![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | Законодательство и право | подраздел: | История отечественного государства и права |
Релігійний фактор в історії Росії | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
Дал методист наполяга на так званй «закономрност сторичного розвитку укранського народу», а це ще один мт про сторичний процес «тросто Рус». В ньому сполучен три моменти: 1) спльне походження росйського, укранського блоруського народв вд диного кореня «давньорусько» народност, 2) вкова дружба спльна боротьба цих трьох народв проти ноземних загарбникв, 3) остаточне х возз'днання пд егдою СРСР згдно з леннською тезою, що вльна Украна можлива лише при спльнй д росйських укранських пролетарв. Учн вивчають сторю Украни, а фактично уривки з стор Украни в загальнй стор Рос й Радянського Союзу для того, щоб формувати «стйк комунстичн переконання» «любов до Втчизни» дв запоруки снування радянсько держави. В такий спосб радянське суспльство, а з ним й Украна були взят в клщ мту «Велико Втчизняно вйни»: з одного боку ветеранами державними святами, а з другого школярами й вихованою мтотворчою лтературою. За брежнвських часв не могло бути конкуренц офцйним тезам державно сторограф, навть вд дисидентв, вирощених на хрущовськй вдлиз. ·м самим не легко було збергати альтернативне розумння укрансько стор
Вагомий доробок до історії українського конституціоналізму належить видатному українському громадському діячеві другої половини XIX ст. М.Драгоманову, який “ розробив конституційний проект перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу – «Проэктъ основаный устава украинскаго общества «Вольний союзъ» – «Вільна спілка» (1884 р.). Адміністративний устрій тут нагадує федеративні республіки США, Швейцарії Однак Михайло Драгоманов реально оцінює можливості докорінних змін у тодішній Російській імперії і пропонує систему не місцевого самоврядування і певної централізації, виборності та призначення” . Наступним кроком у формуванні історично-правових передумов Конституції України можна вважати проект, який “ було опубліковано у вересні 1905 р. в першому номері часопису Української народної партії “Самостійна Україна” під назвою “Основний закон “Самостійної України” спілки народу українського”. Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев’яти земель” . Повалення російського царату 27 лютого (ст.ст.) 1917 року та проголошення Україною автономії поставило питання про конституцію нашої країни в порядок денний.
Як образно сказано, первсну метрику Рус трапляться випорпують з-пд фундаментв прамди Хеопса або пскв Сахари, Палестини Мезопотам. [60] Кльксть гпотез постйно зроста. Виникають нов верс, нов вигадлив припущення. Гпотези, в мру х виникнення, чимраз бльше ускладнюються. Оцнюючи новопостал гпотези, В. Щербаквський влучно зауважив: У всх дуже багато слв, дуже багато фантаз, а конкретно дуже мало. [61] Зараз налчуться майже пятнадцять основних наукових гпотез походження етнонма хоронма (назви крани) Русь. Варантв налчуться бльше сотн. Серед них, однак, найбльш поширен дв теор: про скандинавське походження назви Русь про автохтонне (словянське) походження. Невщухаючу полемку щодо походження термна Русь ведуть дослдники стор Схдно ґвропи, починаючи з XVIII ст. 1749 р., в день менин цариц ґлизавети, офцйний мператорський сторограф Герхард Фрдрх Мллер виступив з доповддю Origines gentis et nominis Russorum (Походження племен та мен росйського). Саме з цього 1749 р. питання походження Рус зробилося для вчених загадкою. [62] Услд за попереднм мператорським сторографом, теж нмцем, Готлбом Згфрдом Баром, академк Мллер висунув теорю про норманське походження русько держави, а саму назву Русь виводив з шведсько мови
Все це вимагало термінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці та врожайності, а на нарощування кількісних факторів, розширення територій під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. У другій половині 50-х років все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу сільськогосподарської продукції. Це «окрилило» партійне керівництво, і на семирічку (1959—1965 рр. ) були заплановані необгрунтовані, нереальні темпи зростання. Закономірно, що вони були зірвані: екстенсивні методи ведення сільського господарства дедалі більше виявляли свою неспроможність та безперспективність. Неоднозначні події відбувалися в суспільно-політичному житті. У 1954 р. була проведена велика пропагандистська кампанія з нагоди 300-річчя «возз'єднання» України з Росією, яка по суті перекреслювала всю історію України, роблячи її частиною історії Росії. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР.
Отже, мітіленці та афіняни, перші з міста Ахіллейон (5), а другі з Сігея, довгий час воювали одні з одними. Перші вважали, що це їхнє власне місто, а афіняни не визнавали за ними такого права, доводячи (6), що еолійці не мають більше прав на Іліонський край, ніж вони та інші елліни, які брали участь із Менелаєм у війні, щоб помститися за викрадення Єлени. 95. Під час війни обох сторін, серед боїв відбувалися різні події і між ними й така: поет Алкей(1) в одній сутичці, коли перемогли афіняни, тікаючи від них, кинув зброю і її взяли афіняни і повісили високо в храмі Афіни в Сігеї. І про цю подію він розповів у ліричній поемі і послав її в Мітілену одному з своїх друзів, Меланіппу. А мітіленців із афінянами замирив нарешті Періандр, син Кіпсела, бо йому доручили посередництво. А замирив він їх із такою умовою, що вони матимуть кожні той край, який був у них до війни. 96. Тепер Гіппій, повернувшися з Лакедемона до Азії, почав клепати на різні способи на афінян перед Артафреном, і чого він тільки наробив, Щоб афіняни підкорилися йому і Дарієві! Отже, такі наклепи використовував Гіппій проти афінян, а вони, коли дізналися про це, відрядили послів до Сардів, намагаючись умовити персів не вірити афінським вигнанцям
Історія свідчить, що всі значні злети людського духу супроводжувалися широким просвітницьким рухом. Дане твердження є цілком характерним і для українського національного злету початку XX ст. Українська наддніпрянська інтелігенція, прагнучи національного відродження, розгорнула складну справу просвітництва українських народних мас, вдавшись до витлумачення народові, ким і чим він є серед інших європейських народів, якими прихованими потенціями володіє, якого майбутнього є гідним. Просвітництво було необхідним не лише задля «зближення» з народом чи заради прискорення емансипації українців від сусідніх націй, а й заради відвернення мас від згубного впливу соціалізму, для проростання зерен якого, як з'ясувалося у ході історії, найсприятливішим виявився темний етнічний ґрунт. Однак якщо зближення з народом на ділі було не таким уже й складним завданням (українська ж інтелігенція у своїй масі була вихідцем із народного лона), то завдання відвернення від соціалістичних (майже релігійних на російських обширах) ідей залишилось неосягненим українцями-інтелектуалами, а тому навіть не висувалося.
Його початок прискорили й ініціювали правлячі кола Речі Посполитої, підтримавши в 1604 р. претензії Лжедмитрія І на царський престол. Почався «смутний час» в історії Росії, в якому не останню роль відіграло чернігово-сіверське населення. Розпалена на Чер-нігово-Сіверщині «смута» звела на російський престол Лже – дмитрія І, потрясла Росію селянською війною під проводом Івана Болотникова й поставила її на межу самостійного існування при спробі Лжедмитрія II стати російським царем. Активна участь українського населення в подіях «смутного часу» змусила російський уряд відступитися від чернігово-сіверських земель. За умовами Деулінського перемир'я 1618 р. Чернігово-Сіверщина відійшла до Речі Посполитої й так приєдналася до староруського ядра. У відриві від українських земель перебували Північна Буковина й Закарпаття. Північна Буковина під назвою Шипинської землі тривалий час зберігала автономію в складі Молдавського князівства, яке вважалося васалом Польщі. У 1514 р. ці землі захопила султанська Туреччина, запровадивши на них жорстокий окупаційний режим.
Київська школа стала вогнищем, звідки вийшла більшість людей, які від двох з-половиною століть залишили сліди в релігійній історії Росії; вона (Могилянська Академія) вистачила б, щоб уславити ім'я свого засновника» 52). За останній час також совстська історіографія з більшою увагою ставиться до культурної діяльности П. Могили. В колективній праці про друкарство сказано : « Протягом майже 20 років до самої смерти Петро Могила стояв на чолі книговидавничої справи на Україні. Могилянська епоха відрізняється від попередньої посиленням авторитету слов'янських видань. Діяльність лаврської друкарні в період правління Петра Могили набуває значного виробничого розмаху і чіткої організації.» 53). Широкого розголосу в Україні набрала справа т. зв. реабілітації Київської Колегії та пізнішої Могилянської Академії з вимогою визнати цю «Alma Ma er» за предтечу сучасного Київського Університету. В цій справі група культурних діячів написала листа до журналу «Дніпро», в якому, крім критичних завваг зазначалося : « Ми, звичайно, не заперечуємо видатної ролі Петра Могили в розвитку вищої освіти на Україні.» 54). Після цієї першої заяви, виступили й інші діячі УРСР. Ф. Шевченко, подаючи коротку історію Киево-Могилянської Академії і підтримуючи пропозицію, що « Вища освіта на Україні починається з 1615 p., що Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка є законним спадкоємцем Києво-братської школи, Києво-Могилянсько'ї колегії, Академії», так характеризує Петра Могилу: «Людина високого інтелекту, він здобув освіту у вищих західноєвропейських школах.
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання ПЛАН 1. Предмет релігієзнавства 2. Філософія релігії. 3. Історія релігії. 4. Соціологія релігії. 5. Психологія релігії. 6. Феноменологія релігії. 7. Географія релігії 8. Використана література 1. Предмет релігієзнавства Людині одвічно було притаманне прагнення до пізнання Всесвіту, суспільства, власного буття. Нині титанічними зусиллями багатьох поколінь нагромаджено величезний обсяг знань. Водночас незнаного, незрозумілого, сумнівного не стало менше. І світ, і людина залишаються значною мірою таїною, що сягає вищого начала, вищої розумної сили — Абсолюту, або Бога. Віра в реальне існування цього вищого начала є основою такого не менш таємничого феномена, як релігія. Релігія така ж давня, як і сама людина. Немає жодного народу на планеті, який би не знав релігії, як і немає жодної людини, яка б не мала в ній потреби. Тому важко віднайти в духовному житті фактор, який би відігравав вагомішу роль, аніж релігія. Від кам'яного віку й до сучасної космічної ери, зазнаючи дивовижних змін і метаморфоз, перебуває вона в нерозривному зв'язку з людським духом.
З давніх часів центрами цієї справи були Львів та Києво-Печерська лавра. Згодом друкарні з'явилися в Новгороді-Сіверському та Чернігові. У 1674 р. із надр Київського колегіуму вийшов «Синопсис» — короткий нарис історії Росії та України, який тривалий час використовувався як підручник. Цінною пам'яткою української історіографії став «Літопис Самовидця», де описано події Визвольної війни 1648— 1654 рр. Спробами перейти від літописання до історичної науки були твори Г. Граб'янки, С. Величка, П. Симоновського, В. Рубана, а також анонімна «Історія русі в або Малої Росії». Наука в Україні розвивалась у тісному зв'язку з досягненнями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович (медицина), Л. Магницький (математика), О. Шафонський (епідеміологія) та багато інших. Філософську думку другої половини XVII ст. представляли вчені Київської академії Й. Горбацький — ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря, І. Гізель — ректор академії, С. Яворський — поет і церковний діяч. Усна народна творчість існувала у найрізноманітніших формах — піснях, думах, казках, легендах тощо. В історичних піснях і думах оспівувалася героїчна боротьба народу в роки Визвольної війни, під час гайдамацького та опришківського руху, численних селянських повстань.
Тільки у першому кварталі 1993р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів. Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових грошах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей. Грошові емісії в українській економіці 1992 — 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют.
Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку. Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — 2%.
Це добуток дуже коштовний для історії російського язичества. Особливо цікава періодизація слов'янських вірувань, приведена автором "Слова про ідолів". Якщо перелічити етапи слов'янського язичества, що згадуються там, у хронологічному порядку, то ми одержимо наступний список: - слов'яни спочатку «клали треби» упирям і берегиням; - під впливом середиземноморських культів, слов'яни почали ставити «трапезу» Роду і рожаницам"; - з'являється культ Перуна (був головним серед інших богів); - по прийнятті християнства Перуна "отринули", але "отай" (таємно) молилися як безлічі богів, очолюваних Перуном, так і більш древнім — Роду і Рожаницям.Цей перелік цікавий, насамперед, своєю самостійністю і тим, що він не пристосований ні до біблійних, ні до візантійських сказань. Автор "Слова про ідолів" приводить систему поглядів наших предків на світ, побудовану з трьох елементів: сили зла, сили добра і людей, що приносять жертви тим і іншим.Епоха Роду поставлена в цьому списку між далекою первісністю й епохою Перуна (дружинним язичництвом феодальної держави, що зароджується,).
В травні були вперше створені військово-промислові комітети, що займалися посередництвом між скарбницею і промисловістю, розподілом військових замовлень, регулюванням зовнішніх закупок, ринку праці, транспорту, нормуванням цін на сировину. Весна 1915 року – важкі кровопролитні бої, ані патронів, ані снарядів. 1915 рік - наступ Австро-германських військ (до осені). В 1915 році центр ваги світової війни перейшов в Росію. Це був найбільш важкий рік війни. В жовтні була розбита сербська армія. Російське командування ніколи не відмовляло в допомозі своїм союзникам, в той час як в 1915 році було кинуте напризволяще. Тільки к весні 1916 року з'явилася важка артилерія і поповнилися запаси патронів та снарядів. З літа 1916 року створюються особливі наради з оборони. Склад цих органів визначався Державною Думою і затверджувався імператором. В задачі нових органів входило: вимагати від приватних підприємств прийняття військових замовлень і звітів по їхньому виконанню; звільняти директорів і керуючих державних і приватних підприємств, ревізувати торгові і промислові підприємства всіх виглядів і секторів.
Соціальний склад рядових членів відділів СРН був досить строкатим: дрібна буржуазія, торговці, духовенство, селянство, пізніше — робітники. Зокрема, київський відділ очолювали професор М. Міщенко і домовласник Ф.Постний, одеський — граф О.Коновнин, київську "Партию националистов" — журналіст В.Шульгін і цукрозаводчик В.Бобринський. Центральними друкованими органами СРН були "Русское знамя" (1905-1907) і "Вестник Союза русского народа" (1908-1917). Основні ідеологічні засади СРН запозичив з програми "Русского собрания", а саме: непорушність самодержавства, панування православної релігії, державність російської народності. Одним з болючих питань для монархістів був бурхливий розвиток українського національного руху. I якщо поява перших українських політичних партій в Російській імперії спочатку не викликала у чорносотенців особливого занепокоєння і вони взагалі не відокремлювали їх від загального антиурядового руху, то поступово монархісти усвідомлювали, що український національно-визвольний рух є однією з небезпечних для царизму сил.
У деяких країнах, насамперед, у ФРН, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов’язань. Прибуток, що спрямовується до резервних фондів, звільняється від оподаткування. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неоподатковуваних фондів. Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як податкові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційне спрямування, а також стимулювання зайнятості. Характерним є той факт, що в більшості країн ставка податку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).
Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Він, як і інші тогочасні економісти, вирішував її з допомогою теоретичних обгрунтувань правомірності тих чи інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення до його вчення в цілому. До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був найменше обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як продукт землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив підстави для особливої винагороди капіталіста - винагороди за утримання від споживання капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто утримується, зазначає він, “той і є капіталістом, і винагородою за його дії є прибуток”. Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й працює, організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток включає два види винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіталіста - підприємницький дохід (плата за працю) і процент (плата за капітал).
У своїй статті, що звалася так само, як і брошура Бачинського, Франко висловлює настільки несподівано промосковські настрої, що перекреслює усе видиме замирення з народовцями. Українофільська теорія Бачинського зазнає жорстокої критики, і цього, а також слів "Ми всі русофіли. " тощо, народовці Франкові не вибачили. Протягом першої половини 1896 року "Житє і слово" не видавалося, а в липні вийшло в оновленому вигляді. Тепер це було практично виключно політичне видання, що збагатилося рубриками "Статті про справи політичні", "Вісті з Росії", "Політична хроніка", "Наша белетристика". Перший номер 1896 року відкривався статтею Франка "І ми в Європі", що була протестом проти утисків закарпатських русинів з боку угорських націоналістів. Стаття викликала пильну увагу до Франка австро-угорської адміністрації. У подальших номерах Франко відновлює публіцистичні напади на діячів "нової ери". Нарешті, стаття "Робітницький і революційний рух в Росії" та остання в 1896 році - "З кінцем року" - показували повернення до Франка соціал-революційних радикальних настроїв.
![]() | 978 63 62 |