно змінилось обличчя народів СРСР, у них зникло почуття взаємної недовіри, натомість розвинулося почуття взаємної дружби і налагодилося, таким чином, справжнє братерське співробітництво народів у системі єдиної союзної держави». Не викликав подиву й висновок, що до нього прийшли радянські ідеологи, за яким російська мова й культура найкраще відповідають завданням розвитку інтернаціональної дружби, співпраці та прогресу. Ось типова заява одного з них: «Російську мову вивчають трудящі всього світу. Маркс свого часу віддав належне могутній російській мові, вивчаючи її та використовуючи в своїх працях російські першоджерела… В нашій ситуації російська мова є мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР

 Основні підходи до визначення поняття "особистість"

Вступ Розділ 1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві 1.1 Зміст поняття «особистість» – соціологічне визначення 1.2 Еволюція поглядів про суть особистості в історії соціологічної думки Розділ 2. Основні підходи до вивчення поняття «особистість» 2.1 Марксистська концепція особистості: розгляд особистості через категорію «праця» 2.2 Рольова теорія особистості: поняття соціального статусу та соціальної ролі 2.3 Теорії референтних груп 2.4 Особистість у теорії символічного інтеракціонізму: процес формування «концепції власного Я» (Дж. Мід, Ч. Кулі) 2.5 Гуманістична теорія особистості А. Маслоу Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми дослідження. Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, і насамперед соціології. Соціологічний підхід виділяє в особистості соціально-типові якості. Оскільки соціологію людина цікавить насамперед не як продукт природи, а як продукт суспільства, то для неї найважливіше значення має категорія «особистість». Особистість зазвичай розглядається як конкретне вираження сутності людини, втілення й реалізація в ній системи соціально значимих рис й якостей даного суспільства. Як відзначав К. Маркс, головне в особистості «не її абстрактна фізична природа, а соціальна якість».

 Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

И наконец следует научно обоснованный вывод высокоэрудированного эксперта: «Укранськ революцонери-демократи багато уваги придляли майбутньому соцалстичному суспльству, основою якого вважали суспльн власнсть на знаряддя виробництва  вдповдний х характер розподлу. Саме економчна рвнсть приведе до соцально рвност, до розквту духовних сил людини, стверджували укранськ мислител, аргументуючи сво висновки поглядами Маркса  Енгельса. Порвняно з захдновропейським утопчним соцалзмом соцалстичн теор росйських  укранських революцонерв-демократв були значним кроком вперед у питанн зближення естетичного далу з деалом полтичнимя. у напрямку теор наукового комунзму, яка вказувала обгрунтован, оптимстичн перспективи розвитку людства»(с.83). К сожалению, Жулинский ничего не пишет о «религиозных» взглядах Леси Украинки, которая в своей «Лесной песне» с глубокой симпатией и огромным мастерством воспела различные виды лесной нечисти. Ничего нет у него и о «религиозных» взглядах И.Франко, который в поэме «Моисей» уродует Библию и заставляет Моисея богохульствовать: «Одурив нас ґгова!» А враг рода человеческого - отзывается: «¶ почувся тут демонський смх, як луна його слова»

 Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури

Тільки в епоху Відродження він усвідомлює себе творцем, тільки в цю епоху він відчув себе нічим не обмеженим - ні природою, що була божественним початком у греків, ні Богом християнської релігії, що відмінили божественність природи, а тепер що поступово втрачали владу над людиною. От чому в епоху Відродження настільки символічного значення набуває фігура художника. У ній найбільше повно виражається найглибша для Ренесансу ідея - ідея людини-творця, що встав на місце Бога. У своїй діяльності людина тепер не просто задовольняє свої приватні інтереси й земні потреби - вона творить мир, красу, творить саму себе. Таким чином, ідея культури здобуває людський, гуманістичний вимір. Культура - це не тільки перетворена людиною природа, але й перетворення самої людини. На такій культурно-оптимістичній ноті можна було б і закінчити виклад гуманістичної ідеї Відродження, якби не виникло наступне запитання: чому радісний полудень Ренесансу раптом змінився сутінками войовничого католицизму? Чому культура Відродження, що так стрімко набирала силу, раптом раптово втратила темпи свого розвитку/ Відповідаючи на це питання, серед причин економічного й соціально-політичного характеру доводиться виділяти світоглядну переадаптацію людини. Її болюча крапка - переосмислення людської волі.

 Теорії нації та націоналізму

Цлком зрозумло, що «культуроцентризм» вебервсько концепц нац неминуче мав привести до питання про соцальн верстви, безпосередньо повязан з розвитком культури  розвитком нац. Оскльки ндивдуальнсть нац повязана з  культурною дентичнстю, «нтелектуали будуть головними пропагандистами «нацонально» де»[53]. «¶нтелектуалами» Вебер вважав т верстви, як мають безпосередн, професйне вдношення до тих досягнень, що вважаються культурними цнностями завдяки хнй ндивдуальнй неповторност, ншими словами, до нацонально культури, чи культури взагал. Вдповдно, ц верстви, за влучним висловом Вебера, «узурпують» лдерство в «культурнй спльнот»[54]. Останнй, проте не менш важливий елемент теор нац Вебера ма суто полтичний змст  стосуться взамовдносин нац  держави. Спльноту можна вважати нацю лише тод, вважав Вебер, коли вона оформлена у власну державу, або ж свдомо прагне цього: наприклад, угорцв, чехв  грекв нацями зробило хн прагнення до державност. Це прагнення природно виника на Aрунт визнання цнност певно культури  намагань зберегти  розвинути 

 Культурологія як наукова дисципліна

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки. Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності. Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення. Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм.

 Демократия как идеал общественного строя

Проте багато сучасних політологів не ідеалізують таку демократію, хоча вважають її кращою і найбільш справедливою формою правління, що будь-коли існувала в цьому, завжди далекому від досконалості, світі. К. Поппер, наприклад, розглядає її як систему з найбільшими можливостями для самовдосконалення. Обґрунтовується також положення про те, що ліберальна демократія — єдиний етично виправданий тип соціального режиму, оскільки сама держава не тільки існує для своїх громадян, а й, згідно з "гуманістичною теорією справедливості", забезпечує їм свободу. Демократія — благо, тому що дає змогу тим, хто зазнав кривди, несправедливості, змінити правителів, що припустилися помилок. Разом з цим К. Поппер захищає ліберальну демократію як найбільш ефективний тип режиму — за аналогією з умовами ефективності наукових методів. Так, прогрес у науці відбувається шляхом висування сміливих гіпотез щодо істинного стану справ і елімінації помилок. При цьому експерти не застраховані від помилок, а самі неосвічені можуть бути потенційними джерелами істини.

 Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

Академія адвокатури України РОБАК ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ УДК 343.341 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТВОРЕННЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ВОЄНІЗОВАНИХ АБО ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ – 2008 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні і політичні перетворення, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, гуманістичне спрямовування розвитку суспільного і державного життя України неможливі без рішучого посилення боротьби зі злочинністю. Держава в особі своїх органів встановлює правила поведінки, які спрямовані на гарантування безпеки кожного з нас, та встановлення стану захищеності суспільства від усілякого роду небезпек. Порушення цих правил може призвести до завдання шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки. На правове забезпечення запобігання найбільш небезпечним порушенням у цій сфері і спрямовані відповідні норми кримінального законодавства.

 Сутність корпоративної культури

Але наша задача — лише ввести в цю область і дати визначення, корисне для цілей. Як зазначено у словнику, «культура (лат. cul ura — обробка) — соціально прогресивна, творча діяльність людства у всіх сферах буття і свідомості, що є діалектичною єдністю процесів опредмечування (створення цінностей, норм, знакових систем і т.д.) і розпредмечування (освоєння культурної спадщини), спрямована на зміну дійсності, на перетворення багатства людської історії у внутрішнє багатство особистості, на всемірне виявлення і розвиток сутнісних сил людини». У цьому визначенні констатується гуманістична спрямованість культури як такої. Прийняту на Заході традицію розглядати культуру в комплексі антропологічних дисциплін відображено у визначенні, запропонованому в 1981 р. Е. Тейлором: культура — це «цілісний комплекс, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, вдачу, право, звичаї та інші здібності, характерні риси і звички, сформовані у людини як члена суспільства» . Існує глобальна єдність культури, проте у деяких випадках корисно розділити духовну і матеріальну культуру, а також такі поняття, як культура і цивілізація.

 Ринок праці, політика зайнятості, відтворення робочої сили

Переважна спільність інтересів “товару” робочої сили і її споживачів - економіки і держави - є найважливішою соціально - економічною рисою ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвитку народного господарства і всього суспільства. Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професійне - трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами; по-друге, досягнення максимально повної і мінімально перериваної зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному графіку робочого дня і т.п. Одною з принципових особливостей сучасного західного ринку праці є значна поширеність підприємницької діяльності. Приблизно кожен десятий працюючий у США, Франції, Великобританії, кожен сьомий у Японії, кожен п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні і дрібні підприємства, а кожен четвертий веде справа, у якому зайнято 20 і менш людина. Праця в умовах приватної власності, коли вона є не ворожим і конфронтуючим людині поняттям, а повним чи частковим особистим надбанням, формує особливо важливі якості робочої сили, що високо цінуються на ринку праці і швидше за все закріплюються в людях, що несуть відповідальність підприємця.

 Хрущовська “відлига” та рух шістдесятників

Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У системі цінностей цього покоління з'явилися несподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, гуманізм без сурогатних домішок класового підходу, космополітичність культурних смаків. Воно уособлювало собою суспільно-культурне явище, течію, духовний феномен — шістдесятників. Цей термін активно вживався вже на початку 60-х рр. Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками, здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е.Хемінгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюпері, Ф.Кафки та ін. Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні, мексиканський монументальний живопис і скульптуру. Надбання західної культури сприяли підвищенню статусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму”. Закономірним наслідком цих зрушень було відродження інтересу до власної культури, її багатств. Врешті-решт з’явилася потреба визначити свою культуру не в тіні “старшого брата” а в контексті загальносвітової культури.

 Роль Еразма Роттердамського в гуманістичному русі Німеччини

Перша половина XIV поч. XV ст. стала періодом зародження і становлення гуманістичного руху в Німеччині. На тлі виникаючих суперечностей між « новими» (буржуазними) і «старими» (феодальними) стосунками, зіткненнями німецької національної самосвідомості, що зароджується, з впливом папського Риму при слабкій центральній владі і феодальній роздробленості країни в Німеччині намічаються зміни в світогляді представників окремих шарів німецького суспільства. Певний італійський, чеський і нідерландський вплив в розповсюдженні гуманістичних ідей, розривши перших гуманістів з офіційною церковно - схоластичною культурою середньовіччя, відновлення наступного зв'язку з античною спадщиною створює умови для подальшого розвитку нових гуманістичних ідей і концепцій. «Теорія гуманізму» не розповсюджується далі за вивчення питань релігійних, пошуку місця людини в структурі буття, засудження пороків церкви, ролі її в житті країни. 2. Гуманістичний рух в Німеччині у 15 ст. XV ст. – Кватроченто - другий етап Відродження, який можна характеризувати як зрілий.

 Основні напрями сучасної психології релігії

Ці переживання покращують життєдіяльність, самоактуалізацію. Отже, для актуалізації особистості потрібно не лише жити за цінностями Буття (Бога), але й відчувати себе прилученою до сфери сакрального, Божественного. А. Маслоу визнавав і описував містичні стани, а також практично застосовував їх у терапії психічних захворювань, вказав на природну необхідність духовного розвитку та самотрансценденції людини. Трансперсональна психологія С. Грофа У процесі функціонування гуманістичної психології виокремлюється трансперсональна психологія, яка зміщує акценти на метапотреби і метацінності. Предметом її є психологічні виміри релігійного та містичного досвіду, завданнями — обґрунтування трансперсональної, транслюдської психології, що ґрунтується на основних духовних традиціях людства. Трансперсональна психологія розробляє теоретичну парадигму, за допомогою якої можна описати такі феномени, як містичні переживання, космічну свідомість і т. д. Представники психоаналізу неоднозначно ставились до проблем змінених станів свідомості, містичного досвіду. 3. Фройд будь-які його вияви розглядав як ілюзорні за змістом і невротичні за симптоматикою. О. Ранк, піддавши сумніву фройдівську теорію сексуального походження неврозів, зосереджував увагу на родових травмах, створивши передумови для появи трансперсональної психології С. Грофа. У першій половині XX ст. найбільше вивчав трансперсональні стани К.-Г. Юнг. У його концепції «суб'єктивне» домінувало над «об'єктивним», несвідоме над свідомим, містичне над науковим.

 Социально-психологические аспекты управления трудовым коллективом

На Заході ж помірне розповсюдження системи III виглядає еволюційним продовженням теорій пост-бюрократических організацій (60-е рр.), яке одержало новий імпульс розвитку на рубежі 80-х рр. у зв'язку з пильним вивченням японського досвіду управління. Що ж таке гуманістична парадигма? В основі гуманістичної парадигми закладена передумова про те, що людина - це головний суб'єкт організації і особливий об'єкт управління, який не може розглядатися як "ресурс". Ця філософія офіційно проголошується (хоча не завжди і не у всьому реалізується) лідерами японського менеджменту. В цьому випадку людина, у принципі, розглядається як член "організації - сім'ї", а функція менеджменту полягає в "управлінні людською істотою". Згідно цьому підходу, не людина існує для організації, а організація для людини, згідно бажанням і здібностям якого будуються її стратегії, структури, системи і внутрішньоорганізаційні відносини. В центрі координації сумісних зусиль знаходиться самоврядування членів організації, в якому в тому або іншому ступені беруть участь всі, придбання кваліфікації ведеться перш за все за допомогою досвіду (навчання на робочому місці), головним важелем дії на людей є "жорстка" організаційна культура.

 Форми і методи професійної підготовки майбутнього вчителя

Водночас гуманізм не є абсолютизованим усепрощенням і покірність стосовно недосконалості людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати педагогічний вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня, і толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу. Педагогічна культура є частиною загально людської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.

 Людиномiрнiсть предмета фiлософii

Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “речей” навколишнього світу. “Людина стає спеціальним “предметом” філософствування Протагор висловив це у своїй знаменитій тезі “Людина є мірою всіх речей – існування існуючих і неіснування неіснуючих”. Це дозволяє говорити про людиномірність предмета філософії. Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою". Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкіні Х111 – на початку Х1У ст., виявилося тісно пов’язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку – добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність.

 Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

Стосовно трудової мотивації це означає, що якщо результати діяльності є привабливими для працівника, то вони сприятимуть активізації праці, а якщо ні, то настане послаблення мотивації або припинення діяльності. Управлінська практика, заснована на теорії підтримки, ориєнтована, у першу чергу, на створення систем винагороди і заходів покарання працівника. Більш “гуманістичним” є другий напрямок у розробці трудової мотивації. Представники цього напрямку, увібравши багато які ідеї Маслоу, Макгрегора, Маклеланда, стали у 70-80 роки активно вести дослідження когнітивного характеру. Ці дослідження основані на аналізові мислительного та почуттєвого процесів індивіда. Найбільш відомою і широко використовуваною когнітивною моделлю мотивації є “теорія очікувань”, розроблена В.Врумом.1 За його твердженням, мотивація (сила спонукання до дії) є результатом синтезу цінностей, котрі є привабливими для індивіда, і його оцінки вірогідності того, що дана дія призведе до досягнення цих цінностей. Цінність результату діяльності для працівника пов’язана з його наданням переваги одному результату діяльності перед іншим. Врум вважає, що цінність того чи іншого результату визначається когнітивно, а, значить, буде суттєво відрізнятися для різних людей.

 Педагогіка - контрольна

Особистосно гуманна модель, основні положення якої сформульовані видатним педагогом, фахівцем з дитячої психології Шалвой Олександровичем Амонашвили. В основі індивідуально-гуманного підходу лежить гуманістичний принцип, сутність якого – навчання в ім'я розвитку особистості школяра; зміцнення гуманних, моральних відносин до людей, природі, праці, навколишньому світу; дбайлива увага до внутрішнього світу дитини, його інтересам і потребам, збагачення його щиросердечного і духовного потенціалу. Навколишній світ і педагогічний процес, вважає Ш.А. Амонашвили, повинний бути улаштований так, щоб у них: 1. Дитина пізнавала і засвоювала істинно людське. “Істинно людське” – інакше правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне. 2. Пізнавав себе як людини. “Як людини” – тобто як створеного для людей (минулих, дійсних, майбутніх), для себе, для Природи, для добрих людських справ, для турботи, для творення, творчості і праці, для збагачення, прикраси. 3. Виявляв щиру індивідуальність. “Щира індивідуальність” – виходить, одиничність і неповторність, і тому з особливою місією від Природи. 4. Знаходив суспільний простір для розвитку своєї щирої Природи. “Суспільний простір” – тобто олюднені умови і людське, що заохочує сприяння для своєчасного і всебічного розвитку задатків; “щира Природа” - безмежність можливостей, задатків, здібностей, талантів, загалом, усього дарунка від Природи. 5. Його інтереси збігалися з загальнолюдськими інтересами. Інтереси дитини – його потреби, тенденції, захоплення, бажання, досвід, знання; “загальнолюдські інтереси” – значить загальнолюдські цінності, культура, знання, досвід, науки, моральність, естетика, релігія, світогляд, праця, здоров'я.