Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст

 Велика історія України

Запоржц й не налягали на них занадто. Дороблялися власним «промислом», але вже зовсм неподбним до первсного, з XVI  першо половини XVII ст. Риба й футра, шкри й вовна, мд  вск, кон, рогата худоба й ввц, вкнц збжжя, управлюване по хуторах й зимовиках, оце були продукти, якими привчилися запоржц торгувати з близшими й дальшими сусдами. Чималу вагу для запоржсько торговл мала й кримська сль, що  до само Польщ перевозили запоржц до 1000 возв рчно. Поволи, але послдовно й уперто, колишнй орден лицарв-очайдухв, перетворювався в упривлейовану клясу в громадянств створено тим орденом, автономно республики. На пвдн Украни почала стаблзуватися нби якась незалежна держава, яко демократичному устров не було пари в сусдв. Якраз цей устрй  примара стаблзац незалежности Запоржжя стали сллю в оц царського уряду. Винищуючи залишки автоном Гетьманщини, царат не мг спокйно дивитися на буйний розквт «Вольностей Вйська Запоржського». Почалося будування морських фортець на пвденньому заход запоржських земель, понад Богом,  Свинюхою

 Запорізьке козацтво

Вступ Не маючи надії на захист степових кордонів державою, український народ організував його самотужки. Цю роль взяло на себе українське козацтво. Термін «козак» вперше зустрічається в джерелах XIII ст. – монгольській хроніці, датованій 1240 р. У перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою, завоювання». Існують й інші трактування цього слова. Так, у словнику половецької мови за 1303 р. це слово перекладається як «страж», або «конвоїр», у 1490 р. воно вперше з'явилося в Україні на означення людей, що ходили в степ за здобиччю або боротися з татарами. Із середини XVI ст. пришвидшуються темпи формування козацької верстви. Важливу роль у цьому процесі відіграло заснування Запорозької Січі – своєрідного центру козацьких вольностей, який притягував до себе селян та міщан і став неприступною твердинею на шляху турецько-татарських орд до центральної України. Протягом другої половини XVI – першої половини XVII ст. на Запорожжі утворився самобутній військовий і соціальний устрій, який відзначався передусім демократичністю.

 Игра об Уильяме Шекспире, или Тайна великого феникса

Наивные "предания" и анекдоты, наполнявшие тогдашние шекспировские биографии, носили заметные черты позднейшего происхождения и были легко уязвимы для рациональной критики. Сегодня эти биографии, подвергшиеся атакам первых нестратфордианцев, уже не переиздаются, не читаются, представляя интерес только для специалистов, изучающих историю шекспироведения, да для исследователей-нестратфордианцев. Сегодня эти старые биографии считаются безнадежно устаревшими. Но ведь их основные постулаты перешли в шекспироведение XX века, странно соседствуя в нем с позднейшими открытиями и результатами исследовательской работы нескольких поколений текстологов, историков литературы, театра и других ученых, дающих широкую картину политической и культурной жизни Англии второй половины XVI - первой половины XVII века. В XIX веке сомнения в том, что Уильям Шакспер из Стратфорда, каким его рисуют шекспировские биографии - и сохранившиеся документы, - мог писать пьесы, поэмы, сонеты, что он действительно был Великим Бардом, высказывали уже многие, в том числе и знаменитые, люди - писатели, историки, философы, государственные деятели; можно назвать такие имена, как Чарлз Диккенс, Марк Твен, Ралф Уолдо Эмерсон, Бисмарк, Дизраэли, Палмерстон, поэты Уолт Уитмен и Джон Уайттир..

 Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво

Навіть у рамках мистецького напряму західноєвропейської орієнтації релігійне малярство другої половини XVI – першої половини XVII ст. виразно розвивалося у своєму власному руслі, перебуваючи поза сучасним європейським контекстом. Тим самостійніший характер має українське релігійне малярство, яке завдячує Заходові лише окремими моментами іконографії, привнесеними за посередництва нідерландської графіки. Аналогічна картина спостерігається у портретному малярстві та графіці. Європейська традиція, природно, відігравала більшу роль у скульптурі та декоративно-ужитковому мистецтві, причому це був вплив не абстрактної «Західної Європи», а конкретного центральноєвропейського ареалу найближчих німецькомовних сусідів тодішньої Польщі. Акцентування на власній традиції, мистецький процес як її саморозвиток в умовах нової історичної епохи, а тому закономірно у новому руслі становлять суть мистецького життя українських земель цього переломного періоду.

 Мигель де Сервантес

Он помнил последние годы царствования Карла V, был свидетелем и непосредственным участником событий царствования Филиппа II и первых восемнадцати лет правления Филиппа III. В истории Испании эта эпоха была ознаменована постепенной утратой мирового господства. Филипп III, наследовав своему отцу, еще владел территорией, составлявшей одну пятую часть мира, с населением в шестьдесят миллионов человек. Однако эта колоссальная монархия была колоссом на глиняных ногах. Государства, неизмеримо меньшие по своим размерам - Англия, Франция, Голландия, - не только удачно отражали нападения Испании, но и вели против нее наступательные войны. С другой стороны, XVI столетие было тем временем, когда в Испании освободились народные силы, в течение ряда веков уходившие на так называемую "реконкисту" отвоевание страны у мавров, и это привело страну к пышному, хотя и кратковременному расцвету. В области искусства эта эпоха была ознаменована появлением в Испании плеяды замечательных писателей, художников, ученых. Недаром вторую половину XVI века и XVII век, когда жили и творили Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон, Тирсо де Молина, Кеведо, Гонгора, Греко, Веласкес, Мурильо, - мы вспоминаем здесь только самые громкие имена, - принято называть "Золотым веком"

 Культурний розвиток України в XV-XVII ст.

Боротьба з контрреформацією і визначала найбільшу особливість суспільного життя України другої половини XVI — першої половини XVII ст. Одним з проявів цього руху стала діяльність кальвіністів, які дотримувалися протестантської віри. Основу кальвінізму становило вчення про «абсолютне напередвизначення» богом долі людини. За ним одні люди були приречені на вічне блаженство, інші — на вічні муки й поневіряння. Кальвіністи відстоювали тезу про те, що успіхи в практичній діяльності та особистому житті є доказом «богообраності» людини. Таке вчення ідеологічно обґрунтовувало підприємницьку діяльність шляхти й тому було нею з радістю прийняте. Родини Воловичів, Сапєг, Ходкевичів, Радзивіллів та інших магнатів перейшли у кальвінізм і пропагували його у своїх маєтках. Поширювалися протестантські варіанти Біблії та релігійних проповідей, з яких робилися переклади на українську мову. Однак протестантські ідеї не знайшли відгуку серед селянства й почали поволі вщухати. На початок XVII ст. більшість феодалів-відступників повернулася до католицької віри.

 Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення української народності у XV-першій половині XVII ст.

Руська мова існувала у двох варіантах — північному (білоруському) й південному (українському). Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, листи до українських магнатів, що стосувалися місцевих справ. Не пізніше першої половини XV ст. староукраїнська й старобілоруська мови починають розвиватися самостійно, хоч при цьому і продовжували зберігати чимало загальнослов'янських подібностей. Жива, розмовна мова починає активніше витісняти з ужитку церковнослов'янську. Розширюється сфера її використання. Найзнаменнішою подією у мовному житті стала поява книг українською мовою. Найти-повішою з них вважається Пересопницьке євангеліє, переклад якого був здійснений у 1556— 1561 pp. У ньому чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст. Виходили й інші аналогічні видання. Розвиткові української мови сприяли прийняті під тиском української знаті Люблінським сеймом 1569 р. положення про її застосування в польському діловодстві. Українська мова XVI — першої половини XVII ст. набула чіткішого загальнонаціонального характеру й стала визначальним фактором етнічного розвитку населення України на новому історичному етапі.

 Царкоўна-рэлігійныя адносіны ў Вялікім княстве Літоўскім

У другой палове XVI - першай палове XVII ст. на тэрыторыі заходняй часткі Беларусі, дзе дзейнічалі найболып буйныя пратэстанцкія абшчыны, узнік шэраг рэфармацыйных друкарняў. Крызіс рэфармацыйнага руху ў Вялікім княстве Літоўскім у канцы XVI - першай палове XVII ст. прывёў да аслаблення рэфармацыйнага кнігадрукавання. У сярэдзіне XVII ст. на тэрыторыі Беларусі працягвала дзейнічаць толькі адна рэфармацыйная друкарня ў Любчы. У канцы XVI ст. узнікае шэраг прыватных друкарняў. Адна з іх была заснавана рускім першадрукаром Іванам Фёдаравым і яго паплечнікам. XVI ст. прынесла змены ў асветніцкую і школьную справу Беларусі. Разам з развіццём прагрэсіўных традыцый Старажытнай Русі пашыраецца ўплыў на асвету рэнесансавага гуманізму. На тэрыторыі Беларусі з'яўляюцца найбольш перадавыя для таго часу пратэстанцкія і брацкія школы. Амаль у кожнай пратэстанцкай абшчыне адчыняліся школы. У 70-я гг. XVI ст. на Беларусі былі 163 кальвінісцкія саборы, пры якіх існавалі школы. Арыянскія школы былі двух тыпаў - пачатковыя і гімназіі.

 Тої слави козацької повік не забудем

Даром славне товариство Облягав татарський хан, Лютий мусив завертати — Не страшний нам бусурман! Перший ти вказав козацтву, Як топтать до слави шлях: Йти за море, ріки, гори, Не сидіти на степах. Та Молдавію звільнити, Байдо, не щастить тобі, Нищить владно підла зрада Славні заміри твої. І сконав ти у Царграді Під руками ворогів, Але віри, ні народу Відректися не хотів. То за це тебе, наш князю, Ввесь народ славить в піснях: Хто за рідний народ гине, Той живе й по ста віках! і Історичні передумови початку національно визвольної війни 1648-1657 рр. Після поразки козацько-селянських повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. польським магнатам здавалося, що вони остаточно підкорили український народ, виступи на деякий час припинилися, і навіть час від 1638 до 1648 року дістав назву «десятиріччя золотого спокою». Та становище українського народу під владою Речі Посполитої в середині XVII ст. стало особливо тяжким. Не було в Україні жодної верстви населення, яка б не зазнавала кривд і утисків від короля, магнатів та шляхти. І 1648 року в Україні стався вибух — почалася Національно-визвольна війна, яку сучасники іменували Українською революцією.

 Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України

На кілька століть Галичина потрапляє під владу королівства Польського. 1356 р. Львів отримує Магдебурзьке право (право на міське самоврядування). Розвиваються ремесла, створюються цехи. XVI–перша половина XVII ст.–період найбільшого розквіту міста. Купці з усіх куточків світу з’їжджаються до Львова, щоб торгувати своїм крамом. Львів стає справді багатонаціональним містом: крім українців та поляків тут живуть німці, вірмени, євреї, греки, молдавани, татари та ін. Заможні міщани та шляхта зводять для себе розкішні будинки, не шкодують грошей на будівництво релігійних споруд. З’являються численні монастирі, храми. У 1661 році на базі Єзуїтського колегіуму створюється Львівській Університет. Після першого поділу Польщі у 1772 році Галичина входить до складу Австрії (згодом Австро-Угорської імперії). За розпорядженням нової влади знесено старі міські укріплення, скасовано численні чернечі ордени, здійснюється ряд заходів для благоустрою міста. Інтенсивний розвиток промисловості припадає на другу половину XIX століття.

 Україна після Б. Хмельницького

У 1687-мута 1689 роках відбулись походи російської армії та лівобережних козаків проти Кримського ханства. У 1695-му та 1696 роках — Азовсько-Дніпров-ські походи. Петро І здобув важливу фортецю Азов в пониззі Дону, а фортеці у пониззі Дніпра було зруйновано. Перемоги Священної ліги змусили Туреччину в 1698 р. розпочати переговори в Карловицях, які закінчились у січні 1699 р. підписанням мирного договору. Згідно з умовами Карловицького трактату Туреччина повертала Поділля Речі Посполитій. У серпні 1699 р. турецька залога покинула Кам'янець. Польський сейм відразу ж прийняв рішення про скасування козацьких полків на Правобережжі. 26—28 вересня гетьман прибув до їх табору, здав клейноди й склав присягу. Через два дні він повернувся до Чигирина, ввів до нього московську залогу, віддавши ключі від міста підполковнику І. Захарову та наказному гетьману В. Бурковському. Так завершилася політична кар'єра одного з найвизначніших державних діячів України, невтомного борца за її незалежність і територіальну цілісність. Таким чином, незважаючи на те, що протягом другої половини 60—першої половини 70-х pp. для суспільно-політичного розвитку козацької України були характерні поліцентризм політичної влади і розчленованість її території, все ж продовжувала існувати єдина державна структура (геть манат).

 Іван Багряний

Треба мати багато сил, великий талант, непохитну віру у свою працю, у свій народ, щоб невтомно працювати і стільки зробити. Він справді був одним з найбільших літературних і політичних каменярів нашої спільноти на чужині. Наприкінці серпня надійшла страшна вістка про смерть Івана Багряного. З газет довідуємося про його останні години життя: «25 серпня о 6 годині вечора покійному стало особливо погано. Він викликав лікаря і сказав німецькою мовою: «Пане докторе, я вмираю.» . Далі щось говорив рідною мовою, але ніхто з присутніх його не зрозумів. Йому дали застрики для полегшення болю, і він заснув. О сьомій годині, при черговому обході хворих, Івана Багряного знайшли мертвим. На його столі знайшли силу-силенну записок, проектів, переробок і доробок написаних розділів другого тому роману «Буйний вітер». 2. Публіцистика Івана Багряного Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції, в діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, що погрожували йому розправою і вдавалися до засобів кримінальних.

 Музичні митці України

Розвиток музики на Україні у XVII – XVIII ст. Як відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на­бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон­фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років під проводом видатного сина укра­їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо­ричного розвитку українського, російського і білоруського народів. У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво­лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями.

 Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в

Кюв'є прагнув пояснити це явище вигаданими катастрофами, під час яких тваринний світ повністю чи частково гинув, а на його місці з'являлись інші форми. Отже, якщо, за Ліннеєм, бог створив один раз живу природу, то за Кюв'є цей «акт творіння» повторювався багато разів. Одним з попередників Дарвіна був видатний французький зоолог і порівняльний анатом Жофруа Сент-Ілер (1772—1844). Використавши дані своїх досліджень у галузі порівняльної анатомії та ембріології, Сент-Ілер висунув прогресивну для того часу ідею єдиного плану будови тваринного світу, яка зазнала нападок з боку Ж. Кюв'є та деяких інших реакційно настроєних вчених. Сент-Ілер визнавав, що в розвитку живої природи важливу роль відіграє середовище і припускав, що набуті зміни організми можуть передавати потомству. Великим досягненням зоологічної науки другої половини XVIII і першої половини XIX ст. було виникнення ембріології. Важливо підкреслити, що ця наука склалась і найуспішніше розвивалась в Росії, її творцями були російські академіки К. Ф. Вольф (1733—1794), X. І. Пандєр (1794—1865) і К. М. Бєр (1792—1876). Питанням ембріонального розвитку, як уже зазначалося, вчені цікавились дуже давно, але їх уявлення про цей розвиток було досить туманним.

 Даосизм і конфуціанство як релігійні течії

Реферат на тему Даосизм і конфуціанство як релігійні течії. ПЛАН 1. Походження та духовні джерела даосизму. 2. Особливості релігійного культу. 3. Походження та духовні джерела конфуціанства 4. Аспекти віровчення Конфуція. 5. Використана література. 1. Походження та духовні джерела даосизму. Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао. Даосизм виник у другій половині І тис. до н. є. в Китаї. У II—III ст. він розділився на філософію (дао цзя) і релігію (дао цзяо). Першим патріархом релігійного об'єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили сан цзяо («три релігії»). Основним священним текстом даосів є трактат «Дао де дзин» («Книга про шлях до доброчестя», або «Книга про дао і де»), в якому викладено погляди засновника даосизму китайського філософа Лао-цзи (друга половина VI — перша половина V ст. до н. е.). Розвинув і пропагував вчення Лао-цзи його учень філософ Чжуан-цзи (приблизно 369—286 до н. е.). Він написав коментарі до «Дао де дзин», які даоси вшановують як ще одну священну книгу.

 Основи економічних вчень

В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство – традиційним. Розвиток господарства епохи Середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньому Середньовіччі (V–X ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI–XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI – перша половина XVII ст.) зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі Королівства франків (V–IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи. У V–VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади в сусідську – марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини.

 Раскол в Русской Церкви. "Житие" протопопа Аввакума

Раскол в Русской Церкви. "Житие" протопопа Аввакума Архангельская А. В. Протопоп Аввакум (1621–1682) – знаменитый вождь старообрядчества, ставший писателем уже в зрелом возрасте; все основные его сочинения написаны в Пустозерске, городке в устье Печоры, где он провел последние 15 лет жизни. В молодости, ставший в 21 год дьяконом, а в 23 священником, Аввакум отдал дань жанру устной проповеди, проповедовал не только в церкви перед аналоем, но "и в домех, и на распутиях", и в других селах. И лишь деятельность в кружке "ревнителей древлего благочестия", а затем активное неприятие никоновской реформы привели к возникновению большей части произведений Аввакума. Его творчество вызвано к жизни расколом в русской Церкви. Раскол в русской Церкви был порожден целым рядом событий и мероприятий, имевших место во второй половине XVI – первой половине XVII в. Так, в 1564 был издан печатный "Апостол" Ивана Федорова, ознаменовавший собой начало новой эпохи в распространении богослужебных и других книг. В 1589 на Руси возникло патриаршество, что означало начало канонически и юридически законного периода автокефалии русской православной Церкви. В 1649 г. был создан монастырский приказ, изымавший из ведения церкви судопроизводство над людьми, живущими в церковных владениях, что представляло собой очередной шаг в постоянной позиционной борьбе между Церковью и государством, между властью духовной и светской, которая была характерна для Руси, пожалуй, с начала XVI в. В 40-е гг. XVII в. при царском духовнике Стефане Вонифатьеве создается кружок "ревнителей древлего благочестия" из представителей московского духовенства (Никон, Иван Неронов, Федор Иванов), представителей светской власти (Ф.М. Ртищев) и провинциальных протопопов (Аввакум, Даниил, Логгин).

 Уроки Берестецької битви

На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. став Богдан Хмельницький. На початку 1648 р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон, заручився підтримкою кримського хана Іслам-Гірея III і розпочав підготовку до рішучої збройної боротьби з польське-щляхетськими військами. 16 травня 1648 р. військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровими козаками, які перейшли на бік повстанців, розбило під Жовтими Водами частину королівської армії, очолювану сином Великого коронного гетьмана Стефаном Потоцьким, який там же загинув, а 26 травня під Корсунем розгромило головні шляхетські сили під проводом самого Великого гетьмана Миколая Потоцького та гетьмана польного Мартина Калиновського, причому обидва вони потрапили в козацький, а відтак у татарський полон. На початку вересня 1648 р. нова шляхетська армія в кількості понад 40 тис. чол. під командуванням трьох польських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколая Остророга та Олександра Конєцпольського — з'єдналась з військом князя Яреми Вишневецького і прибула під Пилявці теперішньої Хмельницької області.