Римська держава Ё цивЁльне право (шпаргалка)

 Учебная книга русской истории

Польское восстание имело важное влияние на внешнюю политику России, содействуя более всего охлаждению между Россиею и Франциею. Общественное мнение во Франции было на стороне поляков, и правительство из угождения ему своим неловким вмешательством раздражало русского императора: так, оно старалось склонить другие дворы сделать ему соединенные представления насчет дружелюбного улажения дела с повстанцами; французское правительство толковало, что европейские державы имеют право вмешиваться в польские дела на основании постановлений Венского конгресса. В палате депутатов произносились враждебные для России речи в пользу Польши; король в тронной речи отзывался о ней сочувственно. Когда получено было известие о Гроховской победе, толпа в трауре по убитых поляках бросала камнями в дом русского посланника и перебила окна. Так как и после утушения польского мятежа Франция продолжала высказывать свое сочувствие к Польше и вообще смотрела на Россию как на главную противницу тех либеральных стремлений, которых считала себя представительницею, то это вело неминуемо к охлаждению между русским и французским правительствами; охлаждение же к Франции вело, естественно, к сближению между Россиею и Англиею, к старанию действовать сообща против Франции, что преимущественно обнаруживалось в восточных делах

 Римское право

У знак виняткової його влади попереду нього йшли 24 ліктора зі зв'язками, в які були вкладені сокири. Звичайно він призначав собі помічника, начальника кінноти (magis er equi um). Особливе значення мав в житті римської держави сенат. До складу його входили головним чином колишні магістрати. Складання списку сенаторів знаходилося спочатку у веденні консула, а потім перейшло до цензорів. Список носив назву album, в ньому сенатори записувалися в суворому порядку в залежності від рангу. Спочатку вносилися колишні консули (co sulares), які потім були преторами (prae orii) і т. д. Сенатор, що стояв в списку першим, називався pri ceps se a us. Скликати сенат могли вищі магістрати: диктатор, консул, претор; згодом це право отримали і народні трибуни. Після доповіді магістрату, що зізвала сенат, відбувалося його обговорення. Кожний з сенаторів, в залежності від свого місця в списку, висловлював свою думку, після цього відбувалося голосування і виносилося рішення (se a us co sul um, decre um). Формально сенат був дорадчою установою при магістратах, фактично ж він перетворився у вищу установу Республіки. Він керував питаннями релігії і культу, державними фінансами, питаннями внутрішньої безпеки.

 Искушение учителя. Версия жизни и смерти Николая Рериха

И правили Тибетом в ту пору два вождя в тесном дружном сотрудничестве — светский Далай-лама, он же военный руководитель страны, и духовный вождь, Таши-лама. Так вот… (Дальше пишет в скобках старательный студент Саша Валаев: «Рукой Елены Ивановны начертано: „Нет! Не то. Нельзя. Надо еще подумать“.) В конце копии стояла неразборчивая загогулина. Берия сказал, что это росчерк «Косого». «Когда же он сочинял это письмо? Если наши войска на подступах к Берлину… Значит, ранней весной прошлого года». Сталин нажимает кнопку звонка на боковой панели письменного стола. Мгновенно в кабинете бесшумно появляется Александр Николаевич Поскребышев. — Одиноко мне, Саша. Садысь, поговорим. Начальник секретариата Сталина — «верная собака» — подходит к столу, но сесть не решается. — Скажи, Саша… Давай помечтаем. Вот мы с тобой создали очэнь большое государство. Очэнь! Скажем, объединили всю Европу. Держава, Саша? — Держава! — Огромная? — Огромная, Иосиф Виссарионович. — А теперь ответь мне на вопрос: могут такой державой править сразу два вождя или нэ могут? — Не могут. — Почему? — Такой державой может править только один вождь

 Право Стародавньої Греції та Риму

Ці відмінні риси в науці про державу і право Стародавнього Риму визначаються особливостями розвитку римського рабовласницького суспільства і держави. Римське рабовласницьке суспільство, як уже відзначалося, являло собою вищий ступінь розвитку рабовласницької суспільно-економічної формації, в якій властиві їй суперечності проявилися з найбільшою гостротою та стали причиною розпаду й загибелі цього суспільства. Не тільки раби були небезпечними для республіки. У межах вільного суспільства римлян назрівали гострі конфлікти, головно аграрного порядку. У Римі розгортався могутній демократичний рух бідних селян, в основі якого лежала боротьба вільних виробників-селян проти великих землевласників. Збідніле селянство почало боротьбу за переділ землі, пов'язуючи цю боротьбу з вимогами демократизації Римської держави. Цей рух очолили в 30-х роках II ст. до н. с, брати Гракхи, які перебували під впливом філософії стоїків, що передбачала можливість розв'язання суспільних конфліктів у спосіб реформ. Вибрані народними трибунами (Т Гракх 133 р. і Г. Гракх 123 р. до н. є.), вони намагалися провести зміни в політичному житті Риму в бік його демократизації.

 Московское царство

Официально посланникам объявили, что у царя приступ подагры. Сапега был в ярости. Переговоры между Сапегой и боярами начались в первых числах декабря 1600 г. и продолжались до августа 1601 г. Одним из пунктов, вызывающих разногласия, являлся отказ послов признать царский титул Бориса (они называли его государем и великим князем). Со своей стороны бояре не желали признавать Сигизмунда королем Швеции. Сапега предложил Москве «вечный мир» в форме унии речи Посполитой с Масковией.496 По условиям унии два монарха, а также сословия их государств должны были жить в вечой братской любви. Подданные каждой державы получали право селиться, владеть землями и покупать на государственную службу в любой из них (то есть поляки и литовцы в Московии, а русские в Польше и Литве). Московиты поселившиеся в Польше и Литве имели право сохранять свою веру и строить в своих владениях православные церкви. Поляки и литовцы, которые будут жить в Московии имели те же права относительно католической веры и храмов. Великий князь Борис должен был разрешить строить в Московии костелы для послов, наемных работников и купцов всех национальностей, исповедующих католицизм

 Фізичні особи в римському цивільному праві

Право на звернення до суду за розв'язанням майнових спорів, а також порядок судочинства був для всіх латинів таким же, як і для римських громадян. За певних обставин римлянин досить легко зміг змінити своє громадянство на становище латина з метою одержання земельного наділу в приєднаних до Риму провінціях. Разом з тим і латин за певних умов міг стати повноправним римським громадянином. Зокрема, римське громадянство набували древні латини, переїхавши на постійне проживання до Риму. Проте такі міграційні процеси привели до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лаціуму, тому держава змушена була вживати заходів до їх обмеження. Було встановлено правило: латин, який мав намір переїхати до Риму на постійне проживання, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство. Згодом такий спосіб набуття римського громадянства був скасований. Деяким латинам римське громадянство надавали, якщо вони займали певні виборні посади в своїх общинах або за заслуги перед Римською державою. За законом Юніана до становища латинів прирівнювались деякі види вільновідпущеників, яких називали за назвою закону - la i i Ju ia i. Однак їх юридична правоздатність мала одну суттєву відмінність: на випадок смерті вони не мали права розпоряджатися своїм майном за заповітом, ані передавати його своїм дітям у спадщину за законом - їхня спадщина переходила до попереднього рабовласника.

 Юридичний факт

Загальне поняття юридичного факту, як і поняття правовідносини, римські юристи не сформулювали. Створення цієї категорії пов'язане з наступною переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його пізнішими дослідниками. Найбільший розвиток теорія юридичних фактів одержала в цивільному праві. Це цілком з'ясовно: капіталізм, що набирає силу, вимагав детальної регламентації майнових відносин: підстав виникнення права власності, окремих зобов'язань, спадкування й т.д. На цій основі починає розроблятися загальне поняття юридичного факту. Категорія «юридичний факт» виникла не в результаті умоглядних побудов, вона розвилася з потреб юридичної практики, із прагнення осмислити й охопити єдиним поняттям різноманітні передумови руху правовий відносин. Питання юридичних фактів розглядаються головним чином у курсах цивільного права у зв'язку із проблемою виникнення зобов'язань. У науковій літературі проблеми юридичних фактів розглядаються в монографіях, дисертаціях, статтях, підручниках по теорії держави й права й по галузевих юридичних науках.

 Приватне право країн античного світу

Отже, бонітарний власник, який володіє річчю, отримав захист претора від вимог з боку квіритського власника, чиє право на річ ставало «голим». Згодом претори почали надавати бонітарному власнику юридичну підтримку і на той випадок, коли з огляду на ті чи інші обставини останньому доводилося вимагати повернення речі від інших осіб (у тому числі і від квіритського власника). З цією метою застосовувався особливий Публіціанів позов. У зв'язку з розширенням кордонів Римської держави, включенням до неї нових провінцій і зростанням кількості іноземців одержали визнання і правовий захист також провінційна власність (для римських громадян) і власність перегринів. Римські юристи спеціально не розробляли саму конструкцію права власності як таку, але вони розкрили його юридичний зміст шляхом визнання різних повноважень, що належать власнику речі. До цих повноважень вони відносили: право володіння, право користування, право розпорядження, право на плоди чи доходи, що приносить річ, право витребування своєї речі від третіх осіб.

 Боротьба патриціїв і плебеїв

Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході. Боротьба патриціїв і плебеїв – це напружений період, адже проводились реформи, боротьба за політичні права плебеїв, перша кодифікація римського законодавства. У підсумку боротьби патриціїв з плебеями, плебеї отримали доступ до магістратур і в сенат, добилися політичної і громадянської рівності (недоторканість, легалізація шлюбів), вирішення аграрного питання і пом'якшення боргового права. Із кінця V ст. до н.е. починає бурхливо розвиватися приватна земельна власність як на землях плебеїв, так і патриціїв та складаються умови для її концентрації. Відміна боргової кабали сприяла зростанню ролі рабів-іноземців і посилила агресивність римського суспільства, яке все більше потребувало додаткової робочої сили. З іншого боку, задоволення основних потреб плебеїв сприяло консолідації римського суспільства. Станова боротьба, яка роздирала Римську державу зсередини, затихає і перед лицем зовнішніх ворогів на початку III ст. до н.е. Рим став сильним і монолітним, що не могло не сприяти його військовим успіхам.

 Антропогенний вплив на біосферу

З метою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що розташовані на суходолі, держави зобов'язалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн. Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982р. передбачено встановлення у Світовому океані 200-і мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, експлуатацію та збереження природних ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюють експлуатацію окремих видів живих ресурсів в економічній зоні. У Хартії морів визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. Знаною в усьому світі є міжнародна організація “Римський клуб”, заснована 1968 р. у Римі за ініціативою італійського економіста Ауреліо Печчеї.

 Громадянство України

Наведене в преамбулі Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає, хто є громадянами, і не дає. відповіді на питання про зміст прав і обов’язків даних суб'єктів конституційного права України. Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на ст. 2 Закону, яка має назву „Належність до громадянства України”. Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець використовує термін — „належність”. Належність, за Законом про громадянство України, є однією з найважливіших характеристик громадянства України. Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституційного права України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство однією з істотних ознак державного суверенітету, а п суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України. Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону „Про громадянство України” зазначається, що „право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

 Совместные предприятия на примере Киевской области

У стратегічному плані основні засади цього механізму визначені Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими номативними актами, де формулюються основні принципи, форми, методи регулювання зовнішньоекономічних відносин, серед яких головними є : - закріплення за державою виняткових прав на самостійну зовнішньоекономічну діяльність; - формування та розвиток ринкових основ відносин юридичних та фізичних суб”єктів підприємницької діяльності з партнерами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку; - використання світового досвіду організації та регулювання світової господарської діяльності відповідно до правових норм, міжнародної практики, міжнародного співробітництва; - визнання юридичних та фізичних осіб основними ланками зовнішньоекономічної діяльності, надання їм максимальних можливостей у стосунках із зарубіжними партнерами у межах законів та міжнародно-правових зобов"”зань державами; - вироблення державної системи організації та регулювання зовнішньоекономічної діяльності з конкретизацією функцій її структурних елементів; - переважно опосередковане регулювання зовнішньоекономічної діяльності з використанням не адміністративно-директивних, а вартісних важелів.

 Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

Розвиток комунікацій та засобів інформації, демократизація та відкритість суспільства різко збільшили вплив рівня і стилю життя представників неробітничих класів та соціальних груп на формування потреб найманого робітника. Нищення станових привілеїв сприяло сприйняттю робітником себе як рівного серед рівних в політичному та правовому відношенні, а, значить, породжувало відповідні економічні потреби. Держава, церква, право утвердили повагу до власності, праці, добробуту, родинного процвітання. Усе це суттєво розширило спектр суспільних умов, що впливають на формування потреб найманого робітника. Поряд зі зміною попередніх складників механізму трудової мотивації в індустріальну епоху у ньому з’явились зовсім нові елементи. Зі створенням індустріальної бази економіки формальне підпорядкування праці капіталу перетворилося у реальне. Тепер найманому робітникові став протидіяти не просто власник капіталу, а власність, основана на кооперації машин, котра зробила його придатком до цих машин, виконавцем грубої волі. В індустріальній системі зросла інтенсивність праці. На додаток до “батога”, що складав основу системи стимулювання у доіндустріальну епоху, з’являються два суттєво нових моменти.

 Теневая экономика

По суті, розглянуті вище приклади приватизації можна віднести до сфери функціонування “паралельної”, а не “кримінальної” економіки, оскільки на підставі оприлюднених фактів можна говорити не про якесь навмисне порушення закону, а про різні підходи до визначення критеріїв ефективної приватизації об’єктів. Так, якщо першочерговою метою приватизації державного й комунального майна вважати збільшення обсягів надходжень коштів до відповідних бюджетів, то потрібно посилювати конкуренцію через допуск до конкурсу на придбання об’єктів якомога більшого числа претендентів. Якщо ж ставиться стратегічне завдання забезпечити ефективне функціонування підприємства та зміцнення його конкурентних позицій на ринку, то треба визначити майбутнього ефективного власника-інвестора. По суті, це та ситуація, яку описував О.Рябченко, говорячи, що більшість привабливих підприємств вже де-факто контролюються тими чи іншими комерційними структурами. Причому, як стверджує екс-народний депутат, серед таких об’єктів тих, якими управляють на підставі договору про передачу державою корпоративних прав, дуже мало.

 Конституция Муравьева Н.М.

Члены не отвечают за обнаруженное ими мнение в Палате. 7) Каждая Палата имеет право отринуть предложение другой Палаты или правителя Державы. 8) Если Правитель сделал возражение против предложения, то происходит в Палатах вторичное об оном рассуждение. 9) Правительственное собрание каждой Державы имеет право: 1. Делать постановления, касающиеся до внутреннего управления Держав. 2. Делать новое разделение края, более сообразное с нуждами и средствами жителей. 3. Устанавливать, в каких городах или местечках будет происходить выбор народных представителей, и каким образом этот выбор должен происходить. 4. Делать всякие постановления, сообразные с сим Уставом и с постановлениями, оным не отмененными. 5. Учреждать налоги для собственного управления Держав и составлять казну. 6. Делать всякого рода общественные заведения, учебные учреждения, школы и прочее. 7. Содержать и приводить в порядок сообщения. 8. Правительствующее собрание имеет право просить Народное Вече о созыве Народного собрания для изменения конституционного Устава. 9. Они вправе: 1) Заключить какой-либо союз, договор или трактаты. 2) Заключать мир или объявлять войну, 3) Чеканить монету. 4) Раздавать титулы дворянства и учреждать знаки отличия. 5) Налагать подати на ввоз товаров без согласия и позволения Народного Веча. 6) Содержать в мирное время войско или вооруженных кораблей без позволения Верховного Народного Веча. 79. Каждая Держава должна оказывать совершенное доверие и уважение к общим постановлениям и определениям другой Державы. 80. Каждая Держава обязана по требованию суда выдать исполнительной власти другой Державы тех, которые скрываются от судей своих, или от следующего его наказания. Глава XIII. Об исполнительной власти Держав. 120. Исполнительная власть каждой Державы поручена Державному Правителю, его Наместнику и Совету.

 Україна після смерті Богдана Хмельницького

Українська армія мала нараховувати ЗО тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР. Водночас Галицький договір передбачав відновлення адміністративно- територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях: відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Після того, як навесні наступного року під Путивлем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпочалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до Ярославля.

 Русь дохристианская. Неизвестная отечественная война 945-980 гг.

Перемены произошли где-то в VII веке, когда Кий Полянский завладел городом, перенес сюда свою столицу и соорудил крепость против древлян. Тому есть и веский аргумент: в это время Полянская земля входила в Хазарскую державу на правах федерации, а Древлянская – нет. Возможно, что Кию ощутимо помогли хазары в обмен на что-либо. Но, скорее всего, он нанял варяжскую дружину. В отношении последнего есть некоторое обоснование. Но об этом – ниже. Таким образом, к началу следующей, варяжской эпопеи Киевская Русь ослабла в результате междуусобиц и передела территорий. 2. Обычаи того времени В древние времена, в средние века и даже сейчас во внутригосударственных и международных отношениях большую роль играет династическое право. В отличие от сегодняшнего дня, когда договоры заключаются на бумаге, а для разрешения споров по ним существуют различные суды, в те далекие времена единственной гарантией соблюдения условий договоров были династические браки. Династические браки заключались направо и налево вне зависимости от того, что принято понимать под браками теперь. Когда взрослых детей не хватало, союзы скреплялись заключением браков с малолетками.

 Налоговая система

З позицій держави теж нема суттєвого значення, як називається той чи інший платіж, головне для неї – його повне і своєчасне надходження. Віднесення цього платежу до певного централізованого фонду обмежує державу тільки у використанні коштів – в одних випадках вони мають цільове призначення, в інших – ні. У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі держави – плата, відрахування, податок. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а находження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи. Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається механізмом її стягнення. Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням.