Культура Галицько-Волинської Русі ХІІІ-ХІV ст.

Але головним спільником Данила Романовича у 1251 р. став володимиро- суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. А у 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ. У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько- Волинського князівства. Волинню до 1270 р. володів його брат Василько, а Галичиною та Холмщиною — сини Данила Лев, Мстислав і Шварпо. Лев (1264—1301 рр.) переніс столицю князівства до Львова. Домовившись із татарами, він здійснив разом з ними походи на Польщу, Литву, Угорщину, приєднавши до своїх володінь Закарпаття з Мукачевим та Ужгородом. По смерті Лева його син Юрій І (1301—1308 чи 1315 рр.) знову очолив єдину Галицько- Волинську державу, оскільки після Василька династія Романовичів на Волині фактично не продовжилася. Столицею князівства стає Володимир-Волинський. Сини Юрія І Андрій і Лев II (1308 чи 1315 — 1323) були останніми з роду Романовичів галицько-волинськими князями і правили разом.

Саме на цих землях витворилися й діяли державні органи влади й управління з центром у Києві. Київські князі поширювали й зміцнювали свою державу, спираючись передусім на сили подніпровського населення. Та й назва “Русь” відносилася насамперед до Середнього Подніпров'я, а в термін “Руська земля” вкладався швидше державний, ніж етнічний зміст. Найвидатніші пам'ятки культури — літописи, архітектурні споруди та інші — теж створювалися в Києві та інших подніпровських, пізніше українських землях. Тому є всі підстави відносити Київську Русь передусім до історії України. Україна — безумовна спадкоємниця Київської Русі. Через це спадщину Київської Русі не можна ототожнювати з Росією, Великоросією, як це робили і роблять російські шовіністичні елементи. Але не можна погодитися з деякими гарячими головами, переважно з числа публіцистів і письменників, які повністю заперечують будь-яке відношення росіян до спадщини Київської Русі. Хіба можна заперечувати, що російська народність сформувалася на основі північно-східної групи східнослов'янських племен, а ці племена брали участь у творенні історії й культури Київської Русі? Крім того, здобутки культури Київської Русі ввійшли в російську літературу, суспільну думку, духовне життя І стали для росіян їхніми, рідними.

Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лише 1325 р. внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви главою держави було обрано 14-річного ма-зовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою у руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-волинська держава вже пройшла. Перірд правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волйнсько-го князівства: посилився ординський вплив,безуспішноюбула боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму. , ' ' Масове невдоволення народу політикою Юрія 11 дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й до активних насильницьких дій. Внаслідок боярської змови у квітні 1?40 р. Юрія II Болеслава булоотруєно. Після цієї подігзберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося.

Цілий ряд учених визнає, що феодалізм в Україні утвердився за литовських часів. Генезис феодальної земельної власності був складним довготривалим історичним процесом. Період XII - першої половини XIV ст. характеризувався зростанням феодального землеволодіння, пануючою формою якого була вотчина. Основна частина землевласників складалася з князів, бояр, церкви і монастирів. Князь був володарем усієї державної землі, але фактично розпоряджався лише власним доменом. Про їхні розміри точних відомостей немає. Землеволодіння бояр, що називалися у джерелах «селами», за походженням були князівським наданням, успадкованим, купленим. Маєтності бояр зростали за рахунок захоплення общинних і селянських земель. Боярство поділялося на групи; «луччі», «великі», «нарочиті» і малоземельні, дрібні. Економічно сильним було боярство Галицько-Волинського князівства. Зачас з середини XII -до середини XIII ст.літописи згадували понад 60 боярських імен. Бояри Володислав, Судислав, Доброслав захопили частину Галицької землі й не визнавали влади князя Данила. Існувало умовне землеволодіння, що в Україні називалося «державою».

Зміст: 1. Вступ. 2. Кирило та Мефодій – просвітники слов'ян. 3. Володимир Великий у культурному розвитку. 4. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. 5. Розвиток писемності. Освіта. 6. Наука, література, книг описання. 7. Архітектура та образотворче мистецтво. 8. Розвиток медичних знань. 9. Художня культура Київської Русі. 10. Характерні особливості рукописної книги Київської Русі. 11. Літературні пам'ятки Київської Русі. 12. Музичне мистецтво Київської Русі. 13. Театральне мистецтво. Музика. Танок. 14. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра. 15. Ткацтво, килимарство та вишивка. 16. Внесок Київської Русі у розвиток культури. 17. Список лiтератури. . Вступ. Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку. Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу.