![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
![]() |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | Законодательство и право | подраздел: | История государства и права зарубежных стран |
ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Украiни | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
И не буде великим перебільшенням припущення, що в багатьох місцях, на які формально поширювалася її юрисдикція, навіть не знали офіційної назви вищої державної інституції, плутали прізвище її Голови[377] тощо. Звісно, за таких обставин й мови не могло бути про свідоме підкорення владі Директорії, визнання її. Та й функціонував вищий орган державної влади не дуже стабільно, а роботу його важко кваліфікувати напруженою, результативною. Є згадка лише про єдине засідання Директорії у повному — п'ятичленному — її складі (після відставки В. Винниченка і включення з 12 березня 1919 р. до органу Є. Петрушевича)[378] в Проскурові. Здебільшого на засіданнях були присутні три члени Директорії. Так, з документів, що збереглися, видно, що з 11 лютого по серпень 1919 р. С. Петлюра брав участь, і здебільшого головував, на 12 таких засіданнях, а на 8 — був відсутнім. За винятком Є. Петрушевича, подібна пропорція характерна і для інших членів Директорії. Втім, з кінця квітня 1919 р. на засіданнях постійно відсутній П. Андрієвський
Бруней — абсолютна монархія. Зареєстрована одна політична партія— Врунейська національна об'єднана. Основа економіки — добування нафти і газу (99% валютних надходжень). С. г. розвинуте слабо (1% ВВП). 80% продуктів харчування імпортується. 5, 5% території під с. г. угіддями. Довжина автошляхів — 1, 4 тис. км. Є аеропорт. Експорт — нафта, газ. Імпорт — машини, устаткування, промислові і продовольчі товари. Торгові партнери: Японія, США. В'єтнам (Соціалістична Республіка В'єтнам). Країна на п-ві Індокитай. Територія — 329, 6 тис. км2. Столиця — Ханой (понад 3 млн. жит.). Населення—69, 3 млн. чол. (1992 р.). Адміністративно-територіальний поділ — 50 провінцій і 3 міста центрального підпорядкування (Ханой, Хайфон, Хошімін). Офіц. мова — в'єтнамська. Релігія — християнство, буддизм. Грошова одиниця — донг. Вищий орган державної влади — однопалатні Національні збори. Глава держави — президент. Одна партія — Комуністична. За економічним рівнем країна належить до відносно бідних, але з динамічним розвитком. В'єтнам, особливо на півночі, багатий на корисні копалини: кам'яне вугілля, олово, цинк, мідь, свинець, марганець, боксити. Гідроресурси — 15 млрд. кВт. Основна галузь економіки — с. г., в якому зайнято 77% працездатного населення.
Таким чином, джерельну базу дослідження складають понад 30 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, центральних державних історичних архівів України у Києві та Львові, Державного архіву Служби безпеки України, а також ряд документів Бібліотеки Народової у Варшаві. Архівні матеріали доповнені рядом документальних видань, синтезом мемуаристики і тогочасної преси. Перед тим, як розглянути названі підгрупи, варто торкнутися джерельної бази висвітлення діяльності спеціальних служб Австро-Угорщини, Німеччини, Росії на території України до 1917 р., які ще задовго до початку відродження її державності активно нарощували зусилля в проведенні масштабної розвідувально-підривної діяльності. У фонді Київського губернського жандармського управління в ЦДІА України у м.Києві зберігається чимало корисних з наукової точки зору документів контррозвідувального змісту, а також матеріалів розвідувального відділу штабу Київського військового округу (КВО) [57]. Великий обсяг матеріалу про діяльність російської розвідки на австрійських землях Галичини та боротьбу з нею спецслужб Австро-Угорщини містять архівні фонди Президії Австрійської дирекції поліції у Львові, що зберігаються у ЦДІА України (м.Львів) [58]
1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі Ч.1 ст. 4. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його публікування. 2. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. 3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Чинним визнається закон, який був прийнятий і затверджений Вищим органом державної влади України і набрав чинної сили. Проект закону не має чинної сили і не діє. Згідно із Конституцією України, закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосували більшість депутатів Верховної Ради України. Прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України закон має бути надрукованим в офіційних виданнях – від 7 жовтня 1994 р. № 12 деталізує ст. 369 ККУ, зазначаючи, що дача і одержання хабара можуть здійснюватися і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи та ін.). Дача хабара, одержання хабара і посередництво в хабарництві вважаються закінченими з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара.
Виділяється в цьому відношенні Гетьман П.Скоропадський. 18 травня 1918 р. він затвердив постанову уряду "Про зміну існуючих законів про міліцію і утворення Державної варти". У "Статуті Української Державної варти" визначена її структура, функції та методи роботи, права й обов'язки співробітників, форми їх спецпідготовки. Ще далі пішли провідники ЗУНР, діяльність її головного органу безпеки - Державної жандармерії - регламентувалась окремим законом. Відома річ, що як уряд П.Скоропадського, так і Національна Рада ЗУНР в основу цих правових актів поклали чимало прийнятних положень із відповідних законів Російської та Австро-Угорської імперій. Завдяки цьому вдалося прискорити створення нормативної бази для функціонування названих вище відомств. Але проблема не була вирішена повністю. Характер нормативної бази, що регламентувала діяльність спеціальних служб України в 1917-1920 роках, багато в чому визначався особливостями цього історичного періоду й тими чинниками, що впливали на дії вищих органів влади в тогочасній Україні.)
Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових і інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. Кожний із Законів перебуває з поділів, що у свою чергу діляться на статті. Як і всі закони, Закони регулюючі відношення з приводу конкуренції, постійно доповнюються й уточнюються вищими органами державної влади. Нижче приведені категорії який визначаються Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності": товар – продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації; ринок товару (товарний ринок) – сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у рамках якої визначається монопольне положення; конкуренція – змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких бідуває споживач; монопольне положення – домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку конкретного товару.
Цьому сприяли важливі елементи системи розподілу влади. По-перше, вищі органи державної влади формуються різними шляхами. Конгрес, що складається з двох палат —палати представників і сенату, —вибирається шляхом прямих виборів по виборчим округам. Президент вибирається подвійним шляхом, колегією виборців, яких вибирають на загальних виборах. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням з сенатом. По-друге, у кожного органу державної влади свій термін повноважень. Термін повноважень конгресменів, як називають членів палати представників, —2 роки, членів сенату —6 років, але кожні два роки 1/3 його складу переобирається; термін повноважень президента —4 роки, члени Верховного суду призначаються пожиттєво. По-третє, кожна вітка влади не є повністю незалежною від інших і не користується монопольними повноваженнями у своїй сфері діяльності, які в тій чи іншій мірі обмежуються повноваженнями інших органів влади. Hаприклад, Конгрес може відхилити будь-які запропоновані президентом законопроекти, але президент в свою чергу може накласти вето на будь-який одобрений конгресом біль. І в кінцевому рахунку Конгрес може подолати вето, знову одобривши законопроект в обох палатах, але на цей раз вимагається не проста, а кваліфікована більшість, тобто не менше 2/3 учасників в голосуванні конгресменів і сенаторів.
Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україні залишаються вельми потужними. Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МП негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово- кредитними, валютними та іншими складовими.
Банк як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних великих ресурсів. Законодавством України регулювання ліквідності комерційних банків можливо по національності, банк із використанням методів економічного адміністративного впливу. Відповідно до законодавства у своїй діяльності, комерційні банки зобов'язані дотримуватисть економічних пріоритетів встановлених національним банком. Рішенням НБУ встановлюється мінімальний розмір умовного фонду комерційного банку. Це регулює кількість знову створюваних комерційних банків. Оскільки кредитно-банківська система має важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання, як з боку НБУ, так і з боку вищих органів державної влади і керування. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином 2 мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків. Обмеження концентрації капіталів у руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Це досягається шляхом установлення НБУ економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків, і здійснення нагляду за їхньою діяльністю.
Важливою задачею є розгляд виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушення виборчого процесу Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз, співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і повного висвітлення основних аспектів представленої теми та об'єктивного аналізу проблем. 1.Загальні положення інституту виборів 1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.
Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами. Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб‘єкта правління. До них належать: - монархія – єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха); - тиранія – одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади; - аристократія – влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи; - олігархія – влада небагатьох багатих; - тимократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою; - теократія – влада церкви; - охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно; - демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян. Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії(партійної верхівки, номенклатури), бюрократії(панування вищого державного чиновництва, засилля над централізованості й заформалізованості в державі), технократії(вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
Активізація цього явища залежить від поганого економічного стану, непрозорого правового поля. До причин цього явища, як зазначає голова державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємства) О. Кужель, належать, наприклад, низький рівень добробуту населення, у тому числі й чиновників різних рівнів, що зумовлено невисоким рівнем заробітної плати; активне формування прошарку олігархів та заможних громадян, які накопичили капітал на непрозорих процесах приватизації та роздержавлення і примножують його, використовуючи диспропорції у доходах населення; внутрішньопсихологічні фактори, які стали критичними впродовж останніх 10 років і спонукають до дій, що призводять до зловживання. Найбільшу небезпеку становить критичний рівень корупції в органах державної влади й управління. За результатами аналізу чинних нормативних актів та відомчих інструкцій, розглянутих Держкомпідприємництвом, найтиповішими порушеннями є такі: пряме втручання у господарську діяльність підприємців; невідповідність нормативно-правовим актам вищої юридичної сили й відсутність державної реєстрації; непрозорість процедур регулювання підприємницької діяльності, нечіткість і неоднозначність термінології, відсутність часових параметрів для надання державних послуг; продукування різними органами виконавчої влади багатьох актів, які дублюють функції державного регулювання у різноманітних сферах.
Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність. Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України, законами Верховної Ради України та указами Президента України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України, але у межах визначених Конституцією України. Так, згідно ст.85 ч.4 Конституції України Верховна Рада затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; контролює за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання.
План Вступ Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади Порядок обрання Президента України та строк його повноважень Функції та компетенція Президента України Акти Президента України Адміністрація Президента України Використана література Вступ ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praeside s – той що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації. Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах з іншими країнами. В Україні посада Президента була введена через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет України і майже зразу після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним із перших кроків на шляху її реалізації За Законом України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р., яким Конституція була доповнена гл. 12 "Президент Української РСР", Президента було визнано найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.
Рішення й висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Конституційний Суд України не має повноважень розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. визначає: загальні положення щодо діяльності. статус суддів та гарантії їхньої діяльності; порядок організації та діяльності Конституційного Суду; процедуру конституційного впровадження.Громадянство України: поняття та ознаки Громадянство України — постійний правовий зв'язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках.
Вказані відомості підприємства зобов'язані надавати органам державної влади, контролюючим і правоохоронним органам України, а також іншим юридичним особам по їх вимогам згідно законодавства. Слід зазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно оцінює вище згадану постанову, як нормативний акт, який перекреслює всі досягнення українського законодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведені аргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктом промислових шпигунів і в розвинутих країнах, по- друге, ця постанова зобов’язує підприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чином потенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструвати фіктивне підприємства і подати запит. Аналогічна ситуація має місце у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор не знайшов згадку про що не будь подібне. Законодавством України декларовано право підприємства мати секретну інформацію. При цьому держава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Але такі акти поки ще не прийняті.
Однак зміст поняття стримувань і противаг розглянутим не обмежується. Багато американських конституціоналістів до них відносять різні спроби формування всіх трьох влад: конгрес обирається безпосередньо виборцями, президент займає посаду за результатами непрямих виборів, верховний суд формується на основі президентських призначень, санкціонованих верхньою палатою. До системи стримувань і противаг нерідко також відносять різні строки повноважень органів виконавчої і законодавчої влади: нижня палата конгресу обирається на два роки, верхня - на шість, президент - на чотири. Пов`язують суть цієї системи і з деякими іншими особливостями організації вищих ланок державного механізму. Поширеним є й інше тлумачення розподілу влад, за яким останні повинні тісно співробітничати і навіть переплітатись. Таке тлумачення відповідає природі парламентарних форм правління. Більш того, в країнах з такими формами правління поняття розподілу влад піддається корективам або навіть заперечується. Багато теоретиків не бачать необхідності у жорсткому розподілі влад. Вони посилаються на притаманне практиці цих країн явище - часткове злиття або часткове розділення функцій органів законодавчої і виконавчої влади, яке призводить до так званого змішування влад.
Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політокою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого пояснювача права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади. В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право являєтья «інструментом в руках панівного класу чи партії» - така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель.
![]() | 978 63 62 |