Микола Куліш

 Большая Советская Энциклопедия (КУ)

Протекает в большинстве случаев бессимптомно, доброкачественно.   Лит.: Федорова Н. И., Эпидемиология и профилактика Куриккетсиоза, М., 1968; Касаткина И. Л., Ку-лихорадка, М., 1963.   И. И. Елкин. Кулиш Микола Гуриевич Кули'ш Микола (Николай) Гуриевич [6(18).12.1892 — 1942], украинский советский драматург. Член КПСС с 1919. Родился в крестьянской семье в селе Чаплинка, ныне Херсонской области. Активный участник Великой Октябрьской революции и Гражданской войны 1918—1920 на Украине. Литературную деятельность начал в 1917. Первая пьеса «97» (постановка 1924) — о героической борьбе сельской бедноты против кулаков в условиях разрухи и голода 1921—22 ставилась во многих театрах. Борьба за сельскую коммуну, против посягательств классового врага — тема пьесы «Коммуна в степях» (постановка 1925, опубликована 1931). Коллективизация сельского хозяйства отражена в пьесе «Прощай, село!» (1933), завершающей трилогию. В комедии «Так погиб Гуска» (1932, опубликована 1960) едко высмеивается мещанство. К. входил в литературную организацию Ваплите (см

 Сочинения по украинской литературе для выпускников средних школ

Почався голод і пpичина не куpкулі, а саме паpтійні можновладці. Життя селян після встановлення pадянської влади стає злиденним, пpиpеченим, спустошеним. Своєpідним пpодовженням дpами "97" була п'єса Миколи Куліша "Комуна в степах". Саме в ній автоp ставить "гамлетівське" питання: бути чи не бути комуні? і виpішує його. Конфлікт той же: селянська біднота і куpкульство пpотистоять одне одному. Тільки Вишневий,хазяїн хутоpа, pозуміє безпеpспективність комуни. Члени комуни у Куліша - люди, скалічені фізично і моpально, самотні, без коpіння, побиті долею, що не можуть міцно стати на землі і плідно пpацювати. Hе спpавдилася боpотьба селянства за нове життя. І хоч автоp жив цією п'єсою, віpив в можливості побудови щастя для селянства, але пpозpіння пpийшло і він pозчаpувався. Мpія у "Комуні в степу" оповита смутком. Пpодовженням літопису пpо pуйнування укpаїнського села pадянщиною була п'єса "Пpощай, село!" - заключна частина тpилогії Миколи Куліша з життя селянства. Бідняк Роман - головний пеpсонаж, став господаpем, отpима від оеволюціїї довгождану землю, яка має пеpейти у колгоспну власність. Коликтивізація, що здійсніти її мав Маpко, стала пpичиною pуйнування pодин.

 Брати вогню

Вантажні авта з опущеними бортами погрозливо-повільно повзуть лінійкою. У них чипіють розчервонілі автоматники. Сторожко пасуть кожен порух у таборі. Набоїв на беззбройних каторжників не шкодують. Молоді хлопці кидалися з піками на смертоносні машини й на півдорозі падали, підтяті прицільними чергами. Зловісності смертовбивчій картині додавала палаюча машина, її запалили в’язні пляшкою з горючою рідиною. Василь Мироняк із Пістиня Косівського району пропонує йти до двадцять п’ятого заводу – секретного номерного підприємства. Табір уже завалено вбитими й пораненими. Мені не хотілося поповнювати їхнього числа. Відмовляю Василя, але він упертий, як віл. Подалися таки вдвох зі східняком Миколою. Далеко не зайшли. Кулеметною чергою з вишки стяли їх посеред відкритого майдану. Микола впав, не ойкнувши. Василь ще довго стояв, густо подірявлений кулями. Могутній, мов карпатський дуб, він і мертвий лякав заюшених чужою кров’ю червонопогонників. Лежав посеред плацу, головою до рідної України, широко розметавши руки й ноги, загороджуючи проїзд закривавленим машинам

 Тенденції розвитку української літератури 90-х років XX століття

Почали друкуватися праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Олександри Єфіменко, Івана Крип'якевича, Наталії Полонської-Василенко, Ореста Субтельного, Дмитра Яворницького. їхні дослідження допомогли читачеві сформувати нові погляди на історію України і її місце в європейському контексті. Вийшли раніше заборонені твори Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Олени Пчілки, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, митців «Розстріляного Відродження» — Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, Григорія Косинки, Гната Михайличенка, Михайла Івченка, Володимира Свідзинського, Майка Йогансена, Павла Филиповича, Миколи Куліша, Михайла Драй-Хмари, Валер'яна Поліщука, Андрія Чужого та інших. Перевидано «Історію української літератури» Дмитра Чижевського, «Історію українського письменства», «Літературно-критичні статті», «Щоденники. 1923—1929» Сергія Єфремова.

 Брати вогню

Василеві Тафійчукові, якого за просвітницько-політичну діяльність без упину переслідувала польська влада, дивом вдалось уникнути розстрілу. За німецької окупації за дорученням проводу ОУН він вступив на службу до поліції, звідки згодом перейшов до жандармерії. Завдяки його ризикованій діяльності Організація своєчасно довідувалася про наміри карателів. А коли недремні ґестапівські нишпорки таки винюхалии в жандармові з Нижнього Вербіжа оунівського розвідника, досвідчений підпільник утік до лісу. Довгі роки воював з окупантами в УПА. Смерть у бою для повстанця привабливіша за життя з червоним хомутом на шиї. Пробите московською кулею серце сорокасемирічного районного провідника ОУН Сивого (Тафійчука Василя) перестало битися 3 жовтня 1951 року в селі Мишині. Не легша доля спіткала членів ОУН із сусідніх Воскресінців. Разом із керівником підпільного осередку Нестором Харжевським полягли Микола Гуцуляк, Василь Ласійчук, Петро Білейчук, Микола Шепетюк, Іван Романенчук, Іван Ілюк, Іван Довганюк. Не оминула лиха година й Несторової нареченої Ірини Карачевської. Її з подругами Галиною Мисевич і Любою Жолкевич більшовики розстріляли сорок першого

 Культурная жизнь Херсона в 19-20 веках

Своє 25-річчя він святкував у вересні 1996 року. Театр прожив на колесах 15 років. Тільки в листопаді 1986 року відкрились двері казкового палацу-стціонару. Театри Херсона володіють потужним творчім потенціалом, мають змістові художні задуми і скеровують всі свої пошуки на те щоб особистий мистецький доробок додати до зростання культури України. Крім музично драматичного театру імені Миколи Куліша, в Херсоні діють філармонія, музичне училище, чотири музичні школи. В концертному сезоні відзначила своє 50-річчя Херсонська філармонія – головний центр музичної культури краю. Багато прекрасних колективів та виконавців, котрих сьогодні знають у країні й поза її межами. У 70-80 роках філармонія по праву вважалась однією з кращих у колишньому Радянському союзі, і сюди – з гастролями приїжджали кращі виконавці світу. Висновок Сьогодні Херсон – великий промисловий та адміністративний центр, місто-порт, місто-курорт. Зберігши своє історичне обличчя, він значно змінився: з’явились нові житлові масиви, міські магістралі, промислові та громадянські споруди, парки, сквери.

 Билеты по литературе (Украина)

З такими настроями митець іде знову до людей. 2.Художнє відтворення проблеми українізації у комедії “Миііа Мазайло” Миколи Куліша. Один із кращих творів Миколи Куліша “Мина Мазайло” висвітлює проблеми русифікації України, яку у 20-х роках більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою українізацією. Українізація “зверху” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови та формування національної свідомості. За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Типовим представником такого міщанина-безбатченка у комедії М. Куліша є Мина Мазайло. Як тягар і сором герой носить власне прізвище. Він байдужий до свого родоводу і до походження прізвища – Мазайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і в цьому полягає почуття меншовартості, Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він також шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити “по-руському”. У той же час, коли Мина задумується над кращим варіантом свого майбутнього прізвища (Сіренєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), син його, Мокій, хоче відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач.

 Художнє відтворення проблеми українізації у комедії "Мина Мазайло" Миколи Куліша

Міністерство освіти і науки України Реферат з української літератури на тему: «Художнє відтворення проблеми українізації у комедії «Мина Мазайло» Миколи Куліша» Виконала: студентка групи Викладач: Київ 2006 Микола Гурович Куліш народився 6 (за новим стилем – 19) грудня 1892 року в селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз – територія Херсонської області). Він зворушливо й ніжно любив свій край – його людей, природу, степ, любив Чаплинь, так називав батьківське село у своїх листах. Часто думками повертався до рідних місцин, краєвидів, знаходячи у цьому духовну насолоду й надійну відраду. Натхненно розповідав про Таврію своїм рідним, а також письменникам близьким за духом. Спочатку Микола навчався у церковно-парафіяльній школі. Він виявився здібним учнем. Добрі люди є в будь-які часи і за будь-яких режимів. Були вони і в рідному селі М. Куліша. Чаплинські інтелігенти вирішили допомогти обдарованому хлопцеві. Зібрали кошти – близько ста карбованців, - щоб він міг продовжити освіту. Миколу зарахували до Олешківського міського училища. В Олешках Куліш також вирізнявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте його стосунки з керівництвом училища складалися непросто.

 Миколаїв у перші місяці війни

Старших школярів послали на збирання врожаю в колгоспи. Населення міста мобілізували на спорудження протитанкових ровів і загороджень навколо міста. У школі № 5 створили військовий госпіталь і в нього надійшли перші поранені, котрих підвозили від Варваровського моста (у районі нинішнього річкового вокзалу) трамваєм прямо до стін школи, благо не встигли розібрати старі, дореволюційні трамвайні шляхи, що йдуть від Радянської по вулиці Рози Люксембург (нині Нікольска). У липні почалося формування народного ополчення з добровольців – робітників і городян. 10 липня на заводі ім. Андре Марті записалося 4053 чоловік. Ополченськи частини були зведені в Миколаївську дивізію ополчення. Був також створений добровільний кавалерійський полк. Але радянські війська, що тісняться німцями, безупинно відступали, і це було незрозуміле людям, викликаючи здивування і питання – у чому ж справа? Оборону міста очолив контр-адмірал І. Кулішов2, як старший морський начальник у Миколаєві. Безпосередньо організацією оборони займався генерал Матвієнко. Заводи терміново демонтували коштовне устаткування і вантажили на кораблі і судна.

 Юрій Яновський

Там будуть видрукувані нариси письменника. Звичайно ж, брав участь у футуристичному русі, як член «Комункульту» і «Жовтня» відвідував різні зібрання й дискусії. Саме тоді вчився відходити від стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідання і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти — вічний неспокій передався йому від патрона Михайля Семенка. В ті роки заприятелював з Миколою Бажаном — разом працювали репортерами. Невдовзі М. Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ ВУФКУ. Як і обіцяв, «перетягнув» туди М. Бажана та Ю. Яновського. Саме в Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя. Там були В. Еллан-Блакитний, Остап Вишня, П. Тичина, М. Куліш, там близько зійшовся з О. Довженком, відчув у ньому споріднену душу. В 1925 р. з'являється перша книжка оповідань Юрія Яновського «Мамутові бивні». Він стає редактором ВУФКУ. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. За сценарії засідають і Яновський з Бажаном. У 1926 р. навіть з'являється фільм «Гамбург» за сценарієм Юрія Івановича.

 Социально-политическое развитие на Украине в XIX веке /Укр./

До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми. Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою «Закон Божий (Книга Буття українського народу)». Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства.

 Історія України

Дата його створення та автор невідомий. У 1846 р. трактат опублікував у Москві український історик Осип Бодянський. Головна ідея трактату — це відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави у 1654 р. На Україні з'являються патріотичні гуртки, які об'єднують однодумців, що плекали мрії про відновлення автономії. Найбільш відомий такий гурток було започатковано в Новгород–Сіверську. До нього входило декілька десятків членів різного походження та професій. Основне завдання цього гуртка — відновлення автономії України. Своєрідність поглядів автономістів полягає в тому, що вони захищали історичні права України, прагнули до їхнього відновлення і разом з тим не вимагали відокремлення України від Російської імперії. Історичне місце Кирило–Мефодіївського товариства в українському національному відродженні Кирило–Мефодіївське товариство виникло на початку 1840–х років у Києві як таємний гурток, створений групою студентів та молодих професорів. До товариства належали відомі українські діячі: історик М.Костомаров, письменник та вчений Пантелеймон Куліш, педагог і журналіст, прихильник ідей Великої французької революції Микола Савич, історик права М.Гулак–Артемовський, поет і перекладач Олександр Навроцький, етнограф і фольклорист Панас Маркевич, студент Київського університету, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу В.Білозерський. Моральним авторитетом цього гуртка став Т.Шевченко. Свою основну мету гурток вбачав у боротьбі проти кріпацтва та за національне визволення українського народу.

 Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття

Це була природна реакція народів, спрямована на захист від національно-культурного поглинання панівною нацією через відповідні дії урядових структур. Національний рух польської інтелігенції та панства порівняно з іншими перебував на досить високому рівні, відзначався рішучістю й прагненням силою повернути Польщі втрачену державну незалежність. Причому він базувався на ідеї панівної ролі польського населення й польської культури в житті народів майбутньої держави. Свої особливості мав національний рух і в Україні. Це досить рельєфно виявилося в діяльності таємного Кирило-Мефодіївського товариств а у Києві. Його організували у січні 1846 р. чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, ад'юнкт Київського університету Микола Костомаров і студент того ж самого навчального закладу, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. Символом товариства організатори обрали перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій» на честь видатних слов'янських просвітителів. До товариства були причетні також студенти місцевого університету Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда і Олександр Тулуб, полтавський поміщик Микола Савич, учитель однієї з санкт-петербурзьких гімназій Пантелеймон Куліш, художник Тарас Шевченко та ін.

 Доля українських кобзарів-бандуристів на Кубані

Діброва брав участь у створенні першої державної капели бандуристів у Києві. С. Жарко заснував чоловічу капелу бандуристів у станиці Канівській. К. Йорж гастролював по Казахстану, Кубані, Росії. Микола Олексійович Богуславський організував при Катеринодарській «Просвіті» дві Кубанські кобзарські школи (1913, 1916 рр.), в яких навчалося близько сорока учнів. Першу школу вів бандурист-віртуоз Василь Ємець (1890–1982), другу – Олексій Обабко (1883–1971), який «опинився в ролі вчителя, й передавав молоді власний досвід за системою Ємця» . Школи забезпечувалися переважно діатонічними бандурами визначного київського майстра Антонія Паплинського (нар. близько 1870 р.). На другій Київській кустарній виставці 1913 року цей майстер був нагороджений срібною медаллю. Школи стимулювали масове розповсюдження кобзарського мистецтва на Кубані. Вони підготували когорту визначних кобзарів-бандуристів: Адамовича-Глібова, Докію Дарнопих, І.Т. Семенишина, Настю і Свирида Сотниченко, В.Ф. Тищенка, А.П. Чорного та багато ін. Бандура стала настільки улюбленим інструментом, що дехто з бандуристів, як-от Петро Бугай, Іван Куліш, Федір Діброва, Михайло Теліга, Зенон Конограй та ймовірно й інші, навіть ідучи на війну, не розлучалися з нею.

 Демонічні підтексти ранніх комедій М. Куліша ("От так загинув Гуска", "Хулій Хурина")

Демонічні підтексти ранніх комедій М. Куліша («От так загинув Гуска», «Хулій Хурина») Це загальновідомий факт, що Кулішів земляк, українець Микола Гоголь, увів у царину російської літератури чорта, чортівську силу та містичну фантастику загалом - спершу в майже конкретній іпостасі на тлі напівфантастичних українських пейзажів, а згодом у завуальованому вигляді у примарному просторі Санкт-Петербурга. Пізніше (і чималою мірою на основі його-таки традиції) з'явилися демонічні елементи у творах російських – К., 2003 6. Річицький А. Дещо про епоху, про сатиру, про критику та про класну даму // Комуніст. - Харків. -1927. -№ 36,1311.

 Парки та сади Чернігівщини

Тому необхідно здійснювати заходи, спрямовані на збереження та відтворення природної діброви. 2.2 Пам`ятка садово-паркового мистецтва – Сокиринці Сокиринці – чарівний куточок на півдні Чернігівської області, тихий притулок примхливих муз і римських богинь, прекрасний витвір матінки-природи і людського генію. Місце, яке вже півтора століття приваблює до себе людей, закоханих в мистецтво і поезію, надихає їх до творіння прекрасного. Алеями і доріжками чудового Сокиринського парку ходили і милувалися його неповторними краєвидами Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш, Микола Маркевич і Левко Жемчужников, Микола Лисенко і Максим Рильський. Тут, під кронами старих дубів-велетнів лунав проникливий голос нашого знаменитого кобзаря Остапа Вересая. Сокиринський садово-парковий комплекс – пам'ятка садово-паркового мистецтва XVIII ст., займає площу біля 427 га, з них 77 га – площа власне парку, 350 га так званий «парк Ґалаґана» (ботанічний заказник «Галаганове»). Цей чарівний комплекс поєднує в собі природні лісові масиви навколо річки Утки, штучно створені паркові композиції, і архітектурні комплекси палацу Ґалаґанів.

 Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття

Протягом першого ж літа до колекції Тарновського потрапило півтори тисячі предметів: хрести і хрестики, нашийні гривні, золоті й срібні каблучки, сережки, підвіски, браслети, намиста з коштовного каміння, бронзові люстерка, емалі. Пошукові роботи оплачувалися повністю коштом Тарновського. Микола Біляшівський у звіті зазначав, що розкопки за дорученням Василя Васильовича протягом літніх місяців були дуже добре оснащені: на Княжій Горі влаштували приміщення для робітників, роботи велися досвідченими землекопами у кількості десять осіб. Аби нічого не пропустити, робітників розміщували таким чином, щоб один працював лопатою, а другий перебирав землю руками, тому навіть дрібні намистини не випадали з поля зору. Коли основні розкопки закінчилися, Василь Васильович продав землю на Горі селянам, проте уповноважив Біляшівського і надалі скуповувати в селян усе варте уваги. Таким чином колекція києво-княжої доби повнилася і надалі. Дружні стосунки пов’язували Тарновського-молодшого з Пантелеймоном Кулішем. Він, як і батько, продовжував допомагати письменникові: постачав того книжками іншомовних авторів для перекладу, збирав Кулішеві рукописи-автографи.

 Моральный смысл ограничения человеческого ума и расширение границ веры в философии И. Канта. Проблема звільнення людини і нації у творах мислителів Кирило-Мифодіївського товариства. Общественное сознание

Питання №29 Проблема звільнення людини і нації у творах мислителів Кирило- Мифодіївського товариства. З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило- Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування. Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували.