Людина як суб’єкт і об’єкт політики

 Україна у революційну добу. Рік 1919

Й ті, хто не розумів цього, об'єктивно були приречені на поразку. Така ж поразка оберталася велетенськими бідами, численними жертвами для тих, хто втягувався у боротьбу і щиро вірив у найсвітліші й найгуманніші ідеали. З погляду вищевикладеного не можна пристати до оцінки М. Поповича, згідно якої «Симон Петлюра обрав єдино можливий шлях, на якому перемагають націонал-патріотичні рухи: шлях національної солідарності», який привів зрештою до поразки через розкол української еліти «від самого початку і до самого кінця»[367]. Не вдаючись в абстрактну дискусію про співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників історичного процесу, закономірностей здійснення революцій, продовжимо слідкувати за цікавими думками одного з провідних науковців-гуманітаріїв сучасності. Вважаючи С. Петлюру «найвизначнішою історичною постаттю» на шляху завоювання національної державної незалежності, поважаючи в його поведінці відданість національно-визвольним цінностям, М. Попович, між тим, неодноразово відзначає його нездатність адекватно оцінювати дійсність, реалістично мислити і діяти: «Людина практично метка і розумна, Петлюра в охопленні ситуації в цілому часто видавав собі самому бажане за дійсне…Петлюра ніяк не міг сприйняти реальної картини отаманного всевладдя… Петлюра літав у хмарах… Винниченко та інші національно-соціалістичні політики цілком вірно вбачали слабкість національної держави в тому, що за нею не йдуть маси

 Політологія

Для того, щоб відповісти на це питання потрібно відповісти ще на одне, а саме - хто такий громадянин? Громадянин певної держави - це людина, яка любить свою державу. В нашій склавшійся позиції формування громадянської позиції віддано самим громадянам. Політики зайняті своїми справами, народ - своїми проблемами - добуванням хліба насущного. Під впливом вищеназваних факторів і сформувалася громадянська позиція в нашій державі. Коли в Україні народ буде бачити, що про нього піклується, тоді і буде формування громадянина 22. Особа як первинний суб’єкт і об’єкт політики Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єктами політики. Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі. Об'єктами політики є всі явища політ. та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

 Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Так проводиться шовіністична політика, але повірте, Назарбаев у глибині душі розуміє, що не може він з'їсти 60 відсотків… не поступайтеся, не виїжджайте… Нікому не здавайтеся». Замисліться, до чого закликає пан Солженіцин, які провокативні думки підкидає російському народу. І навіть півсловом не радить некорінній людині, яка живе в Казахстані, вивчити казахську мову, пізнати казахську культуру, відверто й нахабно не зневажати звичаїв давнього казахського народу. Живучи в країні, серед стародавнього етносу, не можна ставитися до його народу проімперськи зарозуміло: «Ми повинні освоювати цей Казахстан». Облагороджена Нобелівською премією душа Солженіцина іншої постановки питання не сприймає. А жаль. Адже, висловивши думки про опір, Солженіцин чітко показав своє справжнє обличчя, своє, як кажуть, нутро. Йому Казахстан потрібний, як завойована російським мечем земля: якщо підкорили — отже, не йдіть. Він закликає російський народ стати «п'ятою колоною» — «ні в чому не поступайтеся… Не здавайтеся!» Гніть і далі проімперську лінію! І бреше Солженіцин, як звичайно

 Історія світової політичної думки

Адаптація «психометричного методу» в політології зумовила конституювання біхевіористського (англ. behaviourism, від behaviour — поведінка) напряму. При цьому відбувся перехід від вивчення державних інститутів до аналізу політичної влади і політичної поведінки, дослідження партій, груп тиску, виборів і громадської думки. Перші біхевіористи-політологи зосереджувалися на вивченні психологічних мотивів, які визначали суб'єктивне ставлення до політики. Згодом на передній план вийшла проблема верифікації (перевірки достовірності) політологічного знання взагалі. Усі біхевіористські напрями надавали перевагу емпіричним методам дослідження, що пожвавило розвиток конкретних методик збирання, обробки та узагальнення даних. Завдяки цьому зміцніли й розвинулися зв'язки політології із соціологією. Політологія, зокрема, запозичила в останньої концептуально-методологічний апарат досліджень. Це дало підстави називати політологію соціологічною політичною наукою. Біхевіоризм у політології став панівним після Другої світової війни на хвилі технократизації державного управління й суспільства загалом.

 Перспективи Української Революції

В таких умовах не можна виступити як самостйний полтичний чинник, бо в розумнн засад мжнародньо полтики, Украни як самостйного фактора не було. Через прийняття до ООН (тепер ОН) УССР дстала мжнародне визнання як укранська держава  тепер Украна  суб'ктом у мжнародньому житт. Хоч вона не може вести сво незалежно полтики  на дл  колоню Москви, нструментом росйсько полтики, користь з того така, що свт визна в принцип укранську державу, зживаться з фактом  снування, з пдметною позицю Украни в мжнароднх взаминах. Це полегшу мжнародне визнання укрансько держави в майбутньому (самостйно), заздалегдь його запевню. З погляду мжнароднього права снуватиме тяглсть укрансько державности, майбутня самостйна, справжня Укранська Держава в тому вдношенн автоматично перейма спадщину до УССР. Будування УССД матиме в мжнародньо-правному сенс характер державного перевороту, змни режиму й устрою. Тепер буде куди легше вести самостйницьку зовншньо-полтичну працю, коли Украна ма право громадянства на мжнародньому форум

 Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

Його знаряддями можна вважати безпосереднє виховання, непрямий приклад, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід. Вплив політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами. Насамперед безпосередньо через пропаганду певних відомостей, які несуть пізнавальне і емоційне навантаження, популяризують ті чи інші взірці політичної поведінки особи. І опосередковано, шляхом створення умов діяльності, які спонукають діяти певним чином. У зв'язку з цим дуже важливо забезпечити відповідність вербального змісту соціалізуючого впливу інформації невербальному змістові, який засвоюється індивідуумом внаслідок накопичення соціального і політичного досвіду. Конфлікти, які тут виникають, призводять до порушення процесу політичної соціалізації особи. Істотним фактором політичного виховання є взірець поведінки особи, який пропагується. При цьому мається на увазі взірець-максимум — людина політичне активна, добре підготовлена, яка присвячує політичній діяльності значну частину часу. Взірець-мінімум — це людина, яка не особливо цікавиться політикою, не орієнтується в основних питаннях цієї сфери. Звичайно, в умовах справді демократичного режиму не кожний повинен і може стати політичним діячем, проте повинен бути активним учасником політичного процесу.

 Социальная справедливость /Укр./

В якій мірі сумісні економічно жорсткі умови ринку та конкуркнція і соціальна справедливість з її гуманітарною справедливістю? Чи можна взагалі говорити про їх взаємозв’язок? Економічний зміст справедливості не залишається не змінним, він розвивається. Ринок завжди передбачає конкуренцію між товаровиробниками, економічну свободу людини і підприємства, антимонопольну державну політику. Людина повинна сама розпоряджатися собою, своєю продукцією, власністю. В умовах переходу до ринку виникають нові економічні реалії і формуються нові критерії соціальної справедливості. Ідея соціальної справедливості Ідея та ідеали справедливості, так як все інше, глибоко історичні. Прагнення до справедливості завжди було для людства одним з головних орієнтирів соціального прогресу. В них органічно зв’язане менуле і сучасне. Ідея справедливості, рівності у суспільстві та суспільних відносинах між людьми беруть свій початок з часів Стародавньої Греції і рабовласницького суспільства. Платон доказував, що справедливість властива як людині, так і можливо цілій державі. В роботі "Держава" він розвив ідею про ідеальну, справедливу державу, доказуючи при цьому, що саме держава створює людські необхідності.

 Шпаргалка по политологии (на укр. языке)

Виникнення нових комунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їх впливу на всі сфери життя і поведінку людини, перетворення їх в «четверту владу» на реальній основі стимулюють взаємозв’язок між вищими формами духовної діяльності людини і технічними засобами, що використовуються для передачі інформації. 36. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин. Міжнародна політика - комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовлена форма інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світового співтовариства, а також форми взаємодії між його суб’єктами. Як спосіб взаємодії між суспільними групами міжнародні політичні відносини виникають разом з виникненням цих суспільних груп. У структурі міжнародних політичних відносин розрізняють відносини між державами та діяльність недержавних суб’єктів. Важливим елементом міжнародної політики є відносини між регіональними міждержавними об’єднаннями: військово-політичним і економічними коаліціями та союзами, інтеграційними організаціями.

 Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

Він відхиляв атомістичний погляд на економіку і розглядав її як органічну єдність. Кейнс не підтримував моделі бездоганного “раціонального максимізатора”, “людини-оптимізатора”, що володіє досконалим передбаченням і повною інформацією. Реалізуючи більш конкретний, фактичний рівень аналізу, Кейнс припускав існування нерівнозначних явищ на макрорівні. Він виходив з того, що економічні суб’єкти стикаються з неповною інформацією, котра виключає раціональну максимізацію цільової функції. За Кейнсом, неповна інформація викликає вплив очікувань, ілюзій, настроїв та інших психологічних факторів, які спотворюють логіку раціонального розрахунку. В макроекономічній теорії Кейнса не абсолютизується ринковий механизм і відзначається невідворотність активної участі у регулюванні економічного життя держави. Модель кейнсіанського регулювання на межі 70-х років ХХ століття в країнах з розвинутою ринковою економікою витісняється неокласичною, конкретним втіленням якої в сучасних умовах виступає монетаризм. Зберігаючи фундаментальні початки вільного ринку, монетаризм віддає пріоритет інституціональному регулюванню грошово-кредитної сфери, ставлячи принципово нові вимоги як до самої економіки, так і до держави як верховного координатора монетаристської економічної політики.

 Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

Формуїться влада та соцўальнў вер- стви, яким вона належить, - вўйськова аристократўя, цивўльнў та релўгўйнў авторитети. Процеси розкладу племўнно-родово? органўзацў? неминуче приводять до формування класово? держави, що й знаменуї собою наступ третьо? стадў? розвитку суспўльностў. У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес ўде? та концепцў?, що тўсно пов'язанў з його громадсько-полўтичною дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ?х як "полўтична соцўологўя" Грушев- ського. У сво?й полўтичнўй соцўологў? М.Грушевський з неупередженўстю й терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й буде розвиватись укра?нське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з методом свої? "генетично? соцўологў?" вўн виводить генезис ўде? ук- ра?нсько? державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки?всько? Русў й кўнчаючи проголошенням Укра?нсько? держави у 1917 р. М.Грушевський виконуї величезнў за сво?м значенням завдання - об- грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра?нського народу на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний, культурний та етнўчний суб'їкт. "Це людина, яка встановила науковў, точнў пўдстави нашо? державностў", - сказав про нього В.Винниченко. Займаючись питанням укра?нсько? нацўонально-культурно? осўбностў, М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў? соцўально? та нацўонально? ўдентичностў.

 Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.

Людина тут – по-перше – громадянин Америки. Що ж до Канади, то тут стан політичної нації, на наду думку, дещо відрізняється. Насамперед, у Канаді панує, таке собі, біполярне суспільство. Головними суб’єктами політичної нації є англоканадці та франкоканадці. Крім них, тут, ще більше 100 етносів, але саме вони є визначальником національної політики Канади. Політична нація тут, в принципі, вже сформована (хоча деякі дослідники із цим не погоджуються). Про це свідчить ряд обставин, які створили громадянське суспільство з усіма складовими елементами. Тут, принцип етнічності вже витіснений принципом громадянство. Одним із кроків, що цьому передували, є затверджена у 1971 році концепція багатокультурності, визначила Канаду як багатокультурне суспільство в рамках анголо-французької двомовності і встановила посаду міністра з багатокультурності. Українська політична нація: процес її становлення та перспективи Як говорилося у попередньому розділі політична нація вже існує у багатьох державах. Українська держава поки що тільки готується до того, що б гідно “зустріти” політичну націю у себе в суспільстві. Говорячи про долю української політичної нації, треба сказати, що найкращим ґрунтом, де б вона “прийнялася” було б громадянське, багатонаціональне суспільство.

 Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні

Виявлено особливості аграрної політики з метою формування напрямів підвищення продовольчої безпеки. Визначено напрями та систему заході)!, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки. Визначено основні принципи формування системи регіональної продовольчої безпеки. Актуальність теми. Останнім часом особливої актуальності набули проблеми забезпечення соціально-економічних гарантій сталого продовольчого забезпечення населення. Продовольча безпека мас розглядатися у рамках країни в цілому та в регіональному аспекті зокрема, що зумовлюється різноманітністю природно-кліматичних умов, соціально-економічним становищем окремих територій, демографічною ситуацією. Задоволення потреб у продовольстві повинно здійснюватися відносно кожної конкретної людини у місцях її проживання. Причому основний тягар у формуванні продовольчої безпеки покладається саме на суб'єкти держави, які несуть безпосередню відповідальність перед населенням за його достатнє забезпечення якісним продовольством. Вищеназвані обставини роблять актуальним спеціальне дослідження регіонального рівня забезпечення продовольчої безпеки з метою виявлення специфічних для нього чинників і механізмів, уточнення критеріїв і показників, що характеризують продовольчу безпеку, Вирішення цих питань дає змогу розробити окремі механізми реалізації стратегії забезпечення продовольчої безпеки на регіональному рівні та визначити пріоритетні напрями її забезпечення.

 Право Стародавньої Греції та Риму

На зміст античних політико-правових концепцій значною мірою вплинув і розвиток індивідуалістичної моралі. Якщо в етико-політичних концепціях Стародавнього Сходу мова йшла про ту чи іншу інтерпретацію громадської моралі, то в античній Греції почали поставати питання, пов'язані зі становищем індивіда в суспільстві, можливістю морального вибору і суб'єктивним аспектом поведінки людини. Виникнувши в умовах переходу від первіснообщинного ладу до політичної форми організації суспільного життя, антична полі-тико-правова думка Греції оформилась і розвивалась у процесі соціальної диференціації населення і посиленням боротьби між різними прошарками тогочасного суспільства. В історії виникнення і розвитку давньогрецької політико-правової думки більш або менш виразно вирізнилися три періоди. Ранній період (ІХ-VІ ст. до н. е.) був пов'язаний з часом виникнення давньогрецької державності. Тоді спостерігалася помітна раціоналізація політико-правових вчень. Другий період (V – перша половина IV ст. до н.е.) – час розквіту давньогрецької філософської та політико-правової думки, яка знайшла свій вираз у вченнях Демокрита, софістів, Сократа, Платона та Аристотеля.

 Економічні та правові основи управління організацією

Оплату праці менеджера доцільно зв'язати з результатами його діяльності в сфері відповідальності або з результатами діяльності усієї організації. Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий і адміністративний) вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами-законодавчими актами; положеннями; інструкціями; наказами І розпорядженнями. Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій. Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачують вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки. Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою. Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління, але факторами, що визначають вибір цієї моделі є: - розмір організації; - характер продукції, що випускається; - характер середовища. 2. Економічні основи управління організацією 2.1. Політика оплати праці Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи тих суб'єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

 Місце особистості в політиці

Реферат на тему: Місце особистості в політиці ПланВступ 1. Дослідження проблеми особи в політиці 2. Методологічний підхід 3. Агресивні форми поведінки в політиці Висновок Використана література Вступ У нормальному, цивілізованому суспільстві політика здійснюється для людей і через людей. Яку значну роль не грали б соціальні групи, масові суспільні рухи, політичні партії, кінець кінцем її головним суб'єктом виступає особа, бо самі ці групи, рухи, партії та інші громадські і політичні організації складаються з реальних осіб і лише через взаємодію їх інтересів і волі визначається зміст і спрямованість політичного процесу, всьому політичному життю суспільства. Активна участь особи в політичному житті суспільства має багатопланове значення. По-перше, через таку участь створюються умови для повнішого розкриття всіх потенцій людини, для його творчого самовираження, що у свою чергу складає необхідну передумову найбільш ефективного вирішення суспільних завдань. Так, якісне перетворення всіх сторін життя передбачає всемірну інтенсифікацію людського чинника, активну і свідому участь в цьому процесі широких народних мас.

 Формування етосфери в політичному житті суспільства

Політика і мораль – вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв'язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об'єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами. Мораль значно давніша, ніж політика. Літопис моральних угод помітно багатший порівняно з історією політичних договорів. Політика і мораль значно різняться за своїм суб'єктом. Суб'єкт політики – великі соціальні спільноти і утворення – соціальна група, клас, партія, держава. Суб'єкт моралі – вселюдська спільнота, рід людський тобто загальнолюдська мораль. Соціальна або професійна мораль є модифікаціями загальнолюдської, окремий індивід – індивідуальна мораль. Політика заземлена у практичні проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цінностей, які сягають глибин людської душі. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов'язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору.

 Соціальний аналіз особистості

Поняття особистості. Особливості соціального аналізу особистості Слово особистість ( . Ціннісне відношення виникає тільки в тому чи іншому соціальному контексті. Повною мірою це відноситься і до системи духовних цінностей і їхньої ролі в становленні особистості. Висновок Проблема особистості - проблема неосяжна і складна, що охоплює величезне поле досліджень. Поняття особистості відноситься до числа найскладніших. Але як ми побачили, характеристикою особистості людини є її суб'єктивність. Погляд на особистісне в людині як прояв його суб'єктивності не є прерогативою філософської думки. Таке представлення про особистість у психології, соціології, педагогіці, літературі. Мистецтво, політика, та й сама мова повсякденного життя наділяють особистість силою активності. Хто не активний той знеособлений. У цьому сходяться наукові й інтуїтивні концепції особистості у свідомості людей. Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

 Конституційні основи регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища

Статті 71, 72 і 73 указують сфери повноважень Російської Федерації і її суб'єктів у тій або іншій області. У відповідності зі ст.71, у веденні Російської Федерації серед інших перебувають: прийняття й зміна Конституції РФ і федеральних законів; регулювання й захист прав і воль людини й громадянина; формування федеральних органів державної влади; установлення основ федеральної політики й федеральні програми в області екологічного. розвитку Російської Федерації; федеральні податки й збори (екологічний податок); Звертаючись до ст. 71, варто звернути увагу, що вона встановлює предмети ведення властиво Російської Федерації. Стаття 72 Конституції встановлює області спільного ведення Російської Федерації і її суб'єктів, серед яких, стосовно до розглянутого питання, слід зазначити: забезпечення відповідності конституцій і законів суб'єктів РФ Конституції Російської Федерації й федеральних законів; захист прав і воль людини й громадянина; питання володіння, користування й розпорядження землею, надрами, водними й іншими природними ресурсами; розмежування державної власності; природокористування; охорона навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території; земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища; У даних областях Російська Федерація і її суб'єкти спільно відповідальні за стан справ.