телефон 978-63-62
978 63 62
zadachi.org.ru рефераты курсовые дипломы контрольные сочинения доклады
zadachi.org.ru
Сочинения Доклады Контрольные
Рефераты Курсовые Дипломы

РАСПРОДАЖАКанцтовары -30% Всё для дома -30% Все для ремонта, строительства. Инструменты -30%

Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана

Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты
Молочный гриб необходим в каждом доме как источник здоровья и красоты + книга в подарок

поискв заголовках в тексте в маркете

Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської Імперій

За сенаторським указом 1720 р. в Україні заборонялося друкувати ніяких книг, окрім «церковних давніх видань». Важливо підкреслити, що Петро І вживав всіх заходів, щоб ослабити Україну. Десятки тисяч людей – козаків та селян – відряджалося на спорудження фортець, копання каналів, будування нової російської столиці. Внаслідок цієї політики Україна за 20 років після гетьманування Мазепи дуже збідніла, що стали помічати й московські воєводи. Крім того, росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння. 29 квітня 1722 р. Петро І видав указ І. Скоропадському про створення Малоросійської колегії. В указі говорилося, що оскільки в судах, збиранні податків і взагалі в управлінні Гетьманщини багато непорядків, цар наказав заснувати колегію із шести офіцерів російських полків на чолі з президентом – бригадиром Степаном Вільяміновим. Колегія ставала вищим судовим і контролюючим органом краю. Скоропадський пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і незабаром помер (3 липня 1722 р.). Після смерті Скоропадського цар не дозволив обрати нового гетьмана, а доручив управління Павлу Полуботку (1722 – 1724 рр.). Одночасно приїхав до Глухова бригадир Вільямінов і сформував Малоросійську колегію.

Кирило Розумовський та його меценатська діяльність

В указі зазначалося, що це призначення здійснено «в разсуждение усмотренной в немъ особливой способности и приобретенного в наукахь искусства». Тоді ж його опікун Теплов посів місце асесора при академічній канцелярії. Молодий Кирило Розумовський цікавився більше великосвітським життям з балами, маскарадами, бенкетами, прийомами. Подейкували, що він краще знав петербурзьких красунь, ніж членів академії. Сама імператриця посватала за Кирила Розумовського свою внучату сестру Катерину Іванівну Наришкіну (1729-1771), якій дала величезний посаг: кілька десятків тисяч кріпаків, будинок у Москві на Воздвиженці (згодом графа Шереметева), підмосковні села Петровське, Троїцьке, Котли, пензенські вотчини Чернишове, Єршове та ін. Відновлення гетьманства в Лівобережній Україні імператриця Єлизавета Петрівна пов'язувала з особою Кирила Розумовського, якого й призначила гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії «обрання» гетьмана до Глухова 16 січня 1750 р. прибув генерал-майор граф Ї.С. Гендриков, який привіз жалувану грамоту, і на його вимогу генеральна старшина підписалася на «прошеній в гетманы Кирилы Григорьевича».

Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)

За справедливим твердженням дослідника української преси А. Животка, «Наша культура» займала поважне місце в пресі українського позасовєтського простору». І справді, з самого початку журнал прагнув бути елітарним, бути творцем високохудожньої національне зорієнтованої культури. «Тільки духовна культура, – писав Іван Огієнко, – творить правдиву національну еліту – духовно міцну, естетично здорову, в житті витривалу». Журнал культивував дух поваги до науки та її творців, дух толерантності та політичної незаангажованості, що взагалі було властивим науковцю Іванові Огієнку, хоча питання про його політичну орієнтацію є суперечливим. «На сторінках «Нашої культури» писали вчені найрізноманітніших політичних напрямів, – зазначав Огієнко. – В нашім житті це була єдина ланка, де наша еліта легко й беззастережно об'єдналася». Як надзвичайно цінне відзначав Огієнко те, що еміграція з Великої України не лише посилила «наукову західноукраїнську еліту», а й через «Нашу культуру» допомагала науковій еліті знайти трибуну і здобути сферу впливу на українське громадянство, сприяти відродженню нації. І справді, за три роки свого існування в тридцяти двох томах було надруковано понад двісті наукових статей обсягом 124 др. ар. На думку Огієнка, об'єднуючим стержнем більшості з них була національна ідея.

Павло Скоропадський - гетьман Української Держави

Дитячі роки Павла Петровича пройшли в сімейному маєтку Тростянець у Полтавській губернії, де зберігалася зібрана величезна колекція предметів української старовини. Великий вплив на майбутнього гетьмана справили його дід Іван Скоропадський, багаторічний предводитель дворянства Полтавської губернії, та відомий громадський діяч П.Дорошенко (небожем якого був Д.Дорошенко). У 1886 р. Павла Скоропадського відсилають до Петербурга, в Пажеський корпус — привілейований військовий навчальний заклад. Після його закінчення в 1893 р., отримавши звання корнета, Скоропадський став офіцером Кавалергардського полку, де виконував обов'язки командира ескадрону. У вільний від служби час він багато подорожує країнами Європи та Близького Сходу, розширюючи кругозір і поглиблюючи освіту. У Парижі Скоропадський відвідував лекції у знаменитому Сорбоннському університеті. 11 січня 1898 р. відбулося весілля Павла Скоропадського й Олександри, дочки генерал-лейтенанта Дурново (їхній рід походив від сина Ярослава Мудрого Святослава). Незабаром у Скоропадських народилися дві дочки, Марія та Єлизавета, і три сини — Петро, Данило й Павло. Під час російсько-японської війни Скоропадський командував п'ятою сотнею Другого Читинського полку Забайкальського козачого війська, брав участь у бойових операціях.

Доля українських кобзарів-бандуристів на Кубані

До останнього, за океан, її руки не дотяглись. Але Олексій Петрович зник безслідно, мов би й не було його. Бандурист Михайло Петренко (1882–1967) був великим знавцем українського національного епосу – дум, свого часу – навіть активним його пропагандистом. Але в своїй автобіографії (1961 р.) він жодним словом не обмовився про бандуру – так був нажаханий (І. Варавва від нього записав і пізніше опублікував дві думи) . Михайла Івановича обминув репресивний молох. Упродовж свого життя він створював музей В.І. Суворова в рідній станиці Усть-Лабінській. Нині від цього музею не лишилося й сліду. К. Німченка від репресій врятувало «пролетарське походження» («бедняк»). До того ж, він не брав участі в національно-визвольній боротьбі: в ті роки він «гриз граніт науки», навіть закінчив 2 курси Катеринодарської консерваторії (1920 р.) . Гавриш Іван Степанович (1901–1985) – бандурист-педагог, політв'язень. На допитах енкаведисти його били в обличчя, особливо по щелепам, від чого непритомнів. Відливали водою і знову били. Не скоривсь. Не підписав фальшивого обвинувачення. Відбув два терміни ув'язнення (Біломорканал, Колима).

страницы 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Великие архитекторы. Ван Шу. Том 22. Коновалова Н.
Ван Шу – знаменитый китайский зодчий, один из немногих архитекторов в своей стране, кто с уважением относится к ее традициям. В наши дни
166 руб
Раздел: История и теория архитектуры
Великие архитекторы. Пелли. Том 23. Маевская М.
Сезар Пелли – главный законодатель моды в области архитектуры для финансовых корпораций. Его здания хорошо узнаваемы, чего стоят только
166 руб
Раздел: История и теория архитектуры
Великие архитекторы. Вальтер Гропиус. Том 24. Тарханова С.
Вальтер Гропиус – один из самых известных архитекторов современности. Его имя стоит в одном ряду с такими именами, как Ле Корбюзье и Мис
166 руб
Раздел: Биографии деятелей изобразительного искусства и архитектуры
телефон 978-63-62978 63 62

Сайт zadachi.org.ru это сборник рефератов предназначен для студентов учебных заведений и школьников.