Розвиток освіти в період Київської Русі і доби козаччини

 Українська усна народна творчість

У свох раннх працях вчений придлив велику увагу вивченню релг та мфолог арйських народв: «Дослди М. Драгоманова, зазначав Л. Блецький, як сторика над укранською поетичною творчстю не  випадкового характеру..., а характеру цлком органчного, бо, студюючи народнопоетичн витвори найдавнших арйських народв, вн заклав найосновнший Aрунт не лише для дослдв сторичних, але й для дослдв фольклору всх арйських народв аж до найпзнших часв». Будучи прихильником сторично-порвняльного методу, М. Драгоманов не роздляв нацональних поглядв М. Дашкевича на самобутнсть культури та державнсть Украни. Причиною цього був сильний вплив на нього вчених росйсько сторично школи фольклористики, що сформувалась у другй половин 19 ст. (В. Мллер, А. Марков, Б. та Ю. Соколови, С Шамбнаго та н.). Росйськ вчен, вбачаючи в герочному лро-епос елементи минулого життя, намагались довести, що твори пероду Кивсько Рус  частиною росйсько словесност. Розходження мж сторичними подями та змстом творв вони пояснювали зпсутстю текств у селянському середовищ

 Культура Київської Русі

Рукописні книги стали цінним надбанням нашої культури. Літературні пам'ятки Київської Русі Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали". Усе це зумовило формування унікального явища — літератури періоду Київської Русі. У літописах поряд із дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного слова. Це, зокрема, "Повчання Володимира Мономаха дітям", яке зберіг для нас суздальський монах Лаврентій. У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. Коли клят-вовідступництво і сваволя були майже нормою співжиття, він учив бути вірними слову, не давати сильним губити людину, стверджуючи те, що сам не кривдив: "ані бідного смерда, ані бідну вдову". Перед нами постає мудрий державець, освічена, відважна людина, яка не знала спокою і віддавала всі сили на зміцнення і розбудову країни. Такий заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави.

 З історії грошей України

ВИСНОВКИ – Велике значення мають давньоруські монети як пам'ятки політичних відносин епохи середньовіччя. Вони є цінним історичним джерелом при вивченні політики Стародавньої Русі періоду найвищого розквіту Київської держави. – Монети першопочаткового карбування — це особливо цінний матеріал для вивчення давньоруської писемності й давньоруської мови. – Надзвичайно цікавими с руські монети X -XI ст. і як пам'ятки мистецтва, які зберегли до нашого часу найдавніші руські портрети. – Варто зазначити, що монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями гербів, слов'янськими написами є, безперечно, своєрідним явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет. 2.3. Розвиток досліджень з історії грошових відносин Київської Русі Зробивши огляд грошової системи Київської Русі, варто також, на нашу думку, розглянути питання досліджень історії грошового господарства Київської держави. Першою за часом знахідкою був срібник Ярослава, виявлений 1792 року в Києві

 Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі

Міністерство науки та освіти України ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВІРСИТЕТ Кафедра українознавства Реферат Розвиток писемності, освіти та науки в Київській Русі Запоріжжя, 2010 ЗмістВступ 1 Писемна культура Київської Русі 2 Освіта в Київській Русі 3 Наукові знання та література Київської Русі Висновок Список використаної літератури Вступ Культура Київської Русі ІХ — XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала глибокі вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття, ідеологію. Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. Їх вплив на культурний поступ Русі справді був значним, але не вирішальним. Щоб зерна передових культур, насамперед візантійської, могли дати рясні сходи в новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким був культурний грунт східних слов'ян, який увібрав багатовікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливами сусідів. Вивчення слов'янських культур рубежу першої половини І тис. н.е. (зарубинецької і черняхівської), розвиток яких відбувався в тісній взаємодії з римською цивілізацією, показує, що ряд їхніх елементів відродились і отримали дальший розвиток в період Київської Русі.

 Індоарійські таємниці України

На цьому стереотипі будувалися концепції цілих історичних періодів історії України, зокрема, й часів Київської Русі. І коли хибний, але устояний стереотип потребує докорінного перегляду чи й ломки, то це не завжди і не для всіх безболісно. Та цей процес необхідний і невідворотний. Саме нові концепції, нові підходи, нове бачення має сповідувати вітчизняна наука й освіта ХХІ століття. І насамперед — історична наука й освіта. <80> Розділ II. БОСПОРСЬКА ІНДОАРІКА Таке давнє, таке високе слово — козак У списках імен, викарбуваних на двох окремих біломармурових плитах (знайдені в 1869–1870 рр. у Недвиговці на Таманському півострові), засвідчене ім’я Ґосак (Gosak). Воно фонетично напрочуд близьке до винятково важливого для української історії терміну козак, над походженням і значенням якого не одне століття ламають голови дослідники. Обидва списки з іменем Ґосак уміщені в «Корпусі боспорських написів» (далі — КБН) під №№ 1278 і 1279. Перший список датується 517, а другий — 522 роком боспорської ери, що відповідає 220 і 225 рокові нової ери

 Государственное стимулирование инвестиционного процесса: опыт США и Юго-Восточной Азии

Кожен українець чув цей вираз, але навряд чи задумувався над тим, що він звучить до нього з глибини тисячоліть, оскільки в цьому виразі однозначно йдеться не про Святу Трійцю християн, яка сама є Богом, а про дохристиянську трійцю, як знак триєдності світобудови, який Бог любить як свій знак, як символ своєї триединої сили. Вшанування символу трійці характерне для сотень поколінь наших предків — починаючи від прааріїв і якнайдавнішнх аріїв. Воно характерне й для пізньоарійської (кіммерійської, скитської та сарматськоі') ідеології, космології, суспільного ладу, політичної і жрецької організацій, символіки, кольорів. Характерне воно й для періоду Київської Русі. Коли ж саме знак трійці став національним символом нашого народу? Це не могло статись одномоментно в декретному порядку, що характерне для утвердження державних символів. Як справедливо визначив В. Січинський, «Національний знак чи герб витворюється протягом віків і входить у свідомість народу, як певна дорогоцінна традиція, що має зв'язок з національним і державним житгям та почуггям єдності цілого народу. 3нак наглядним способом символізує походження, розвиток, ментальність, а також ціле культурне спрямування і геополітику народу».

 Становлення і розвиток політичної думки в Україні

(ІХ-XVIII ст.) План: Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Політична думка в Україні за литовсько-польської і польсько-литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.). Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави і погляди Пилипа Орлика. Києво-Могилянська академія - центр української політичної думки. Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих чинників розвитку української політичної думки були об'єктивні соціально-політичні процеси, що відбувалися в самій Україні. У центрі них перебувала проблема державності. З'ясування основних ідей і концепцій політичної думки України є важливою умовою розуміння сучасної української політичної дійсності. Доцільно виходити з джерел політичних і правових ідей, які дійшли у писаній формі (створені в період Київської Русі літописи, , що дбає про інтереси народу. Список використаної літератури: Політологія. Навчальний посібник /За ред. О.В.Бабкіної. – К., 1998. Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навчальний посібник. – К., 2004. Політологія. Навчальний словник-довідник. – К., 2001 Политология /Под. ред. Сазонова – К., 2001

 Культурний розвиток Київської Русі

Зміст Вступ Писемність та освіта Київської Русі Архітектура Київської Русі Мистецтво Київської Русі Висновок Література Вступ IX – XIII ст. – це період Київської Русі. Феномен надзвичайного злету культури Давньоруської держави вчені пояснюють тісними зв яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою. Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю. Висновок Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась не лише бути схожою на Візантію, а й перевершити її. Від часу введення християнства Київ посідав місце духовного і навіть сакрального центру. Для давніх русичів, хоч би де вони проживали, Київ означав те саме, що для греків Константинополь, а для європейських народів – Рим.

 История возникновения Украинского государства /Укр./

З покоління в покоління переказувалися билини про Іллю Муромця, Альошу Поповича та Добриню Микитича Битують різні думки щодо освіти серед знаті Київської Русі. В літописах 988 р. повідомляється, що князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а син його Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. Була і музична культура, музика, танці, супроводжували усі свята, родинні та культові. Матеріальна культура . Будівництво, архітектура. Разом з християнством прийшли й монументальна культова архітектура. Крім Софії Київської, яка була взірцем, були храми у Новгороді і Полоцьку. Був чудовий храм Св. Спаса в Чернігові, продовжуючи традиції Київської Десятинної церкви. Була унікальна церква в Києво-Печерський лаврі (1073-1078 р.р.). Крім Києво-Печерського, ославилися в ті часи, як пам'ятники архітектури, Софіївський, Ірининський, Георгіївський, Михайлівський, Золотоверхий монастирі. Розвивалися живопис та художнє різьблення. Наприклад, мозаїки Софії Київської виконано зі смамти 177 кольорових відтінків. Високого рівня досягло декоративно-прикладне мистецтво, цінувалися твори художнього ремесла, срібні вироби.

 Українське поселення та житло

Так, відомі церкви так званого хатнього типу, тобто в основі яких були зрубна техніка, іноді навіть обмазана та побілена хата. Дехто з учених твердить, що поруч з наземним житлом, яке побутувало в період Київської Русі, найбідніше населення мало напівземлянки. Вони були глибиною 1 —1,5 м, над нею виводилися стіни, переважно каркасні з гілля, переплете­ного лозою, або з дощок, закиданих в шули. Стіну зверху замазували. Дах мав гостроконечну форму, стіни опускалися в землю. Землянки або обмазувались, або закидалися в шули дошками. Опалювалося таке житло переважно глинобитними печами різних форм (копулясті, на зразок сучасної, печі-камінки тощо), а також з відкритим вогнищем. Піч розміщалась біля стіни при вході, як у сучасній хаті, а також посередині чи в будь-якому іншому місці напівземлянки. Понад стінами вгорі вирізувалися в землі лежанки. Над входом був навіс. У землянку вели вирізані з землі східці. Існували дводільні напівземлянки. Запорожці для житла використовували подібні до землянок курені, трохи спущені в землю, що будували на сохах та сволоках.

 Ковальство: минуле і сьогодення

Тема роботи: Вступ Актуальність дослідження. Ремесла й промисли становили важливий напрямок господарської діяльності населення давньої України. Вони забезпечували виготовлення одягу, побутових предметів, прикрас, зброї, знарядь праці, будівництво споруд, тощо; видобуток та обробку цілого ряду харчових продуктів. Саме вони значною мірою визначали загальний рівень розвитку економіки, впливаючи на соціальні, політичні та культурні процеси в суспільстві. Не випадково питання їхнього розвитку постійно привертали увагу дослідників. Ковальське ремесло — одне з найважливіших виробництв матеріальної культури — своїм корінням сягає глибокої давнини. Археологічні дані свідчать про те, що на автохтонній території України людина оволоділа металом (міддю) близько п'яти тисяч років тому. Особливого розквіту ковальське ремесло досягло в період Київської Русі. Давньоруський коваль уже в IX ст. емпіричним шляхом виробив усі основні види і конструкції ремісничих інструментів і знарядь праці. Серпи і коси, пили і сокири, ковальські молоти і кліщі, долота і свердла, ножиці і зубила, підкови і вудила, їх найзручніша форма і відповідна технологія виготовлення були знайдені давньоруськими майстрами і проіснували в металообробній промисловості багато сотень років, аж до XXІ ст.

 Творчість Івана Франка

Він розшукав і опублікував невідомі шкільні драми («Мистерія страстей Христових», «Слово про збурення пекла» та діалог «Банкет духовний»), розглядав інтермедії («Інтермедія єврея з русином», «Котра віра ліпша?»), присвятив ґрунтовні праці питанням вертепу – «До історії українського вертепа XVIII віку», «Нові матеріали до історії українського вертепа». Проблеми вертепної драми і вистави Франко розглядав на фоні широкого огляду історії світового лялькового театру та праць про нього. Він прийшов до висновку, що Західна Європа не знала явища, подібного до вертепу, його коріння скоріше слід шукати у східних культурах. Виникнення ж вертепу відбулося, на думку Франка, на землях з українським, білоруським і польським населенням. Франко опублікував і детально розглянув кілька нових текстів вертепної драми. Найбільший інтерес становлять–і в цій справі Франко майже не мав попередників – його праці з історії нової української драми та театру: «Руський театр у Галичині» (1885), де розглядається її театральне життя від перших вистав 40-х років XIX ст. до часу написання даної розвідки, «Русько-український театр» – за визначенням самого автора «історичні обриси», де простежується процес виникнення і розвитку театру від його початків у період Київської Русі аж до явищ історії українського театру XIX ст. (огляд доведено до 60-х років), «Писання І. П. Котляревського в Галичині», «Галицький «Москаль-чарівник» та ін.

 Буковина - історичний огляд

Період Київської Русі завершив процес формування єдиної етнічної спільності східних слов'ян, що здобула назву давньоруської. Зовнішнім оформленням її етнокультурного та політичного єднання стало виникнення держави — Київської Русі, її населення було поліетнічним і етнографічне складним за структурою: адже воно включало не тільки різноетнічні вкраплення в цілому та іншоетнічні субстрати у складі слов'янського населення (зокрема балтські, іранські, романські, угро-фінські тощо), а й територіально-племінні компоненти. Починаючи з XI ст. головним компонентом етнічності населення Руси- України стають етнотериторіальні утворення — історично-етнографічні регіони та їхні складові: етнічні та етнографічні землі. Кожне з територіальних утворень складалося за своєрідних умов та у різні періоди, від XI до XVIII ст. Про перші з таких утворень згадували ще давньоруські літописи, відокремлюючи із загальної спільності Рустію, Галицьку землю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя), Підляшшя (Підлісся), Перемишлянщину, Надросся, Переяславщину, Київщину, Надпоріжжя, Підкарпатську Русь.

 Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють три періоди: по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії в Києво-Могилянській академії; по-друге, класичний період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця XIX ст.; по-третє, період новітньої української філософії XX ст., включаючи філософію української діаспори. Причому, особливістю періоду вважається екзистенціально-романтичний характер філософії. Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог. Другий період історії філософії в Україні охоплює XVI-XVIII ст.ст. і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії - період культури українського барокко, що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні.

 Культура Київської Русі.

Зміст: 1. Вступ. 2. Кирило та Мефодій – просвітники слов'ян. 3. Володимир Великий у культурному розвитку. 4. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. 5. Розвиток писемності. Освіта. 6. Наука, література, книг описання. 7. Архітектура та образотворче мистецтво. 8. Розвиток медичних знань. 9. Художня культура Київської Русі. 10. Характерні особливості рукописної книги Київської Русі. 11. Літературні пам'ятки Київської Русі. 12. Музичне мистецтво Київської Русі. 13. Театральне мистецтво. Музика. Танок. 14. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 15. Ткацтво, килимарство та вишивка. 16. Внесок Київської Русі у розвиток культури. 17. Список лiтератури. . Вступ. Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку. Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу.

 Религиозный ареал Украины /Укр./

Масове переміщення польського населення у XVII—XVIU ст. до Правобережної України, засилля польських поміщиків і католицького духовенства призвели до масового покатоличення місцевого українського населення, а відтак — до створення католицької церкви. Поселення євреїв в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі, де існували громади слов'я-номовних євреїв (кенаани). З XVI ст. тут оселялися ашкеназі — вихідці з Польщі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). Розселені спорадично, окремими етно-релігійними громадами на Правобережжі, євреї започаткували тут іудаїзм, а згодом і його течію — хасидизм. Румунізація українського населення Північної Буковини, чому сприяла особлива організація церковного управління і шкільної освіти, а також належність румунів та українців до православ'я, зумовили формування етноконфесійної групи — волохів (православна віра на Буковині називалася в народі волоською). З XVIII ст. на території України селилися західноєвропейські колоністи (німці, французи, голландці, швейцарці, австрійці та ін.), які зазнавали у своїх країнах переслідувань за релігійні переконання.

 Створення сортів білоголової капусти, стійких до кили

Виробництво капусти в Західній Європі особливо зросло після хрестових походів, що підсилила зв'язки зі Середземноморськими країнами Малої Азії, звідки й завозилися її форми. На територію Київської Русі капусту завезли греки, римляни й росіяни купці із Західної Європи. Деякі дослідники вважають, що росіяни й українці запозичили цю рослину від греко-римських колоністів Криму разом з назвою, що відбувається від кельтского слова «кап» - голова (відповідне римському позначенню качана). Документальні дані, що свідчать про освоєння капусти на Русі, ставляться до XI-XII ст. Так, в «Ізборнику Святослава» (1073 р.) і в Статутній грамоті смоленського князя Ростислава Мстиславовича (1150 р.) відзначається її наявність і є рекомендації з її вживання. В «Домострої» (XVI в.) утримуються наставляння про вирощування й уживання капусти в їжу й на корм худобі. З XVIII в. виробництво її в Росії одержало подальший розвиток. При Петрі I капуста стала незмінним продуктом харчування й предметом широкої торгівлі. На Русі капусту вперше стали квасити. За давніх часів, коли після збирання качанів починалося їхнє рубання, улаштовувалися своєрідні подання з хороводами, жартівними піснями, танцями й неодмінним частуванням пирогами з капустою - так називані «капусники».

 Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, юве­лірне, ткацьке виробництво, всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку феодальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі переважають перша і друга категорії; за часів роздрібненості дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг у греки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.