![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | История | подраздел: | Историческая личность |
Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст. | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
У цей же час, скориставшись крахом кайзервських окупантв, активзували дяльнсть укранськ нацоналстичн парт та рухи, як також брали участь у боротьб проти ноземних загарбникв гетьманського режиму. 14 листопада вони створили Директорю на чол з В. К. Винниченком С. В. Петлюрою. Махно поставився до Директор однозначно негативно, як до контрреволюцйно органзац. Вн вважав спадкомницею Центрально Ради, котра запросила на Украну австро-нмецьк вйська, а отже, й збиралася поневолити трудящих, лквдувати революцйн завоювання, реставрувати стар порядки. Крм того, "батько" боявся, що прихд до влади Директор заспокоть селянство воно почне залишати повстанське вйсько. Тож, коли в листопад 1918 року у сел Алво на сход мсцев вчител з запалом розповдали про створення Директор на чол з Винниченком, Махно лише мовчки сидв, кусаючи губи, з деяким подивом дивився на збуджений натовп. Раптом один з ораторв звернувся до нього: -PЯку позицю ви, батько Махно, з своми революцйно-повстанськими силами займете по вдношенню до Укрансько Директор, на чол яко, як вам тепер вдомо, стала людина, що заслугову не тльки на повагу, але й на довру трудового народу? Махно вд несподванки розгубився
Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні Історичне місце Кирило–Мефодіївського товариства в українському національному відродженні Початок національного відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця» Національно–визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849рр. в Австрійській імперії Створення і діяльність політичних партій у Наддніпрянській Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. Український національний рух у роки революції 1905–1907 рр. в Російській Імперії Політика російського самодержавства щодо України в 1907–1914 рр. Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період Першої світової війни Початок української революції, утворення Центральної Ради Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів П.Скоропадського Внутрішня і зовнішнії політика Директорії УНР Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917–1920 рр. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика Політика більшовиків в Україні в 1919–1920 рр. «Воєнний комунізм» НЕП і особливості його впровадження в Україні Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально–економічні наслідки Громадсько–політичне життя в Україні у 30–х роках Суспільно–політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо–Словаччини у 20–30–х рр.
Замтки матерали до стор Укрансько революц. Т. ¶¶¶. Прага, 1921. С. 164. 823 4 Центральний державний архв вищих органв влади управлння Украни (дал ЦДАВО Украни).P Ф. 130. Оп. 4. Спр. 13. Арк. 178. 824 5 Христюк П. Назв. праця.P С. 168. 825 6 Див., напр.: Попович М. Червоне столття.P К., 2005. С. 216. 826 7 Гай Ю. З ким проти кого.P К., 1980. С. 32; Будков Д., Вднв Д. Слово правди про Украну. Мжнародна нформацйна дяльнсть Укрансько держави. 19171923 рр.P К., 2004. С. 65. 827 8 Там само; Трагедя двох народв. Матеряли до спору мж укранською та росйською соц.P дем. партями з приводу убйства С. Петлюри.P Прага Кив.P 1928. С. 31. 828 9 Еврейская Энциклопедия. Иерусалим.P 1976. Т. 6. С. 570. 829 10 Солженицын А. И. Двести лет вместе. В 2-х т.P Ч. 2. М., 2002. С. 143. 830 11 Там само.P С. 145146. 831 12 Гриневич Л. В., Гриневич В. А. ґвре в Укран // Енциклопедя стор Украни.P Т. 3. К., 2005. С. 80. 832 13 Винниченко В. Назв. праця.P С. 363. 833 14 Там само.P С. 364. 834 15 Там само.P С. 365. 835 16 Там само.P С. 365366. 836 17 Там само.P С. 366. 837 18 Мазепа ¶
За цих умов посилилася міграція українських селян. Значна маса селян вирушила на сільськогосподарські заробітки в степові регіони, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Уряд не забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід. 14.2. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст На рубежі ХІХ-ХХ ст. Україна залишалася ареною діяльності загальноросійських політичних об'єднань. У 1898 р. була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). У 1903 р. РСДРП розкололась на помірковану(меншовики) і ліворадикальну(більшовики) течії. Меншовики орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократичні свободи. Більшовики закликали до соціалістичної революції і диктатури. І більшовики, і меншовики намагалися закріпитися в Україні. Наприкінці 1901-на початку 1902 р. була створена партія російських соціалістів-революціонерів (есерів). Ця партія взяла багато з тактики народників. Зокрема, вона широко застосовувала революційний терор. Немало прихильників есерівської партії було в Україні. Незадоволені самодержавним режимом представники російської буржуазії, поміщиків та інтелігенції мріяли про ліберальне реформування Росії, перетворення імперії на конституційну монархію.
Створилися цілі гнізда контрреволюційних дворушників, що провадили свою працю в наркомах, в наукових установах і навіть у партійних керуючих органах. „Націоналістичні елементи, що пересякли партійний і державний апарат, зустрічали пряму піддержку з боку українських націонал-ухилівських верств, що зімкнулися з ними в підривній діяльності супроти партії і радвлади. Свою діяльність розвинули вони дуже широко і спричинили дуже велику шкоду соціялістичному будівництву на Україні. „Українські націоналісти перебували в зв'язках з українською еміґрацією і з Галичиною, особливо ж з відомим гітлерівським наємником Коновальцем. Їх контрреволюційна і пропаґандивна праця проводилася за засоби закордонних чинників”. Зміст доповіді Косіора про діяльність українських націоналістів на окупованих Москвою землях надрукували московські „Ізвєстія” з 2 грудня 1933 року: „Після ліквідації громадянської війни, – писали „Ізвєстія”, – значна частина представників буржуазних українських партій перейшла на бік совєтської влади. Дехто з них, як наприклад, боротьбісти стали справжніми большевиками, але більшість залишилася на національних позиціях і пішла до компартії, бажаючи розсадити її зсередини
Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання між - етнічної ворожнечі; посягання на права й свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а, також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах й організаціях. Заборона діяльності об'єднання громадян здійснюється лише в судовому порядку. Держава гарантує політичним партіям і громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служить фактичною і юридичною підставою для реалізації громадянами України свого права на об'єднання. 3. Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, гак і через своїх представників здійснювати всю повноту влади.
Головну увагу члени цієї організації приділяли розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. Діяльність українофілів викликала жорстокий спротив царського режиму. Одним із наслідків цього стало те, що серед українофілів виникли значні непорозуміння. Вони торкалися не тільки мети і тактики організації, а й визначення змісту й природи українофільства. Потреби у змінах особливо гостро відчували й відстоювали молодші члени громади, серед яких виділявся М. Драгоманов. Саме він закликав однодумців виходити за межі виключно культурницької діяльності, висувати ключові політичні, національні та соціально-економічні проблеми. Вперше ці, як вони себе називали, «свідомі українці» заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасівців», головною метою якого було б створення самостійної України. 1893 р. у львівському часописі «Правда» з'явилася програма братства — «Декларація молодих українців». Автори програми проголосили про свій намір бути істинно українською інтелігенцією. Вони зобов'язалися розмовляти виключно українською мовою, виховувати в національному дусі своїх дітей, захищати права українського народу.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізація громадських організацій здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, органами місцевої державної адміністрації, а також виконавчими органами місцевого самоврядування. Відмова в реєстрації об'єднання громадян може бути оскаржена в судовому порядку. Законом України “Про об’єднання громадян” встановлені й певні вимоги до засновників об єднань громадян, передбачених ст.ст. 11,12. Так, політичні парти можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян України, які не обмежені судом у дієздатності і не перебувають у місцях позбавлення волі. Що стосується громадських організацій, то їх засновниками, крім громадян України, можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства, яким виповнилося 18 років. Засновниками молодіжних та дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку (Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р.). Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об'єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення та діяльність об'єднань громадян.
Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, щостановлять державну або службову таємницю. У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об'єднань. Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.
Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути за цією Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Як складова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їх право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цього права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Разом з тим Конституцією передбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій. Зокрема, відповідно до статті 37 Основного Закону утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється.
СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ Створення та діяльність ОУН Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму. Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі всі основні права. Крім того за Ризьким договором від 18 березня 1921 року Польща повинна була поважати всі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64 % українців, 25 % поляки, 10 % євреї, 1 % інші національності) Галичина повинна була отримати статус автономії. Проте польські власті вважали не так і з 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей: понад 100000 осіб було заарештовано і близько 27000 українців було згноєно в концтаборах.
Однак з травня 1963 р. і ця територія ввійшла до складу Індонезії. Післявоєнний розвиток Індонезії позначений ідеологічним впливом президента Сукарно, який був поборником створення цілісної держави у надзвичайно строкатій у національному і релігійному відношенні країні. П'ять принципів Сукарно: віра в єдиного бога, націоналізм, гуманізм, соціальна справедливість, демократизм - лягли в основу його конкретної політичної діяльності. З середини 50-х років Сукарно почав здійснювати політику так званої керованої демократії. Він вміло маневрував між основними політичними угрупуваннями, широко використовував популістські гасла, закликав до боротьби з імперіалістами Заходу. У 1960 р. в Індонезії запанував одноосібний авторитарний режим президента; він ліквідував парламентську систему, обмежив діяльність всіх партій рамками державної політики, призупинив чинність конституції. На початку 60-х років центральним політичним питанням країни стала боротьба проти створення на її кордонах Федерації Малайзії з колишніх англійських колоній – Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака і Брунея.
Історія свідчить, що однією з найважливіших функцій життєдіяльності запорозького козацтва була прикордонна охорона. Але не тільки запорожцям випало виконувати завдання охорони кордонів, а й усьому українському козацтву. Адже саме воно було основою збройних формувань українських військово-державних утворень XVII – XVIII ст., а ті весь період свого існування знаходились на перехресті військово-політичних відносин країн Південно-Східної Європи, південним рубежем держав до яких входили. Варто зазначити, що мабуть жоден український історик не оминув своєю увагою козацтво, але аналіз наукової літератури показує, що міфологізоване поняття козак-характерник зустрічається чи не частіше ніж конкретне – козак-прикордонник. В той же час, на думку автора, висвітлення даного аспекту козацької історії дозволить більш досконало її дослідити, а українським прикордонникам використати в своїй практичній діяльності. У сучасній історичній літературі серед публікацій з даної проблеми варто відзначити праці І.Iванченко і Б.Моця1, які розглядають прикордонну діяльність українського козацтва в охороні кордонів Російської імперії, та монографію М.Кабачинського2, в якій автор окремо зупиняється на питаннях прикордонної діяльності запорозького і слободського козацтва.
Подібне відбувалось і в інших народів. У діяльності української інтелігенції першої полонини XIX ст. можна виділити три етапи: збирання історичних документів, фольклору, старожитностей; відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр; створення політичних організацій, одним із етапів яких була пропаганда національної незалежності. Значний вплив на діяльність української інтелігенції у піднесенні національної свідомості народу справили ідеї німецького філософа Йогана Гердера про етнічну культуру селянства. Аналізуючи ментальність українського народу, його духовні надбання, Гердер зробив вражаюче сучасників передбачення: «Україна стане новою Грецією: прийде день і постануть перед усіма це прекрасне небо, цей життєрадісний народний дух, ці природні музичні обдарування, ця родюча земля». Справді, велике краще бачиться здалеку. Пробудження національної свідомості українців почалося наприкінці XVIII ст. і набрало сили в першій половині XIX ст. на Лівобережній і Слобідській Україні, де ще не згасла пам'ять про славні часи Гетьманщини, де жили й творили високоосвічені інтелектуальні сили.
Політичні партії, які висловлюють інтереси робітників та селян, дедалі більшою мірою змушені враховувати радикалізацію настроїв своєї соціальної бази, відповідно радикалізувати свої політичні вимоги, особливо у питаннях соціального захисту населення. Перехідний етап економічних відносин лише посилює неструктурованість українського суспільства, надає йому рис маргінальності та нестабільності. Звідси випливає і та внутрішня нестійкість, залежність від різних фракцій та груп всередині партії, що приводить до численних розколів. Доки в Україні буде зберігатися така ситуація, більшість українських партій, які ідеологічно орієнтовані на інтереси усталених соціальних верств, притаманних суспільству з ринковою економікою, приречені на роль лоцманів від політики, що закладають політичні орієнтири майбутнього. Переважна більшість населення сприймає політичні партії України як об'єднання людей, які прагнуть влади, вважають, що діяльність партій дестабілізує становище у державі. Звідси й пояснення повільності темпів становлення багатопартійності в Україні, орієнтації на персоналії при формуванні політичних об'єднань. Важливою внутрішньосистемною детермінантою розвитку багатопартійності в Україні на сучасному етапі виступає необхідність структурно-організаційної розбудови та перебудови українських політичних партій. її метою є повноцінне включення українських партій у політичну систему української держави та виконання ними усього спектру функціональних обов'язків, що притаманні цим політичним інститутам у суспільствах з усталеною системою демократії.
Об’єктом курсової роботи є закрите акціонерне товариство «Полісся» та динаміка його основних фінансово-економічних показників за 2005-2006 роки. Метою роботи є виявлення слабких місць підприємства та визначення найбільш ефективних напрямків щодо поліпшення фінансового стану. Завданням даної роботи є оцінка фінансової стійкості підприємства, аналіз ліквідності ЗАТ «Полісся», рентабельності та ділової активності, а також шляхи поліпшення його фінансового стану. Інформаційною базою для написання цієї роботи виступає звітність підприємства, періодичні видання і підручники, нормативно-правові акти, що регулюють господарські відносини підприємств. 1. Загальна характеристика ЗАТ «Полісся» Закрите акціонерне товариство «Полісся» засноване керуючись Законами України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» та іншим законодавством України, на підставі Установчого договору про створення та діяльність Закритого акціонерного товариства «Полісся» Юридична адреса підприємства: 15600, м. Мена, Чернігівської області, вул. Гастелло 4. АТ є юридичною особою за Законодавством України і здійснює на правах самостійного господарюючого суб’єкта виробничу, комерційну та іншу незаборонену законодавством діяльність.
Працювали у Росії такі визначні вчені, вихованці Академії, як Т. Прокопович, С. Яворський. С. Кулябка, Г. Бужинський, Т. Кролик. Так звана “вчена дружина” Т. Прокоповича заініціювала Академію наук Петербурга, сприяла проведенню державних реформ, гуртувала навколо себе культурних діячів Росії, серед яких були В. Татіщев, Я. Брюс, А. Кантемір, А. Волинський та інші. Діяльність українських вчених у Росії дала підставу В. Г. Белінському зробити про Києво-Могилянську академію висновок: “Взагалі історія цього закладу тісно пов'язана з історією нашого російського просвітництва протягом майже півтора віку”. “Мала завжди в достатку вчених людей Академія Київська. І від неї, аки від преславних оних Афін, вся Росія джерело премудрості черпала” – так констатував роль нашої прославленої школи в російському освітньому русі ректор Московської академії, архієпископ Смоленський Гедеон Вишневський (1678-1761). Культурні зв’язки Києво-Могилянської академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську академію як “інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України”.
Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”. Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки.
![]() | 978 63 62 |