Національно-культурні товариства угорців Закарпаття

 Націоналізм і націоналістичний рух

Все це дошкульно впливало на стан нацонально-культурного життя, дезорнтувало наpод, вдволкало його вд pеально боpотьби за насущн нацональн права. Hе зважаючи на це, укранський нацональний рух все ж з кожним роком зростав  посилювався. Загалом в Чехо-Словаччин не було такого ненависного терору проти укранства, як в Польщ чи, особливо, в умовах комунстично Рос. Hхто не органзовував голодоморв, в яких вимирав 10-мльоновий кстяк народу, концтаборв  масових виселень людей в Сибр, не снувало тут якось вдпрацьовано системи нищення, на зразок ЧК-ГПУ, не велася агресивна полтика насильств  всяких "пацифкацй". Демократичн умови гарантували укранцям досить спокйне  з значними можливостями життя. Чеський уряд навть заявляв, що з здобуттям самостйност Украни, Закарпаття буде приднане до не . Поступово в краю розросталася мережа "Просвти", шкл, культурних установ  видань, мцнли полтичн сили. Тому ОУH, Провд яко мстився  в Праз, не вела на Закарпатт революцйно дяльност у протистоянн чеськй влад, а обмежувалася лише органзацю культурного життя  закрпленням за собою провдних ролей у полтиц. ¶ це й до кнця 30-х рокв вдалося

 УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

До послуг росіян 24382 масові та універсальні бібліотеки, сукупний фонд яких налічує понад 387 млн. примірників книг і журналів, зокрема російською мовою - понад 240 млн. примірників (62%). Крім того росіяни мають широке представництво у Верховній Раді. Ситуація з книгодруком в Україні більш сприятлива для росіян ніж для самих українців, адже в Україні не видається і чверті книг українською мовою. Росіяни представлені політичними партіями, громадськими рухами, національно-культурними товариствами. І це при тому, що останній перепис населення (грудень 2001р.) засвідчив зменшення кількості росіян. Однак для Росії це питання є складовою її зовнішньої політики. Стосовно українців в Росії ми маємо такі дані: загальна кількість українців у Росії ? 4,3 млн чоловік, Проте, в українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 мільйонів українців, які вираховуються авторами шляхом екстраполяції показників природного приросту українського населення та його міграційних припливів. В Росії сьогодні нараховується понад 90 громадських організацій, серед них найбільше було створено у Москві ? 6, по 2 і більше - в Республіках Комі та Саха (Якутія), Краснодарському, Красноярському та Приморському краях, Магаданській, Мурманській, Новосибірській, Сахалінській і Тюменській областях. І це логічне завершення року України в Росії.

 Націоналізм і націоналістичний рух

Почалися масов депортац тисяч людей в Сибр. Вдразу у 1939 р. були закрит вс укранськ культурнонауков, освтянськ, громадськ установи: припинило свою дяльнсть Hаукове Товариство м. Т. Шевченка (HТШ), фактично незалежна укранська академя наук, "Просвта", "Рдна школа" та нш, на яких трималося все нацонально-культурне життя укранцв. Закриваються вс газети  журнали, видавництва. Вдтепер все пдляга жорстокй комунстичнй цензур. Hезабаром почалася колективзаця, соцальний грабунок села, що викликало у вихованого на принцип приватно власност укранського селянина зрозумле обурення. Комунстична пропаганда про соцалстичний рай, боротьбу класв не мала успху, тим бльше, що цьому активно пропагандивно та дейно протиставилося нацоналстичне пдплля, яке роз'яснювало народов суть ворожо деолог. Але тут особливо старатися не треба було. Сама радянська армя голодна, обдрана викликала жалюгдне враження. Так само й радянськ партйн та деологчн чиновники, як наводнили Захдну Украну, вражали людей свою безкультурнстю, комунстичною зашоренстю , особливо, ненаситнстю в грабеж, коли вони з захланнстю займали кращ квартири у мстах, скуповували чи грабували масово товари, як не звикли бачити в "соцалстичному раю"

 Історія України

Пресу, що продовжувала видаватися українською мовою, не дозволяли передплачувати. Чорносотенці виявляли непокірних передплатників, доносили на них адміністрації, яка звільняла їх з роботи, а іноді й кидала до в'язниці. Не дозволялося вшановувати пам'ять Тараса Шевченка, організовувати присвячені йому вечори. Було заборонено збирання коштів на спорудження пам'ятника Кобзареві. У січні 1910 р. тимчасовий комітет у справах друку переглянув брошуру «Народний календар», де було вміщено портрети Тараса Шевченка, гетьманів Петра Конашевича–Сагайдачного, Богдана Хмельницького та інших, малюнок пам'ятника Шевченку та карту України, і знайшов, що вони є антиурядовими за змістом, бо несуть «.ідеї так званого «українського сепаратизму». Тоді ж члени цього комітету виступили проти назв «Україна», «український народ» як «зовсім чужих» народу. Уряд посилив боротьбу проти національних культурно–освітніх організацій, що виникли під час революції. За наказом царя закривались «Просвіти», українські клуби, наукові товариства тощо. Було, зокрема, закрито київську, одеську, ніжинську, чернігівську, полтавську та інші осередки «Просвіти».

 Автобіографія

Степан Бандера Автобіографія Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям. Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було — Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого — Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям. Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень

 Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття

Це була природна реакція народів, спрямована на захист від національно-культурного поглинання панівною нацією через відповідні дії урядових структур. Національний рух польської інтелігенції та панства порівняно з іншими перебував на досить високому рівні, відзначався рішучістю й прагненням силою повернути Польщі втрачену державну незалежність. Причому він базувався на ідеї панівної ролі польського населення й польської культури в житті народів майбутньої держави. Свої особливості мав національний рух і в Україні. Це досить рельєфно виявилося в діяльності таємного Кирило-Мефодіївського товариств а у Києві. Його організували у січні 1846 р. чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад'юнкт Київського університету Микола Костомаров і студент того ж самого навчального закладу, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. Символом товариства організатори обрали перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій» на честь видатних слов'янських просвітителів. До товариства були причетні також студенти місцевого університету Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда і Олександр Тулуб, полтавський поміщик Микола Савич, учитель однієї з санкт-петербурзьких гімназій Пантелеймон Куліш, художник Тарас Шевченко та ін.

 История Украины

Предметом особливої уваги були заходи, спрямовані на відродження національної самосвідомості, на створення власної держави. Відразу після лютневої революції 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації — «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, видавали українські книги та журнали. В їхній роботі активну участь брали відомі діячі української культури, науки й освіти. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення «Просвіти». На цей час було відкрито 57 середніх шкіл з українською мовою навчання, які існували на приватні або громадські кошти, а через рік їх число зросло до понад 150. Велика увага приділялася виданню українських підручників. Товариство шкільної освіти у Києві в 1918 р. випустило в світ 2 млн навчальних видань. Справа українізації, яка постійно наштовхувалася на спротив росіян та зросійщених українців, посунулася вперед тоді, коли Центральною Радою було створено міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович. Тоді було складено широкий план українізації шкіл, а в Києві, Харкові, Одесі відкриті народні університети.

 Юридичні особи як суб

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад. Наукове товариство ім. Т.Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо. Об’єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи. Для виконання поставлених завдань об’єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об’єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об’єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо.

 Государственное стимулирование инвестиционного процесса: опыт США и Юго-Восточной Азии

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — не випадкові значки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов’язані з його духовнісгю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкоруч фабрикується і нав’язується нації інша, імперська символіка. У тих представників поневоленої нації, які піддаються імперській пропаганді, відразу обривається зв’язок з національною культурною традицією, слабне і зникає інтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мови і повною денаціоналізацією. Українська державна символіка,— як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

 Этносоциология

В этом смысле решение национального вопроса в Совет­ской России после 1917 года и в 20-х годах можно считать существенным сдвигом с точки зрения признания прав всех без исключения народов. Обнародованная 2 ноября 1917 года “Декларация прав народов России” устанавливала сво­бодное развитие, равенство и суверенность всех националь­ностей и народностей России. Некоторое время спустя Со­ветское правительство в своем обращении “Ко всем трудя­щимся мусульманам России и Востока” гарантировало им полную свободу устройства своей жизни. Эти акты принесли определенные плоды, создав условия для доверия между на­родами, что стало основой для решения ряда экономических и социальных проблем и в области национальных отноше­ний. Были осуществлены меры по развитию национальных культур, созданию письменности многих национальных мень­шинств. Интересным, но, к сожалению, утерянным было многообразие в решении национальной государственности и культурной автономии: вплоть до начала 30-х годов сущест­вовали не только республики и округа, но и национальные районы и даже волости (сельсоветы), многочисленные наци­онально-культурные центры.

 Этнополитика

Нині вони надають суттєву допомогу в зміцненні зв'язків України із зарубіжними країнами, у розв'язанні питань українського відродження на етнічній Батьківщині. Східна діаспора на території колишнього Радянського Союзу нараховує, за офіційною статистикою (1989 р.), до 7 млн. чоловік. Якщо ж урахувати, що з різних причин багато українців у документах зазначали іншу національність, то справжня їх кількість є значно більшою. У багатьох регіонах українці живуть компактно, деякі географічні місцевості навіть мають відповідні неофіційні назви, як, наприклад, «український екватор», що йде через Кубань, казахську цілину, Алтай, аж до Примор'я. У 20-ті роки XX ст. на Північному Кавказі мешкали понад 3,2 млн. українців, або 37,1% людності регіону. Тут функціонувало близько 600 україномовних шкіл. На Далекому Сході українці складали більшість населення цього регіону, тут функціонували 24 національних райони, з яких складалося національно- державне об'єднання «Зелена Україна» (Зелений Клин). За роки радянського тоталітаризму українців східної діаспори було позбавлено прав на національний розвиток, насильно русифіковано. Нині в короткий строк українці східної діаспори утворили в багатьох місцях національно-культурні об'єднання, подекуди одержують допомогу з боку держав, на території яких вони живуть.

 Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

Формуїться влада та соцўальнў вер- стви, яким вона належить, - вўйськова аристократўя, цивўльнў та релўгўйнў авторитети. Процеси розкладу племўнно-родово? органўзацў? неминуче приводять до формування класово? держави, що й знаменуї собою наступ третьо? стадў? розвитку суспўльностў. У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського становлять значний ўнтерес ўде? та концепцў?, що тўсно пов'язанў з його громадсько-полўтичною дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ?х як "полўтична соцўологўя" Грушев- ського. У сво?й полўтичнўй соцўологў? М.Грушевський з неупередженўстю й терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом полўтика дослўджуї ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за яких розвивалося й буде розвиватись укра?нське суспўльство. В цўлковитўй вўдповўдностў з методом свої? "генетично? соцўологў?" вўн виводить генезис ўде? ук- ра?нсько? державностў, починаючи з найдавнўших часўв Ки?всько? Русў й кўнчаючи проголошенням Укра?нсько? держави у 1917 р. М.Грушевський виконуї величезнў за сво?м значенням завдання - об- грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право укра?нського народу на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як окремий ўсторичний, культурний та етнўчний суб'їкт. "Це людина, яка встановила науковў, точнў пўдстави нашо? державностў", - сказав про нього В.Винниченко. Займаючись питанням укра?нсько? нацўонально-культурно? осўбностў, М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў проблеми теорў? соцўально? та нацўонально? ўдентичностў.

 Теорія розподілу влад

Питання, передбачені пунктами 7, 8, 10, 11 цієї статті, розглядаються і вирішуються на спільних засіданнях Палат Національних Зборів. Національні Збори здійснюють також інші повноваження, які відповідно до Конституції віднесені до відання Палати депутатів і Сенату. Кожна Палата може брати до свого розгляду будь-які питання, віднесені до повноважень Національних Зборів, крім тих, що належать до повноважень іншої Палати. За статтею 85 до повноважень Палати депутатів належать: 1) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; 2) розгляд і прийняття рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 3) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції; 4) затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 5) схвалення рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та про одержання Україною позик від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, а також здійснення контролю за їх використанням; 6) затвердження загальної структури, чисельності Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства; 7) призначення на посаду і звільнення з посади Голови Рахункової палати та половини її членів; 8) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Національних Зборів України у правах людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні; 9) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Правління Національного банку України.

 Хрущовська “відлига” та рух шістдесятників

Пожвавлення в національно-культурному житті привело до зростання інтересу в суспільстві до театрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік. З новими ідеями й творчими знахідками влилися в потужний струмінь суспільно-культурного руху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш відомих трудівників і творців української культури новітнього часу. „Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги” для України припав на кінець 50 — початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії. В 1957 р. вони становили 53%, у 1958 — 60, у 1960-му — 49, але уже в 1965 р. цей показник опустився фактично до рівня 1940 р. — 41%. Далі — лише неухильно зменшувався. 4. Рух шістдесятників Свідомість цього покоління зазнало меншого впливу радянської ідеології з усіма її викривленнями.

 Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі

У Празькій сокільській організації був обов'язковим ідеологічний курс, а ще тут навчали українських національних танців. Так, на вечірці слов'янських танців українські "Соколи" здобули І місце. Закордонний український молодіжний рух підтримував контакти з Батьком-Соколом у Львові, з такими ж організаціями в Софії, Загребі, Харбині, Бухаресті і Бразилії. Управа Союзу мала чотири комісії: руханкову, культурно-освітню, господарську, організаційну. Союз діяв на кошти добровільних внесків і пожертв. На американському континенті "Український Сокіл" розпочав діяльність у Буенос-Айресі 26 квітня 1931 року і швидко став осередком національно-культурного і громадського життя. Він займався такими видами діяльності, як спорт, фізична культура, засновував бібліотеки, влаштовував театральні вистави, скликав сходини, різні засідання, проводив і відзначав національні свята, організовував курси з ліквідації неграмотності, його члени виступали з рефератами, проводили спортивні ігри, мандрівки, таборування. У 1933 році аргентинський "Сокіл" одягнувся в однострої, приурочивши це до святкових урочистостей. Тоді ж було освячено прапор організацій. У 1934 році почав виходити ілюстрований щомісячник (вийшло лише три примірники через брак коштів) - журнал "Український Сокіл".

 История Украины (2)

Гетьман оприлюднив два програмних документи — «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста. Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд.

 Вітаміни та їх синтетичні препарати

Види судових промов Наш славетний земляк Антон Чехов писав понад сто років тому: «Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим». Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій певною мірою відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україна проголосила, що будує правову демократичну державу. Для цього їй необхідні передусім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні правники, політики, викладачі. Настала пора змінити ставлення до базових класичних наук, з-поміж яких на чільному місці й красномовство — наука і мистецтво переконуючої комунікації. Наука, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і найперше адвоката, прокурора, судді. У судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов: 1.

 История возникновения Украинского государства /Укр./

Слово “Україна” вперше з'являється в літописах у 1187 р. і вживається як географічне поняття Київського порубіжжя. Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Йому належить давньоруська історична спадщина, включаючи мову, культуру, державність. Ще до революції немало російських вчених вважали Київську Русь невід'ємною частиною національної історії Росії, а українські вчені – відповідно – України. Одні з вчених стверджували, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини не прийшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи вони навіть не помічали існування окремого українського народу! Інші вважали, що російський народ не моє будь-якого відношення до Київської Русі. В радянський історіографії післявоєнного періоду вводиться поняття єдиної давньоруської народності, яка нібито дала початок трьом спорідненим народам: російському, українському і білоруському. Це суто політична акція – “злиття націй”. Взагалі, розглядаючи події в житті українського народу, треба справедливо сказати, що за масштабами вони перевершують усі інші соціальні конфлікти тогочасної Європи.