![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | Экономика и Финансы | подраздел: | Международные экономические и валютно-кредитные отношения |
Мир, стабільність і законність у першій половині ХХІ століття | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
Як справжній друг Левко Юстимович викупив 10 книг і подарував по примірнику Денверській публічній бібліотеці, Слов'янській бібліотеці у Празі, кабінетові україністики у Пряшеві, Національній і університетській бібліотекам у Єрусалимі, Музею української культури у Свиднику та Державній бібліотеці у Пряшеві. «Ця праця, — висловлював переконання бібліограф Биковський, — залишиться справжнім документом перипетій української одиниці впродовж кінця ХIХ і першої половини ХХ століття. На цьому прикладі лежить печать історії майже всього народу — всупереч фальшуванню її в світлі соцреалізму і нацреалізму, а так, як воно було справді в життю. Правдивість оповіді є основною заслугою Твоєї праці» [66]. Сотник Юрій Артюшенко Відзначалися правдивістю й спогади сотника Армії УНР Юрія Артюшенка, випускника господарської академії в Подєбрадах. У червні 1966 року він вислав Василеві Проході свою книгу «Події і люди на моєму шляху боротьби за державу». Автор підписав книгу так: «В. Панові колезі-інженерові В. Проході на спогад нашої боротьби за державу»
Живописні роботи Заболотського до цього часу поступово втратили безпосередність, хоча техніка продовжувала залишатись на високому рівні. «Портрет невідомої» (1842, Російський музей, Санкт-Петербург) відображає своєрідність творчої манери художника, однак це одне з останніх видатних його творів. Не виконав свого часу (середина 1830-х) парадний портрет, програмну роботу на звання академіка, Заболотській отримав це звання тільки в 1857 р. У 1860-ті рр. він звертався не тільки до портретної живопису, але проявив себе і в іконописі. Проте до цього часу спад творчої активності художника був уже великий. Більше він не створив нічого значного. Література: 1. П.Є. Заболотській // Російське мистецтво. Нариси про життя і творчість художників першої половини XIX століття. М., 1954 2. Велика радянська енциклопедія 3. Живописці XIX століття
Як вони рзн - печерн часи художньо уяви Гбсона печерн часи першо половини XX столття, про як йдеться в мой новел! Проте, як для персонажв Гбсона, яких називали як не Прудкою Черепахою, то Лапою Ягуара, так для мох Тимофя, Естер чи Хани - часи однаково печерн (без огляду на календар). Попри те, що в одному час найвищим досягненням людського розуму був лук з стрлою, а в ншому - зброя масового враження: деологя. Але що за печерним чоловком на м'я Майже, що за Тимофм, який спзнав «принад» Першо свтово вйни, за кожним з них женеться, захекуючись, смерть. У пар з любов'ю. ¶ швидксть х наздоганяння - космчна. Проте саме на пограничч смертельно облави - Любов Смерт - у багатоборств заради Життя схрещуються вс тро: Людина, Смерть Любов. З однаковою силою пристраст що в печерну добу, що в добу модерну. Ось вони - т тро, яких жодного разу я не обминула й обминутися з ними не зможе мй читач. Вони йдуть назирц за мною, як переслдувач, як екзаменатори: чи ти не забула про найголовнше? ¶, сама того не бажаючи, я стаю залежною вд примхи заручницею великодушност трьох - Людини, Любов Смерт. ...Напевно, в свох здогадках я помиляюся, але, чомусь, здаться мен, що людина завжди волочить за собою дв тн
Міністерство освіти і науки України Запорізький національний університет Факультет філологічний Кафедра української літератури Курсова робота на тему Літературно – теоретичне мислення в київських поетиках XVII – першої половини XVIII століття Виконала Каліневич Наталія Вікторівна Запоріжжя 2006р. Вступ Актуальність теми дослідження. Давні шкільні поетики 17 – першої половини 18 століття не втратили свого наукового значення і тепер. Літературознавці, дослідники української літератури, при написанні курсів, посібників, постійно звертаються до них і черпають з них відомості про літературні роди і види, про художнє слово взагалі, а поетична творчість авторів цих курсів теорії словесності приносить насолоду високоосвіченому читачеві, який цікавиться не тільки сучасною літературою, але й прагне пізнати мистецьку спадщину минулого своєї Батьківщини. Історія питання. Теорія художнього слова, поезії і художньої ораторської прози вивчалась у Києво-Могилянській академії та в інших навчальних закладах України XVII — першої половини XVIII ст.
Втм, «антропоцентричнсть» вропейсько культури також не була ан однозначною тотальною, ан такою тяглою, як редуковано представля автор: «Нововропейська художня культура вд Дон-Кхота до Улсса, вд 'лизаветинцв Шекспра включно до театру абсурду, вд ренесансних малярства музики до того мистецтва, що його тепер прийнято називати новтнм, модерним, а то вже й постмодернстським ця культура зробила свом наскрзним гером людину, до того ж пдхоплену гераклтовим потоком цього Часу, всма стихями його стор. Людсько стор». Переконливим доказом теоцентричного розумння всесвту людського життя «золотий вк» спансько лтератури XVIXVII столть, зокрема мстичн трактати св.PТерези вд ¶суса, св.P¶вана вд Хреста генальн драми та «ауто сакраменталь» Кальдерона. Останнй на противагу французькй класицистичнй драм, сформованй ренесансом гуманзмом як драма антропоцентрична, ставить людину на сцен theatrum mundi, режисером-глядачем котрого як, до реч, в Шекспра, в поетв англйсько «метафзично школи» першо половини XVII столття,P залишаться Бог
Наслідком такої суворої політики стали появи таємних (інколи нелегальних) вісників, реляцій та ін. Особливо активно за часів правління Генриха ІІІ (1570-1589) розвивалася карикатура. Стіни Парижа щоденно вкривалися сатиричними творами. Зникнення авторитету короля викликало хвилю політичних памфлетів і поем (Дю Бартас, Агріппа д”Обіньє), релігійно-філософських трактатів (Монтень), історіографічних творів (Брантом). Крім того, політичними інформаторами і тлумачами законів, як і в середньовіччя, виступали священики. Проповідь залишалася головною масовою формою громадського виховання. Історики французької преси згадують рознощиків дрібної друкованої продукції, які в перші половині ХУІІ століття розповсюджували новини і політичні думки. В обігу були і друковані листки, що містили один якийсь факт . Елементи журналістики присутні і в “Газеті паризького буржуа” (1409-1444), і в “Скандальній хрониці” Жана де Труайє (1461-1483) , і в “Газеті паризького буржуа” часів Франциска І. Дослідниця Золотуха Л.М. звертає увагу також на національне явище французької прапреси– ca ard – журналістський фольклор. Сенсаційні повідомлення, фантастичні оповідання, курйозні випадки, незвичайні факти,опис кримінальних подій друкувалися не тільки у “Французькому Меркурії”, але й стали окремою жанровою формою. Існували друкарні, що спеціалізувалися на випусках збірок ca ard (докл. див.2, с. 21-22). Цензурні обмеження і заборони зумовили популярність усної та рукописної газети (нувелль ала мен), яка мала в Парижі особливо впорядковані і регламентовані форми.
Як відомо, в своєму гнівному істеричному листі Белінській звинуватив Гоголя у відході від цілей літератури, яку сам він бачив в боротьбі з Православ'ям, самодержавством і народністю, з якими Гоголь ніколи не боровся». Проте не тільки духовні, але і світські літературознавці все частіше звертаються до розумію творчості Гоголя як творчості православного письменника. «Н.В. Гоголь і православ'я» – так називається збірка статі про творчість Гоголя, складена доктором філософських наук, професором Валерієм Алексєєвим і виданий в 2004 році Видавничим будинком «До єдності!» Міжнародної Фундації єдності православних народів. «Гоголь завжди був звернений до Бога настільки, наскільки вміщала душа його Господа, – відзначає в передмові до збірки Валерій Алексєєв, – наскільки це взагалі було можливо у миру, в світському суспільстві Росії першої половини XIX століття, вже тоді міцно хворіючому на хворобу маловірки, а то і прямого боговідступництва, що спокусився суєтними цінностями матеріального побуту, чужої культури, активно проникаючою з католицько-протестантської Європи, на той час вельми зараженої вірусом войовничого атеїзму.
До цього ж періоду відноситься створення книги “Герберт Уеллс” (1922), в якій Замятін розглядав наукову фантастику як найкращий метод відображення дійсності. Роман “Мы» також містить елементи наукової фантастики. В 1927 році в видавництві “Круг” вийшла збірка творів письменника “Нечестивые рассказы», куди були включені його найновіші твори. У 1929 році – у видавництві “Федерация” чотирьохтомне зібрання творів, перерване перед 4 томом. Після цькування в СРСР Замятін, виїхавши до Франції, працював над романом “Бич божий”. Крім того, постає цілий ряд статей, нарисів, спогадів про діячів російської культури: Станіславського, Мейєрхольда, Олексія Толстого, Лавреньова тощо. Замятін – передусім блискучий прозаїк, автор оповідань та повістей, що став першим письменником-антиутопістом, фактичний творець цього жанру в літературі. Але також справедливим можна вважати твердження, що він був одним з найкращих російських публіцистів першої половини ХХ століття. Внесок Замятіна в розвиток публіцистики ще буде оцінений та досліджений, але безперечно, що вплив, який справила його творчість на всю подальшу російську, а особливо радянську літературу, є надзвичайно великим.
Ці гравюри стали вершиною творчості обдарованого й плодовитого художника. Якщо в гравюрах до “Біблії” він змушений був взоруватися на композиції німецьких майстрів та біблійні канони, то в ілюстраціях до “Патерика Печерського” він повністю виявив свободу власної творчості і високу майстерність володіння різцем. Ілля був одним з провідних граверів першої половини XVII століття. За роки своєї творчості спочатку у Львові, а потім у Києві він виконав понад п’ятсот гравюр на дереві, насичених багатофігурними композиціями і розкішним орнаментом, в якому він з великим смаком поєднав рослинний орнамент з елементами ренесансного та барочного мистецтва. В другій половині XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало велике натхнення українським митцям. Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності сприяло розширенню книговидавничої справи.
Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола. В останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського мистецького середовища склався місцевий осередок сницарства. Першим його представником був Юрій Михалович, діяльність якого розгорталася в 60—90-х pp., проте достовірні роботи майстра не відомі. Ранні зразки жовківського різьблення дають іконостаси Івана Рутковича, починаючи від Вознесенської церкви у Волиці Деревлянській. Серед них виділяється іконостас жовківської міської церкви Різдва Христового (1697—1699). Дальший розвиток школи засвідчують іконостаси місцевих церков Різдва Богородиці (зібраний з ікон 1710—1750 pp.), Троїцької (1720), нової Миколаївської церкви Крехівського монастиря (втрачений, царські врата — Крехів, церква святої великомучениці Параскеви), церкви Іоанна Предтечі Краснопущанського монастиря (фрагменти — Вербів, Успенська церква). В іконографії іконостасів з-перед кінця XVII ст. з'являється додатковий ряд з циклом п'ятидесятниці та сюжетні пределли, а з першої половини наступного століття відомі й ансамблі без празників — їх немає, зокрема, в іконостасі Троїцького собору Густинського монастиря, а на західноукраїнських землях — Миколаївської церкви в Бучачі.
До 1348 році, коли Псков став центром Псковської республіки, він був добре укріплений і мав розвинені торгівлю, ремесла і культуру, свідченням чому - літописи, берестяні грамоти, архітектура і живопис своєрідною псковської школи. З 1510 Псков - важливий військово-оборонний пункт у складі Російської централізованої держави. Під час Лівонської війни місто в 1581-1582 р. витримав тривалу облогу польсько-литовських військ Стефана Баторія. Перша половина XVII століття пройшла в Пскові під знаком народних хвилювань; до кінця століття економічна могутність міста стало падати. Під час Північної війни місто знову стає важливим оборонним пунктом, з якого і почався похід російської армії під проводом Петра I до Прибалтики. З утворенням Петербурга і розширенням кордонів Росії в Пскові знову почався економічний занепад. У 1708 році місто було включене до складу Інгерманландська, в 1727 році - Новгородської губернії. У 1777 році став центром Псковського намісництва, потім - однойменної губернії. Протягом XIX століття він представляв собою провінційне місто з невеликими промисловими підприємствами.
Звичайно думають, що ідеологічна потреба - це потреба в якомусь соціальному ідеалі. Формуючи такий ідеал суспільство, тим самим, формує подання про те, якої цьому суспільству бути. Таким чином, за рахунок орієнтації на цей соціальний ідеал суспільство розвивається. У такому дискурсі концепт розвитку був завжди актуальний. Тому ідеологічна потреба традиційно осмислювалася, як потреба бути прогресивним. Бути прогресивним - значить вписати себе в історичний процес. У виді цього, історичний процес з'являвся, як міряло, критерій істини й у філософських міркуваннях. У такому філософському дискурсі основним змістом філософських міркувань ставало формулювання тих або інших міркувань. Ці міркування, сформульовані в рамках наукової парадигми історичності, були як у марксистському, так й у ліберальному варіанті ідеології. Парадигма історичності орієнтована, насамперед, на історичні сили - класи й націй, - які рухають історію в тім або іншому напрямку. Саме тому, що весь ХIХ століття й першу половину ХХ століття домінувало парадигма історичності, зложилося кліше, що ідеологія як прагматична проекція філософського знання, споживається в публічній сфері й призначена для суспільства в цілому, формуючи колективну ідентичність.
Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди Вступ Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, педагога, поета і письменника Григорія Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII століття. Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у зв’язку з соціально-економічними процесами тієї доби. У цей час посилилася визвольна боротьба закріпаченого селянства. На фоні цих подій формувалися погляди і переконання Григорія Сковороди. Він виступає з протестом проти світу, в якому панують жорстокі порядки, соціальна нерівність, ганебні пристрасті. Сковорода таврував можновладців, пройнятих жадобою наживи та владолюбністю. Світ зла у нього досить конкретизований, його носіями він вважає поміщиків, глитаїв, здирників, панство, духівництво. Це був поступовий прогрес сходження від простої критики і заперечення існуючого суспільства до складання та вироблення певного філософського вчення, що складалося із систематизованих та всебічно обгрунтованих поглядів і принципів.
У своїх наукових працях він іноді називає суб'єктів досліджень реагентами. Цим терміном, використовуваним переважно в хімії, позначають речовини, які в силу своїх здатностей до деяких реакцій застосовуються для виявлення інших речовин або для їхнього кількісного виміру. Реагент є пасивним реактивом, використовуваним для виявлення певних реакцій. Застосовуючи це поняття до спостерігачів з лабораторії Титченера, ми можемо помітити, що він розглядав цих людей як свій рід механічних записуючих пристроїв, що об'єктивно відзначає характеристики стимулів, які вони спостерігали. Таким чином, ці люди вважалися просто безпристрасними механізмами. Титченер писав, що налагоджене спостереження повинне стати настільки звичними і машинальним, щоб перетворитися в практично несвідомий процес. Якщо спостерігачі в лабораторії могли розглядатися як машини, то й всіх людях можна було точно так само вважати машинами. Ця точка зору відбивала вплив, що тривав, механістичного сприйняття Всесвіту, що йде від Галілея й Ньютона. Варто помітити, що ця концепція не зникла й після остаточного розвінчання структуралізму. У міру подальшого знайомства з історією психології ми побачимо, що використання цього образа людини-механізму характерно для всієї експериментальної психології першої половини XX століття.
На початку війни авіація поділялася на армійську і фронтову - що створювало ряд труднощів під час масового її застосування на головних напрямках. З метою вдосконалення організаційних форм, в 1942 р. були створені повітряні армії, які налічували у своєму складі від 600 - в 1942 р., до 2000 літаків - у кінці війн. В 1942 р. також було розпочато формування авіаційних корпусів резерву ВГК. Командував ВПС піл час війни головний Маршал авіації Новіков О.О. Військово-морський флот. У роки війни питома вага цього виду у Збройних Силах не збільшилася, але внутрішня організація мала ряд суттєвих перетворень. Головна увага в будівництві звертавшася на підводні сили, родії яких під час війни постійно зростала. Поряд з підводними силами набували значного розвитку у роки війни й легкі сили флоту. Значного розвитку набула морська авіація, особливо бомбардувальна та міноторпедна. За роки війни морська піхота стала окремим родом військ. Наркомом ВМФ у роки війни був - адмірал флоту Кузнєцон М.Г., який як і командуючи й: ВПС Новіков О.О. та бата і о інших полководців та флотоводців в післявоєнні роки. підпав під сталінські гоніння. Література: 1.Тарас Гунчак: Україна перша половина XX століття. 2. Орест Субтельний: Україна Історія. 3. Дмитро Дорошенко: Історія України
Розвиток музики на Україні у XVII – XVIII ст. Як відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх набігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною конфліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років під проводом видатного сина українського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого історичного розвитку українського, російського і білоруського народів. У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визволення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями.
Міністерство освіти і науки України Ужгородський національний університет Факультет суспільних наук Кафедра політології Реферат На тему: Політичний діяч Алексис де Теквіль Виконала: Студентка 3 курсу денного відділення Горват Дарина Ужгород – 2009 Зміст Вступ 1. Особливості політичної концепції Алексиса де Теквіля 2. Погляди А. де Теквіля на партійну систему Висновки Список використаної літератури Вступ Перша половина XIX століття – надзвичайно насичений і складний період французької політичної і соціальної історії. Впродовж лише перших п'яти десятиліть політичний устрій Франції мінявся сім разів (Консульство, Імперія, перша Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія, Друга республіка). На цю епоху падає дві революції і дві реставрації, одна імперія сходить з історичної сцени, а інша – лише з'являється перед здивованою Європою. Протягом першої половини століття відбувається інтенсивне становлення політичних партій і об'єднань. Процес самоорганізації охоплює всі основні соціальні групи: дворянство і католицьке духівництво, ліберальну буржуазію, пролетаріат.
ЗМІСТВСТУП РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНОЇ ДОБИ 1.1 Філософський наратив постмодернізму 1.2 Глобалізаційні трансформації у становленні постмодерного суспільства 1.3 Соціокультурні наслідки становлення нової цивілізації Висновки до першого розділу РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИН ХХ СТ. 2.1 Історія архітектури другої половини ХХ ст. 2.2 Сучасний живопис 2.3 Розвиток жанру драми і кіномистецтва в контексті європейського досвіду постмодернізму Висновки до другого розділу РОЗДІЛ 3.СВОЄРІДНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ. 3.1 Масова культура та контркультура – феномен постіндустріального суспільства 3.2 Література постмодернізму: по той бік різних боків Висновки до третього розділу ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ВСТУП Актуальність даної теми полягає, перш за все, у науковій новизні вивчення історичної епохи з позицій соціокультурного підходу та необхідністю вивчення культури другої половини ХХ століття. Проблема не обмежується художньою сферою. Перетворення геополітичного простору, зміна духовних цінностей створили можливість переходу до постіндустріального суспільства і створили атмосферу стихійного постмодернізму суспільного життя з його не стабільним, непередбачуваним ризиком оборотності.
![]() | 978 63 62 |