Українська культура ХХ ст.

 Перспективи Української Революції

До того приднуться послдовне, щораз сильнше, тотальне пов'язування народного господарства Украни з московським, поставлення такого принципу в основу цло совтсько господарсько системи. Вона керуться не економчними, а бльш полтичними рацями, щоб з часом вддлення Украни вд Рос було з економчного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство Украни завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообг у вдповдних артерях, чи коли б вони були перерван вддленням Украни вд Москви. Большевики намагаються наркотизувати полтичне думання укранця люзю, що через злуку з Росю Украна, укранський народ, укранська людина мають вс можливост широкого росту вдкрит, користають з надбань  могутности цло мпер. Такими люзями, створюваними пропагандою, вони хочуть вбити вдчуття  розумння т дйсности, що Украна  тльки колоню Москви, що укранський народ для Рос  рабом, постачальником людсько сили, мозку, рук  дбр; що укранська культура обкрадена з усх надбань  позбавлена змоги зростання, укранськ сили запряжен до творчо прац для Рос, або винищуван; що укранська людина тотально закрпачена

 История Украины

Кривава виснажлива війна викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни були особливо тяжкими, проходили під гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Ці настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати. Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння — все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи.40. Українська культура початку ХХ ст. Розвиток української культури був невід'ємною складовою тих загальних процесів, які проходили в країні. Ці процеси мали складний, неоднозначний характер: досягнення супроводжувалися значними труднощами й перепонами, і сфера культури, природно, не була винятком. З одного боку, на неї впливало піднесення національно-визвольного, революційного руху, особливо в період 1905— 1907 рр., з іншого — шовіністична політика царської влади, продовження русифікації та репресій.

 Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс

До того приєднується послідовне, щораз сильніше, тотальне пов'язування народного господарства України з московським, поставлення такого принципу в основу цілої совєтської господарської системи. Вона керується не економічними, а більш політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви. Большевики намагаються наркотизувати політичне думання українця ілюзією, що через злуку з Росією Україна, український народ, українська людина мають всі можливості широкого росту відкриті, користають з надбань і могутности цілої імперії. Такими ілюзіями, створюваними пропагандою, вони хочуть вбити відчуття і розуміння тієї дійсности, що Україна е тільки колонією Москви, що український народ для Росії є рабом, постачальником людської сили, мозку, рук і дібр; що українська культура — обкрадена з усіх надбань і позбавлена змоги зростання, українські сили — запряжені до творчої праці для Росії, або винищувані; що українська людина тотально закріпачена

 История Украины (2)

Неперевершений внесок в національну музичну культуру зробив М. Лисенко. В 1904 р. він організував у Києві музично-драматичну школу, яка готувала фахівців різних галузей музичного мистецтва. Серед її вихованців — композитор К. Стеценко, співак М. Микита, та ін. Всесвітньовизнаною співачкою стала С. Крушельницька, чий неповторний голос ввійшов у світову скарбницю вокального мистецтва. В українському театрі існувала ціла плеяда видатних митців — М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька та ін. У 1907 р. М. Садовський створив у Києві перший український стаціонарний театр, де здійснив постановку таких відомих українських опер, як «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Енеїда», «Роксолана» та ін. В образотворчому мистецтві плідно працювали І. Труш, С. Васильківський, М, Самокиш, М. Пимоненко, О. Мурашко та ін. Український живопис знаходив своїх шанувальників не лише в Україні, а й далеко за її межами. Таким чином, у період після революційної реакції українська культура не тільки вижила, а й примножувала свої досягнення, сприяючи зміцненню національної самосвідомості народу. 92 Проголошення УНР.

 Світла і тіні ОУН

В Західній Україні існував ґрунт для радянофільських настроїв. Одначе ці настрої виводилися не з соціяльного тла, хоч як воно, особливо в Галичині з її перенаселеним селом, було невеселе, а з загальнонаціональних моментів. Для пригнітаючої кількости радянофілів був найсильнішим поштовхом до орієнтації в той бік не большевицький режим і обіцянки комунізму, а факт, що за Збручем існувала якоюсь мірою українська держава і що там розвивалася українська культура. Ці факти унагляднював західньоукраїнському громадянству тодішній совєтський консул у Львові Лапчинський, український комуніст, зліквідований пізніше під час розгрому української культури Москвою. Прийняття української інтелігенції в консуляті, влаштовувані Лапчинським (іронічно називані націоналістичною пресою «ходженням на ікру»), були з боку ОУН трактовані як пактування з ворогом, який тільки з тактичних міркувань ніби чинить певні поступки т. зв. українізацією, а його пропаганда при допомозі цих поступок має поширити впливи Москви також і в Західній Україні

 Витоки української художньої культури

Кожна національна культура обов'язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано. У складі національної української культури можна виділити цілий ряд елементів, які характеризують і визначають її розвиток. До них можна віднести культуроформуючі чинники географічного середовища, політичну і правову культуру побуту. Крім того, важливого значення у процесах розвитку національної культури набувають особливості національного характеру та менталітету народу. Історично так склалося, що протягом тривалого часу Українська культура перебувала у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура українського народу є не лише повноправним і унікальним елементом світової культури, а і важливим чинником світового культурно-історичного процесу. Становлення і розвиток культури України можливо висвітлити тільки з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації. Отже, усвідомлення феномену української культури означає сприйняття її як цілісної системи у хода історичного розвитку та взаємозв'язку з культурами інших народів. Розділ 1. Передслов , М., 1981г.

 Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.

Відроджена, демаргіналізована українська культура в усій повноті й різнорідності її компонентів, збагачена здобутками світової культури і світового життя, має стати основою дальшого державницького й економічного прогресу України.

 Щоденники Пилипа Орлика як зразок літературної творчості бароко

Якщо в діаріуші Сарнецького він підпорядкований виконанню завдання, покладеного на автора його реальним патроном, то Орлик має своїм найвищим патроном власне сумління. Наратив від першої особи у його щоденнику спрямований на зрозуміння своєї ролі гетьмана-вигнанця із призначенням Месії . Інтелектуальний клімат доробку першого європейського конституціоналіста був зумовлений і винятковими обставинами, в яких перебував, і освітою, і різноманітними обдаруваннями, послуговуванням воднораз кількома мовами. Талантом автора – митця, поета – твориться й суто новий літературний клімат властиво такого твору, який в екстремальних обставинах стає сповірником і порадником великого подвижника. Література 1. Біографія // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. Ковалів. – К., 2007. – С 138–139. 2. Пахльовська О. Українська культура виявляє несподівані ресурси // Київська Русь. – Кн. 5. – С 53–60. 3. Соболь В. Фрагмент дипломатії батька й сина Орликів – К, 2007. – С. 111–121. 4. Щоденник // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. Ковалів. – К., 2007. – С. 592–593.

 Лекції з української та зарубіжної культури

Однак, з початку 30- х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції. Національне відродження перетворилося в "Розстріляне Відродження". Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр. План лекції. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. 2. Неоднозначний стан української культури під час "хрущовської відлиги". 3. Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації. 4. Стан культури України в сучасних умовах. 1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина. З початком Великої Вітчизняної війни всі українські культурні установи, визначні представники наукової, технічної, творчої інтелігенції в обов'язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. В столицю Башкирії Уфу була евакуйована АН УРСР, творчі союзи (письменників, композиторів, художників), Київська опера. Інститут електрозварювання академіка Є.Патона евакуйований на Урал, Інститут чорної металургії - в Свердловськ, Інститут офтальмології В.Філатова - в Ташкент тощо. Академіка А.Кримського, 70-річчя якого урочисто святкували на початку 1941 р., незважаючи на його похилий вік та хворобу, вивезли силоміць, а потім кинули у в'язницю, де він і помер.

 Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст.

Культура України ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. Проблемна ситуація. Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. — це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з М. Петренка. Таким чином, розвиток української культури у ІІ пол. XVII - XVII ст. є послідовним, об'єктивно зумовленим процесом, процесом засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процесом зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та просвітництва. Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському ґрунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури, архітектури, образотворчого та музичного мистецтва.

 Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)

Серед тих, хто знайде вже вічний спочинок у такому Пантеоні, переконана, будуть Іван Мазепа й Пилип Орлик, Олександр Довженко й Іван Огієнко . Проте ми вже спостерігаємо як в останні роки ім'я Івана Огієнка, його багатюща наукова спадщина все активніше повертаються в Україну. У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого – «Українська культура», «Історія українського друкарства», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», «Життєписи великих українців», «Наука про рідномовні обов'язки». На картах міст Брусилова, Житомира, Львова, Кам'янця-Подільського з'явилися названі іменем ученого вулиці. 1998 року, згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор Огієнко. Ще одним свідченням довгоочікуваного повернення Івана Огієнка в Україну є заснування премії його імені. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, в тому числі за кількістю суперечок, суджень, критичних стріл і навіть оскаржень в інстанції аж до ООН.

 Аналіз розвитку українського авангарду

Однією з актуальних проблем на сьогодні є державна підтримка національної культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським принципам, державна підтримка культур національних меншин - ось один з необхідних напрямів національно-духовного відродження нашої держави. Особливої уваги потребує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не розвиваються в Україні або втратили національну визначеність (телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури. Таким чином, протягом ХХ ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Проте вона засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів. Сьогодні українська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей.

 Морально-естетична культура та спілкування

Особливої уваги потребує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не розвиваються в Україні або втратили національну визначеність (телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури. Таким чином, протягом ХХ ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Проте вона засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів. Сьогодні українська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей. Він відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями і супроводжується духовним піднесенням або ж духовним зламом, що у своїй суперечності і свідчить про повнокровність життя нації. Список використаної літератури 1. Мистецтво України. Енциклопедія. Том 1. Київ., 1995. 2. Історія української архітектури за ред. В. Тимофієнка К., «Техніка», 2003 3. Казимир Малевич: художник і теоретик. М., 1990 4. Кулива И. Философия и искусство модернизма. М.,1980 5. Національна культура в сучасній Україні. – К., : Асоціація «Україна», 1996. 6. Энциклопедический словарь по культурологи. – М. : Центр, 1997. . 7. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М. Заковича. – К.: т-во «Знання», КОО, 2001. 8. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. 9. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства / История эстетики.

 Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу

Відразу дві європейські країни — Чехословаччина і Польща завершили роботу над національними програмами естетичного виховання. Цими заходами вирішується давно назріла проблема гуманізації освіти. У нашій країні виникають і примножуються осередки естетичного виховання, очолювані ентузіастами — центри естетичного виховання, школи мистецтв тощо. Це свідчить про наявність реального практичного фундаменту загальнонародної системи естетичного виховання. Література Иванов В. Культурная антропология й история культури // Одиссей, Человек в истории. — М., 1989. Крьімский С., Парахонский Б., Мейзерский В. Зпистемология культури // Введение в обобщенную теорию познания. — К., 1993. Козаченко А. Українська культура, її минуле й сучасність. — Харків, 1931. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. — Львів, 1993. Мистецтво і етнос. Культурологічний аспект. — К., 1991. Потебня А. Зстетика й поатика. — М., 1978. Прокофьев В. О трех уровнях художественной культури нового й новейшего времени. — М., 1983. Рьібаков Б. Из истории культури Древней Руси. — М., 1984. Українська художня культура. — К., 1996. Фромм 9. Бегство от свободи. — М., 1990. ЧижевськийД. Філософія і національність. — К., 1994. ШудряК. Художнє передбачення майбутнього. — К., 1991. Щедрина Г. Искусство как етнокультурнеє явление. — М., 1981. 14.Юдкін І. Східно-західні взаємини української культури // Українознавство в розбудові держави. — Кн. 1. — К., 1994.

 Українська культура: становлення та розвиток

РЕФЕРАТ Тема: Українська культура: становлення та розвиток Зміст 1. Витоки української культури 2. Культура Київської Русі 3. Українська культура XIV - першої половини XVII ст. 4. Список літератури 1. Витоки української культури Складні і багатогранні процеси походження народів та їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культуру світову. Українська культура пройшла складний шлях. Витоки української культури відносяться до часів первісного суспільства. Це одна з найдавніших європейських культур. На нинішній українській землі люди з'явилися близько 300 тисяч років тому. Вся територія сучасної України вже була заселена в пізньому палеоліті (35 - 40 тисяч років тому). Близько 8 тисяч років тому почався новий, кам'яний, вік - неоліт. Він тривав на території України до III тисячоліття до н. е. У цей період людство пережило глибокі зміни, ніж за попереднє 2 - 3 млн. років. Люди знайшли нові способи добування їжі. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральної форми господарської діяльності до виробляючої, більш продуктивних форм господарської діяльності - мотичного землеробства і скотарства.

 Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1930 рр.

Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1903 рр. 1. Загальні особливості української культури у ХХ ст. Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв'язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української культури ХХ ст., то однією з її принципових особливостей є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську - сплеску української культури 20-х рр. XX століття. Найбільше культурних здобутків зафіксовано в часи Української Держави П. Скоропадського. Багато з цих здобутків було втрачено у період Директорії УНР та більшовицької диктатури, коли українська культура зазнала непоправної руйнації.

 Государственное стимулирование инвестиционного процесса: опыт США и Юго-Восточной Азии

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — не випадкові значки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов’язані з його духовнісгю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкоруч фабрикується і нав’язується нації інша, імперська символіка. У тих представників поневоленої нації, які піддаються імперській пропаганді, відразу обривається зв’язок з національною культурною традицією, слабне і зникає інтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мови і повною денаціоналізацією. Українська державна символіка,— як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

 Воссоединение Украины

Отже, частина споконвічних українських земель залишалася за межами УРСР. На загарбаних територіях, 3/4 населення яких становили українці, був встановлений жорстокий колоніальний режим. Переважна більшість українців жила в селах, але понад чверть з них були безземельними, майже третина мала мізерні наділи. Переслідуванням піддавалися українська мова і культура. Більшість населення була неписьменною. Закривались українські культурно-освітні заклади, офіційно заборонялося вживати такі слова, як «Україна», «українець». До цього слід додати ще і соціальне та політичне безправ'я, відсутність, по суті, медичної допомоги. У пошуках кращої долі тисячі й тисячі людей подавалися до країн Північної та Південної Америки, Африки й аж до Австралії. Інші ставали на шлях протесту проти існуючих порядків, проти гноблення й несправедливості, на шлях боротьби за своє соціальне й національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною. Pеволюційно-визвольну боротьбу трудящих західноукраїнського регіону очолювали партійні організації Галичини, Буковини та Закарпаття, насамперед Комуністична партія Західної України (КПЗУ), створена в 1919 р. (до 1923 р. називалася «Комуністична партія Східної Галичини»).