![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | История |
Національна політика СРСР в роки перебудови | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
Вони нагадують про себе й тю спадщиною нацонально полтики, коли цл народи нтернувалися на нш територ, що залишилося на довг роки вогнищем мжетнчних конфлктв, ускладнюючи процес самовизначення й вдродження власно державност. Коли ж з друго половини 80-х рокв XX столття розпочався закономрний сторичний процес розпаду бльшовицько мпер, то комунстична номенклатура, аби зберегти самй втриматися при влад, вдалася до розпалювання росйського нацоналзму, хапаючись за нього, як за рятвне коло. Розумючи, що доля СРСР залежить насамперед вд позиц Украни, Москва вдалася до провокування сепаратистських настров у рзних рег-онах ц республки. Скажмо, раптом виника проблема русинства в Закарпатт, яку створюють за допомогою заокеанських длкв вд науки, розпалюються пристраст навколо сумнозвсно Донецько-Криворзько республки Але особливу ставку зроблено на вдрвання Криму вд Украни. На думку вдомого укранського полтика Миколи Поровського, це ма сво закономрност, оскльки зарестрован на пвостров 160 тисяч членв КПРС завжди були найконсервативншою частиною компарт
В цій курсовій роботі буде проаналізовано курс і тенденції національної політики СРСР у роки перебудови. А саме, у першому розділі роботи мова піде про причини перебудови, як внутрішні так і зовнішні, які служили поштовхом до радикальних змін у радянському суспільстві. У другому розділі буде розкрита суть перебудови, її мета та проміжні результати її запровадження. В цьому розділі будуть проаналізовані зміни у різних сферах країни – у політичній (внутрішній та зовнішній), економічній, народногосподарській, духовній. І нарешті у третьому розділі наведені наслідки змін, які відбулися під час перебудови. А це – путч, розвал СРСР, занепад економіки країни та інше. 1.Причини перебудови Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”. Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної держави, демократизація існуючого режиму. “Перебудова – єдино можливий шлях зміцнення і розвитку соціалізму, вирішення назрілих проблем суспільного розвитку Перебудова - це наша доля, шанс, що дає нам історія.
Тим часом большевики, як молода, динамчна сила, ршена всякими засобами зберегти закрпити цлу мперю, зрозумли, що не зможуть здобути Украни самим насильством, ан самим пдступом. Успшнсть перемога большевизму в першм опануванн Украни полягала на особливй комбнац пдступв насильства. Брехливо вживаючи гасел нацонального соцяльного визволення, достосованих якоюсь мрою до прагнень укранського народу, яких вони й не думали здйснювати, большевики послабили одностайнсть ршучсть нацонального спротиву в Укран. Це великою мрою допомогло хньому вонному наступов здобути перемогу над силами Укрансько Держави, будовано серед вонно революцйно хуртовини. Закрплення свого панування над Украною большевики зразу хотли сперти на самий терор безоглядне винищування нацонально-самостйницьких елементв. Це й залишилось пдставовою методою московсько нацонально полтики супроти поневолених народв. Але цими засобами большевики не змогли приборкати Украни в перш роки сво ще слабо влади
Зміст Вступ. 3 1. Державний бюджет України як головний фінансовий план країни 3 2. Доходи державного бюджету України. 4 1. Класифікація доходів державного бюджету України. 4 2. Джерела формування доходів державного бюджету України. 5 3. Аналіз структури доходів державного бюджету України у 2003 році. 6 4. Динаміка структури доходів Державного бюджету України за 2001-2003 роки. 7 5. Вдосконалення діючої системи доходів Державного бюджету України. 9 Висновки. 10 Вступ. Адміністративно-командні методи управління економікою СРСР призвели до нерівномірного економічного розвитку регіонів країни, створення неефективного народногосподарського комплексу в тому числі і на Україні. З проголошенням в 1991 році Україною державної незалежності починається новий етап формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Але перша спроба початку економічних перетворень в Україні сталася ще до 1991 року, а саме 3 серпня 1990 року, коли Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон УРСР "Про економічну самостійність Української Радянської Соціалістичної Республіки".
Частина людей йде на «співпрацю» з ворогом, а частина — з підпілля керує всякими легальними та нелегальними організаціями. Особливу ролю відіграла в цій гігантській роботі нова Українська Автокефальна Православна Церква під проводом Митрополита Василя Липківського. Єпископи, священики та місіонери УАПЦ протягом десяти літ, від 1920 до 1930 років, живим словом, масовими виданнями та доброю організацією буквально тримали цілу націю на позиціях національно-державної та церковної суверенности. Але в 30-х роках ця твердиня нації була також знищена брутальним большевизмом. Дорогу до петлюрівського руху нашій молоді на Поліссі вказав св. п. сотник Василь Раєвський. Він в 1932 році пов'язав нас з полковником Іваном Литвиненком. А полковник Литвиненко, наче батько, заопікувався душами молодих патріотів. Нав'язував дальші контакти з центральними органами великого руху, включаючи в нього й нашу скромну поліську ланку. Студіюючи протягом довшого часу українську національну політику та всі її ідеологічно-світоглядові й соціяльно-програмові надбання, я особисто прийшов до переконання, що для України найбільш відповідною концепцією є та, що її висунула наша національна революція після 1917 року — це концепція Української Народньої Республіки з її християнсько-ідеалістичним світоглядом, ліберально-демократичним ладом і новою справедливою соціяльною програмою
Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе» явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від подібних дій урядів ряду країн виходить за межі національної політики. Так, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відтік капіталів із Західної Європи. По оцінках західних економістів, у даний час США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу. Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення виробництва. Так, за даними Конференції Британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів у рік. Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній області, призводять до подорожчання товарів за рубежем, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці.
З 1970 - співробітник газети “Літературна Україна”, за сумісництвом викладав українську мову і літературу в середній школі у Києві. Протягом 1971-72 опублікував ряд перекладів з азербайджанської творів С. Ахундова, Дж. Мамедкулі-Заде. В період 1968-73 були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про М. Зерова (“Русское наследие неоклассика”), публіцистичні статті “Київський діалог”, “Страшний якийсь тягар” та ін. Друкувався у молодіжних виданнях Азербайджану і Туркменістану. 25 червня 1973 заарештований співробітниками КГБ. За вироком Київського обласного суду від 27.12.1973 відповідно до ст.62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР. “Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад., за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС.”. Засуджений до 6 років позбалення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання. Відбував покарання у пермському таборі для політв’язнів Є 35. В таборах познайомився з українськими правозахисниками - І. Світличним, С. Глузманом та ін. В ув’язненні написав ряд публіцистичних нарисів, в яких висвітлював умови існування в’язнів у радянських таборах, трагічні події 1940-50-х рр. у Західній Україні. Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, М. відмовився писати заяву-каяття.
Одна з ділянок радянсько-німецького фронту була перейменована на Український фронт. Вірш В. Сосюри «Любіть Україну», сповнений яскраво виражених національних мотивів, Москва відзначає Сталінською премією. Вводяться нові бойові нагороди і серед них — орден Б. Хмельницького. Якими ж були справжні мотиви цих прийнятих Москвою рішень? Чиїм інтересам вони відповідали? Фактично це було, хоч і в дещо завуальованій формі, визнано в доповіді В. Молотова 1 лютого 1944 р. , де було, зокрема, сказано, що пропоновані зміни відповідатимуть не тільки інтересам союзних республік, а й СРСР у цілому. Сталін намагався довести, що в СРСР не існує національних проблем та й навіть найменших підстав для невдоволення радянською національною політикою, що союзні республіки, в тому числі Україна, тепер стали суб'єктами міжнародного права і можуть бути членами міжнародних організацій повоєнної доби. Радянське керівництво на конференції в Думбартон-Оксі (США, серпень-жовтень 1944 р. ) поставило питання про прийняття всіх республік СРСР до майбутньої міжнародної організації.
Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються. Від початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято “Основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього середовища”}— так називався цей закон в Японії. У США він мав назву “Закон про національну політику в царині охорони навколиш-1 нього середовища”. У цих законах було вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які мали забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють.; Наприклад, у законодавстві Японії вперше було дано правову дефініцію терміна “Когай” (суспільні збитки), якими було названо “.будь-яку ситуацію, коли здоров'ю людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків забрудненням атмосфери, води і ґрунтів, шумом, вібраціями, просіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виникли внаслідок промислового виробництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності”.
Установлює право всіх трудящих і підприємців на створення і вступ в організацію по своєму виборі без одержання попереднього дозволу і встановлює ряд гарантій свободи їхньої діяльності без втручання органів державної влади. Конвенція №98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів, 1949 року. Передбачає захист від антипрофспілкової дискримінації, захист організацій трудящих і підприємців від взаємного втручання, а також заходи для сприяння колективним переговорам. Конвенція №100 про рівну винагороду, 1951 року. Призиває встановлювати рівну оплату для чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Конвенція №105 про скасування примусової праці, 1957 року. Забороняє використання будь-якої форми примусової чи обов'язкової праці як засіб політичного придушення, виховання, покарання за вираження політичних і ідеологічних поглядів, мобілізації трудових ресурсів, установлення трудової дисципліни, покарання за участь у страйках чи дискримінації. Конвенція №111 про дискримінацію в області праці і занять, 1958 року. Призиває до проведення національної політики, спрямованої на усунення дискримінації при наймі, професійній підготовці, у відношенні умов праці по ознаці раси, кольору шкіри, статі, віри, політичних поглядів, національного чи соціального походження, на сприяння рівності можливостей і звертання.
Характер міжнаціональних відносин визначається багатьма факторами, найважливіший з яких — державна політика в соціальноекономічній, культурно-політичній і релігійних сферах. Несправедливість в будь-якій із сфер суспільного життя може привести до національних конфліктів, якщо не враховуються інтереси різних етносів. Проблема гармонізації міжнаціональних відносин у сучасних умовах стоїть перед багатьма державами. 90% людства живе в багатонаціональних країнах. У кожній з них в різні періоди до цієї мети йшли різними шляхами. До середині XX ст. в США, Канаді, Австралії переважав курс на асиміляцію і інтеграцію, але з середини 60-х років етнічний плюралізм тут набуває державно! доктрини і підкріплений законодавчо. В Швейцарії ж національна згода зберігається уже впродовж кількох століть завдяки реальній і всебічній справедливості і рівності всіх тих, які проживають тут, трьох основних етнічних спільностей. Українцям довелось випробувати різноманітну державну національну політику. У другій половині XIX ст., коли процес формування націй завершувався, російський царизм проводив політику асиміляції.
Одна з ділянок радянсько-німецького фронту була перейменована на Український фронт. Вірш В. Сосюри «Любіть Україну», сповнений яскраво виражених національних мотивів, Москва відзначає Сталінською премією. Вводяться нові бойові нагороди і серед них — орден Б.Хмельницького. Якими ж були справжні мотиви цих прийнятих Москвою рішень? Чиїм інтересам вони відповідали? Фактично це було, хоч і в дещо завуальованій формі, визнано в доповіді В.Молотова 1 лютого 1944 р., де було, зокрема, сказано, що пропоновані зміни відповідатимуть не тільки інтересам союзних республік, а й СРСР у цілому. Сталін намагався довести, що в СРСР не існує національних проблем та й навіть найменших підстав для невдоволення радянською національною політикою, що союзні республіки, в тому числі Україна, тепер стали суб'єктами міжнародного права і можуть бути членами міжнародних організацій повоєнної доби. Радянське керівництво на конференції в Думбартон-Оксі (США, серпень-жовтень 1944 р.) поставило питання про прийняття всіх республік СРСР до майбутньої міжнародної організації.
З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розпитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням. Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних відносин. Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн.
Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”. Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки.
Український етнічний націоналізм виник і утвердився, як вважають фахівці, приблизно у другій половині XIX - на початку XX ст. в загальному контексті націогенези. Його представниками були Шевченко, Костомаров та інші кирило-мефодіївці. Витоки громадянського націоналізму доречно пов'язати зі створенням ЗУНР, УНР та їх злукою на початку 1919 р. Завдання етнічного та громадянського націоналізмів не збігаються повністю ані теоретично, ані в реальній історії країни. Оптимізація їх позитивних виявів і блокування негативних — одна з важливих задач національної політики українського держави та суспільства сьогодні. Після десяти років незалежності актуальною залишається консолідація української нації, захист та примноження її культурних і політичних надбань. У такій ситуації аж ніяк не можна ігнорувати український націоналізм як одну з потужних сил розв'язання зазначених проблем. Література Декларація прав національностей України // Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№38. Закон України «Про національні меншини в Україні» // Голос України. — 1992. — 16 липня. Конституція України. — Київ, 1996. Касьянов Г. Теорії націй та націоналізму. — Київ, 1999. Кимлічка В. Лібералізм і права меншин. — Харків, 2001. Націоналізм: Антологія. — Київ, 2000. Попович М. Нарис історії культури України. — Київ, 2001. Субтельний О. Україна: Історія. — Київ, 1991.
У країні нараховують 8 районів, близько 100 сільських рад та 150 сіл, де більшість мешканців становлять національні меншини. Пріоритетним в етнонаціональній політиці України є збереження громадянського миру та міжнаціональної злагоди. Це завдання можна висловити таким чином: Україна — це спільний дім, Вітчизна для всіх її громадян. Політикою держави визначено механізм врахування інтересів: а) української етнічної спільноти, яка формує основу українського етнополітичного поля (УЕП); б) російської національної групи, що компактно живе у східних та південних регіонах УЕП; в) етнічних груп, складників УЕП; г) населення Криму; д) представників українського етносу, які живуть поза межами України (діаспора). Складність ситуації полягає в тому, що Україна не має власного досвіду розв'язання питань взаємних стосунків держави й етносів, оскільки ще донедавна національну політику визначала Москва. Нині власну етнонаціональну політику виробляють з урахуванням, по-перше, заміни імперських концепцій про місце й роль українського етносу та інших національних меншин у політичному полі; по-друге, створення власної законодавчої бази для демократичного розвитку національних відносин, де відбито й українську специфіку, і міжнародний досвід.
Рішення цих завдань можливе за умови розроблення та реалізації національної політики щодо якості продукції та її конкурентоспроможності, прийняття норм і правил, які діють на світовому ринку, впровадження міжнародного досвіду у сферу виробництва продукції, товарів і послуг. 4 Вдосконалення контролю якості Для підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, підтримки національних товаровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України у світову економіку Указом Президента України в 1997 р. створено Національну раду з питань якості, одним з головних завдань якої є формування національної політики в галузі забезпеченя якості, розробки та реалізації державних та інших програм, спрямованих на забезпеченя належної якості української продукції. Організаційне забезпечення Ради покладено на Держстандарт України. Досвід розвинутих країн світу, в першу чергу Японії, свідчиь про доцільність комплексного, системного підходу до вирішення питань підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля. 5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмування депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку. 6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний розвиток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної політики є її чітка регіональна спрямованість. 7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами переселення татар, німців в райони їхнього історичного проживання. 8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку. 9. Управлінська політика.
![]() | 978 63 62 |