![]() 978 63 62 |
![]() |
Сочинения Доклады Контрольные Рефераты Курсовые Дипломы |
РАСПРОДАЖА |
все разделы | раздел: | Иностранные языки |
УКРАЇНСЬКЕ ДІЛОВЕ укр | ![]() найти еще |
![]() Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок |
В ній брав він участь як лектор і мистецький керівник та написав для українського театру ряд п'єс» [110]. Йосип Мандзенко став автором і двох збірок оповідань, низки статей та кількох романів. Три з них опублікувала газета «Українські Вісті»: «Ліс шумить», «Розбурхані хвилі» та «На переломі (з часів революції 1917–1918 рр.)». Лишилися лежати у шухляді його драматичні твори, зокрема драма із життя УПА «Чорна троянда», оперета «На маневрах», комедія-сатира «Робот», п'єса «Драговина» та інші. «Із захопленням, не відриваючись, читаєш ці твори Йосипа Сірого (літературний псевдонім Й. Мандзенка. — Ред.) і за кожним разом довший час перебуваєш під враженням прочитаного, — писав його товариш. — На дні душі ніби камінь якийсь, ніби щось біля тебе сталося, що тисне серце, полонить думку. То… по 45-ти роках, разом з автором, читаючи його твори, переживаєш трагедію героїв його оповідань, цілою істотою переносишся в залишену перед 45-тьма роками Батьківщину, де все миле, рідне, українське, де українським є кожний промінчик сонця, де навіть пташинка над могилою нещасної Оксани Кобзи по українському щебече пісню спрагненого волі і кров'ю козацтва зрошеного безмежного українського степу» [45, с. 19]
Водночас руйнівні елементи, які притаманні будь-якій боротьбі, не давали можливості для більш високої самоорганізації українців, хоча їхні довголітні визвольні змагання лише підтверджували природну міцність народного характеру. Друга половина XVII ст. й майже все XVIII ст. минули у безперервній боротьбі народу Правобережної України за возз'єднання з Лівобережжям. Єдину „власну свою і предків своїх вітчизну милу Україну" закликали відстоювати „правобережних" і „лівобережних" українців їхні ватажки. Але реальність життя була зовсім іншою. Розколота як з внутрішніх, так і зовнішніх причин Українська держава до кінця XVIII ст. поступово перетворилася на провінційні частини інших країн. Однак попри її руйнацію ідея незалежної України продовжувала жити серед наступних поколінь і відродилась через багато років уже за зовсім інших історичних обставин. Використована література М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. іст. України. Д. ДОРОШЕНКО. Нарис., т. II, . Вид. друге “Дніпрова Хвиля”, Мюнхен, 1968. Ф. ЯСТРЕБОВ. Розклад і криза феодально-кріпосницької Системи. Історія Україн. РСР, К., 1953. О. ОГЛОБЛИН. Люди старої України. Л. ОКІЇШІЕВИЧ. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVШ ст. Мюнхен, 1948. В. ДЯДИЧЕНКО. Феодально-кріпосницькі відносини в другій половині XVIII ст. — Історія Україн. РСР, І. Н. ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО. Українське козацтво. “Українська Дійсність”, Берлін, 1944, ч. 34. К. ГУСЛИСТИЙ. Турбаївське повстання. К., 1947. Е. ДРУЖИНИНА. Северное Причерноморье. М., 1959. В. ДУБРОВСЬКИЙ. Втікачі на Південну Україну XVIII ст. “Чернігів та Північне Лівобережжя”. К., 1926. Н. ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО.
Главу про не вн назвав «Жнка цною в 11 мльярдв доларв» [81]. 3. Екзотичне сало У вдповдь на звинувачення у зрад нацональних нтересв Прем'р-мнстр Украни Ю. Тимошенко, у звичнй для себе манер, перевела х в ншу площину: «Щодо зради - пред'явили 7 пунктв. Там любов до сала укранського, любов до укранського борщу. Що там ще може бути таке екзотичне?» [82] Заздалегдь розробленого полттехнологами вислову Ю. Тимошенко явно не запам'ятала, бо опустила «любов до укранських вареникв», «любов до укрансько вишиванки», «любов до укрансько кобзи» ще щось; зате вона щиро вставила власне - «Що там ще може бути таке екзотичне?». Укранське сало, укранський борщ, вареники, вишиванка, кобза - це душа укранська, а екзотикою вони лише для ноземних гостей, туриств, заволок, головотяпв полтичних пройдисвтв. 22. ¶ чому не послухав? За Ю. Тимошенко та структурами тягнеться неймоврний, як для глави будь-якого уряду, шлейф кримнальних сторй, звинувачень у корупц та несплат податкв в особливо великих розмрах, судових процесв, неправди, фарисейства, провокацй та нших недостойних дй. ¶ якщо вдуматися, то зажджена теза про полтичн переслдування режиму Кучми тут спрацювати аж няк не може, бо газову принцесу вперше арештували вдправили на нари ще задовго до того, як вона зайнялася полтикою стала членом укранського парламенту, а на допити викликали слдч не лише Украни, а й США та Рос. Створеними Ю
Втім, уже на початок ХХ століття за дії Емських заборон (хоча й з допомогою галичан, що могли принаймі вільно друкуватися й розвивати шкільництво і які єдині витворили до 1900 року міське українське “койне”) українська літературна мова на Наддніпрянщині в основному виробила як усі стилі, притаманні для інших мов, так і основи власної фахової термінології. Ця літературна мова то існувала в своєрідному гетто (до 1917 року), то інтенсивно проникала в усі сфери суспільного життя за адміністративної підтримки, а чи й примусу держави, то на довший час обмежувалася новим, хоча й значно ширшим, аніж до 1917 року, гетто (майже весь період від початку 30-х до середини 80-х років, за винятком млявої і скороминущої “шелестівської” відлиги). Тим часом пресинг на повсякденне мовлення практично всіх громадян, аж до найзатурканіших селян, в умовах тотального одержавлення всіх сфер життя значно посилився. До того ж приблизно в середині цього століття стався історичний злам: унаслідок переміщення великих мас сільського населення в місто вперше в історії, по-перше, більшість українців стали городянами, а по-друге, більшість городян в Україні – українцями.
Частини мощв Володимира переховуються у рзних мсцях; голова у Печорськй Лавр, нш частинки по рзних церквах. Вд XIII сторччя почали Володимира почитати святим. Характеристика Володимира Наш лтописець зображу князя Володимира в той спосб, що у ньому немов були дв душ: поганська христянська. Володимир-поганин був войовничий, жорстокий, рознузданий, - Володимир-христянин визначався лагднстю милосердям, любив мир, лад спокй, був строгий для себе. Така внутршня перемна людини цлком можлива, - христянство мало величезний вплив на людей, особиво на тих, що приймали його щиро, з глибокою врою. Але рвночасно Володимир був якби символом перемн, як переходило тод укранське громадянство. Украна довг часи була пострахом сусднх земель: «варвари-Русь, нард жорстокий немилосерний, що не зна ласки до людей» - оце звичайна характеристика наших предкв у чужих письменникв. З дикою, живлою силою, з молодечою буйнстю, з завзяттям, вдвагою погордою смерти, гнали ц пвнчн ватаги на пвденн, культурн земл, несли знищення, смерть руну
Водночас руйнівні елементи, які притаманні будь-якій боротьбі, не давали можливості для більш високої самоорганізації українців, хоча їхні довголітні визвольні змагання лише підтверджували природну міцність народного характеру. Друга половина XVII ст. й майже все XVIII ст. минули у безперервній боротьбі народу Правобережної України за возз'єднання з Лівобережжям. Єдину „власну свою і предків своїх вітчизну милу Україну" закликали відстоювати „правобережних" і „лівобережних" українців їхні ватажки. Але реальність життя була зовсім іншою. Розколота як з внутрішніх, так і зовнішніх причин Українська держава до кінця XVIII ст. поступово перетворилася на провінційні частини інших країн. Однак попри її руйнацію ідея незалежної України продовжувала жити серед наступних поколінь і відродилась через багато років уже за зовсім інших історичних обставин. Використована література М. ГРУШЕВСЬКИЙ. Ілюстр. іст. України. Д. ДОРОШЕНКО. Нарис., т. II, . Вид. друге “Дніпрова Хвиля”, Мюнхен, 1968. Ф. ЯСТРЕБОВ. Розклад і криза феодально-кріпосницької Системи. Історія Україн. РСР, К., 1953. О. ОГЛОБЛИН. Люди старої України. Л. ОКІЇШІЕВИЧ. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині ХVІІ-ХVШ ст. Мюнхен, 1948. В. ДЯДИЧЕНКО. Феодально-кріпосницькі відносини в другій половині XVIII ст. — Історія Україн. РСР, І. Н. ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО. Українське козацтво. “Українська Дійсність”, Берлін, 1944, ч. 34. К. ГУСЛИСТИЙ. Турбаївське повстання. К., 1947. Е. ДРУЖИНИНА. Северное Причерноморье. М., 1959. В. ДУБРОВСЬКИЙ. Втікачі на Південну Україну XVIII ст. “Чернігів та Північне Лівобережжя”. К., 1926. Н. ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО.
Живучи далеко від Батьківщини, капеляни не забули рідну землю, рідну мову, культуру й гордо розносять славу українського кобзарства по всьому світу. Наперед виходять 5-6 учнів і зачитують вислови діячів культури різних народів про українську пісенну культуру, про українське кобзарство: Українські пісні та думи, з їх скорботою, близькі всім, сповнені великого вселюдського змісту. В. Ральстон (Англія). 3 давніх-давен славилася українська земля своїми співцями-бандуристами. В їхній музиці відбита історія народу, його славне героїчне минуле, а в піснях втілені його мрії про щастя. М. Тодоров (Болгарія). Українською мовою створена найбагатша народна поезія. З. Педросо (Португалія). Музичний талант українського народу добре відомий в усьому світі. Акіра Хасімото (Японія). Хай живуть у віках імена славних співців-кобзарів! Слава ж талановитому народу українському, який створив яскраві зразки народної поезії! ЛИТЕРАТУРА Боржковський В. Лирники //Киевская старина – 1889. - №11 Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. и. про лірників повіту Бучацького // Етнографічний збірник. – Львів, 1896
Після XX з'їзду партії, на якому було піддано критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говорити про національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україні одним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезія «Мова» у яскраве свідчення цьому. У 1959 році на IV з'їзді письменників України М. Рильський прочитав вірш «Рідна мова». Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет ще більше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування української мови. Для цього українська мова мала всі підстави. У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, яке поет прирівнює до «гулу віків», «шуму століть». У ньому – «бурі подих», «неволі стогін», «волі спів», «сурма походу світанкова». В умовах російського царського гноблення українська мова зазнала жорстокого переслі-дування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації, поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її «велично-гідним духом». Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М. Рильського були всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно- діловому мовленні.
Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: - теорію керівництва; - практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління. Поняття “менеджмент” міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів. У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент » вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін « управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент » тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції. (6( Таким чином, термін «менеджмент » вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.
У 124-му параграфі про лапки до 3-го пункту додано досить велику примітку щодо індивідуальних назв, які не беруться в лапки. Це зокрема: а) власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний інститут; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна біржа; Харківський тракторний завод; б) власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Точелектроприлад; в) назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса Латіна; г) назви шахт, марок машин, літаків і т. ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334; д) назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.; е) назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія. У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо; є) назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор — К.,: Дніпро, 1988. І нарешті, про 2-гу примітку, яку вміщено наприкінці 3-го пункту 125 параграфу про розділові знаки при прямій мові.
Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. Паола Ломброзо ( . Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. - Львів, 1991.
С.І. Дорошенко, Г.Т. Басенко, Н.О. Садівнича УКРАЇНСЬКЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ Суми 2001С.І. Дорошенко, Г.Т. Басенко, Н.О. СадівничаУкраінське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів аграрних спеціаль- ностей. Зміст посібника відповідає діючій навчальній программі з курсу “Українське діловемовлення”, передбаченого планами підготовки майбутніх агрономів, ветеринарів, зооінженерів, економістів, правознавців, інженерів- механіків, інженерів-будівельників, фінансистів, бухгалтерів, технологів із переробки м`яса і молока. Посібник рекомендований викладачам, студентам вищіх аграрних навчальних закладів, коледжів України та працівникам установ, господаств, підприємств сіль- ськогосподарської галузі РЕЦЕНЗЕНТИ: Від авторів Введення курсу “Українська ділова мова” у вищих навчальних закладах було одним із усеукраїнських освітянських заходів на виконання “Закону про мови” (1990р.). З того часу вийшло друком кілька программ і навчальних посібників, у яких окреслено обсяг поняття “ділова мова” і, відповідно, запропоновано перелік тем, які охоплюють певні теоретичні відомості про мову й визначають сукупність практичних мовних навичок, що ними повинні оволодіти майбутні фахівці.
У зводі законів княжої держави "Руській правді" містилося чимало регламентацій, які стосувалися часів та термінів полювання на тих чи інших хутрових звipiв, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i деякі кари, переважно грошові, за порушення вимог "Руської правди". Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакову кару. У князівські часи фактично було закладено i початки формування заповідних територій — "мисливських угідь", на яких лише вряди-годи відбувалося полювання та лови. У добу козацько-гетьманську українське природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, яка уособлюється. насамперед, в гетьманських універсалах.
В умовах російського царського гноблення українська мова зазнала жорстокого переслі-дування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації, поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її “велично-гідним духом”. Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М. Рильського були всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно-діловому мовленні. Це був горезвісний Валуєвський циркуляр, Ємський указ та численні неопубліковані заборони у радянські часи, Про всі ці знущання над словом М. Рильський писав з особливим болем. Кожен рядок наведеної строфи узагальнює гірку правду поневолення, спрямованого на те, щоб зникла, вмерла наша мова, щоб не розходилася її слава по світу. За спробу протистояти імперській сваволі не раз доводилося платити власною волею. І це вже стосувалося не тільки минулого століття, а й 20-30-х – кінця 40-х років XX століття. Навіть під час хрущовської “відлиги” М. Рильський не міг відверто виступити на захист рідної мови. Саме на такі асоціації наводить його поезія “Рідна мова”. Тому у другій частині вірша поет так багато уваги приділяє російсько-українським культурним зв'язкам та вільному розвитку української мови.
Суздальская область зависила от кіевского митрополита, свою очередь находившагося подъ вліяніемъ кіевского князя.”. Цією фразою відображають сутність історичного процесу в Київській Русі ХІІ-ХІІІст В південно Західний Русі існували Київське Чернігівсько-сіверське, Переяславське, Галицьке і Волинське князівства у ІІ третині ХІІ ст. – середині ХІІІ ст. Практично кожна князівство в мініатюрі відтворювало політичну структуру Київської держави. Ну, а як норми права визнавали “Руську правду”. Але правоприємницєю Київської Русі ми можемо зазначити лише Галицько- Волинською державою (перше українське королівство) існуючу у ІІ половині ХІІІ ст. – 1365р. Це була монархія. Законодавча та виконавча влада в руках князя, влада якого була спадковою. У 1263 році Галицько-Волинський князь Данило Романович був проголошений королем Русі. У 1366 році в наслідок династичної кризи королівство Руське було поділено мін польським королівством (Галичина) і великим князівством Литовським (Волинь). Сучасні історики вважають що у другій половині ХІІ ст. сформувалися три центри об’єднавчих сил населення колишньої Русі. Один із сил – український: Галицько-Волинська держава, що намагалась у першій половині ХІІ ст. об’єднати більшість українських земель (Волинь, Галичина, Поділля, Київське і Переяславське князівства).
Проте були проблеми, в основному з вини керівництва. Вітчизняні вчені були виключені з міжнародного обміну інформацією, часто важливі наукові відкриття не доходили до керівників. На науках гуманітарного профілю негативно позначилася заідеологізованість учених, тенденції до технізації всієї академічної системи. Але й тоді були історики, які не йшли на компроміси з владою: М. Брайчевський, О. Компан, Я. Дзира. В український літературі тих років червоною ниткою проходили теми жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни. Водночас з’являлися і неординарні твори. Поміж них - романи "Собор" (писався у 1963-67 рр.) і "Циклон" О. Гончара, проза Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Р. Іванчука, Ю. Дрозда, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, Л. Костенко, інших. За сприяння тодішнього керівника республіканської компартії П. Шелеста влада пішла на ряд суттєвих пом’якшень у своїй культурній політиці, навiть почався новий, щоправда, дуже поміркований варіант "українізації", розпочало діяльність Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, що, зокрема, здійснювало реставрацію пам’яток козацької доби.
Хто тільки не посягав на країну, не маячу самостійної Української держави! Українське минуле – це історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток. Колись аграрна за самою своєю суттю, Україна стала індустріальною в надзвичайно швидкий час. Трипільска культураЩе археологічна культура часів мідного століття, пам’ятники якого розповсюджені на Правобережній Україні та в Молдові. Назва – від с. Трипілля Київської області. Де на при кінці 19 ст. вперше знайдені пам’ятники цієї культури. Основні заняття людей часу трипільської культури – це землеробство і скотарство. Поселення людей того часу являли собою великі глинобитні домівки, побудовані по колу. Велику цікавість з’являють гончарні вироби (посуд, модельки житлових будинків, фігурки тварин). У період свого розвитку між 3500 та 2700 Рур. до н. е. Трипільці жили великими селами по 600 – 70 чоловік. У довгих та вузьких спільних оселях кожна сім’я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла. Орнаменти на череп’яному посуді являв собою поєднання плавних візерунків жовтого, чорного та білого кольорів. Це свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в їхній культурі.
Таким чином, Люблінська унія 1569 р. мала відчутні негативні наслідки для українського народу, визначивши подальші процеси його суспільного розвитку: посилення національного гніту та зростання національно-визвольного руху. 2. Брестська унія та посилення національного гніту. 1. Передумови Брестської унії. Релігійне життя в Україні в період після Люблінської унії характеризується значною складністю. Посилення суспільної ваги шляхти співпадає з занепадом православної церкви. В українських землях набуває певного поширення Реформація в вигляді соцініанства. Проте, на відміну від Голландії та Англії, де Реформація перемогла за умов розвитку ринкових відносин, “в Польсько-Литовській державі, де риночними стосунками були охоплені лише великі поміщики, ідеї Реформації не змогли знайти собі міцної соціальної опори. Православне населення Речі Посполитої ставилося до духовних новацій, як до чогось чужого, іноземного, органічно пов`язаного з культурою польського католицизму” . Значно більше впливала на українське суспільство боротьба між православною та католицькою церквами, яка сприймалася більшістю українців як аналог боротьби між українцями й поляками. Так, у 1583 р. польський король Стефан Баторій розпорядився відібрати землю в усіх полоцьких православних церков і монастирів і передати її єзуїтам, які розгорнули активну діяльність в українських землях після Люблінської унії.
![]() | 978 63 62 |