Нікомахова етика

Риториці він навчався у свого батька, стоїцизму - у Аттала, піфагорейству у Сотіона, а з практичною політикою він познайомився на прикладі свого дядька, який був римським правителем Єгипту. Сенека дуже захопився стоїчною філософією, але зустрів при цьому незадоволення свого батька. Хвилювання батька не були безпідставними, адже суспільні умови тієї епохи не сприяли розвиткові філософії. Модною етикою того часу був легкий епікуреїзм, люди вважали, що щастя полягає у тому, щоб добре їсти, пити, кидати гроші на вітер. Що за радість бути мудрецем, відмовляти собі в усьому? Таким був настрій римського суспільства за перших імператорів. Тому не дивно, що філософів- стоїків ненавиділи, адже їх приклад був живим докором суспільству; уряду ж вони здавались підозрілими через те, що засуджуючи існуючий порядок, вони відчували ностальгію за давніми республіканськими формами правління. В результаті стоїків нерідко виганяли з Риму імператорськими декретами як шкідливих людей. Вже Сенека змушений був доводити, що філософія не заважає політичному добробуту країни.

Трансцендентальна логiка - звертає увагу на те, що надає знанню апрiорного характеру, створює мож- ливiсть виникнення загальних i необхiдних iстин. Таким чином, фактично вчення Канта про пiзнання є роз- горнутою трансцендентальною логiкою. 5.1.6 Етика. В етичному вченнi Кант дотримується принципiв, котрi вiн розвинув у своїй теорiї пiзнання. Так, що стосується проблеми необхiдного та свободного в дiяльностi людей, то вiн вважав, що дана суперечнiсть - уявне: людина дiє не- обхiдно в одному вiдношеннi, вiльно - в iншому. Людина дiє з необхiднiстю, оскiльки вона з своїми думками, чуттями розмiщується серед iнших явищ природи, i в цьому вiдношеннi пiдкорюється необхiдностi свiту явищ. Разом iз цим, людина є моральною iстотою. Як моральна iстота, вона належить до свiту духовного. I в цiй якостi людина - вiльна. Моральний закон, котрий дається лише розумовi, це 'категоричний iмпе- ратив', закон, який потребує, щоб кожний iндивiд дiяв так, щоб правило його iндивiдуального життя, поведiнки ставало правилом поведiнки кожного.

Таким чином, не теоре- тичнi положення роблять можливими практичнi, а навпаки, практичнiсть робить можливою теоретичнiсть. Дiяльнiсть 'Я' завжди веде до усвiдомлення протилежного. Сама дiяльнiсть 'Я' приводиться в рух чимось протилежним. Необумовлена дiяльнiсть 'Я' з необхiднiстю вiдтворює протилежностi: мiж дiяльнiстю та її завданням, мiж предметом i методом, мiж знанням i незнанням. При формулюваннi положень своєї фiлософiї Фiхте систе- матично виводить, фiксує логiчнi категорiї. Керуючись 'анти- тетичним' методом, вiн рухається вiд теоретичних загальних положень - через розгляд вiдчуттiв, споглядання, уяви, а та- кож мислення (розсуду, здатностi судження, розуму) - до по- ложень практичного розуму з його властивостями та спрямуван- нями. Викладаючи порядок розвитку категорiй, Фiхте показує, що суб'єкт послiдовно пiдiйматься вiд нижчих щаблiв теоре- тичної дiяльностi до вищих. Таким чином, метод 'науковчення' вiдтворює iсторичний розвиток людського духу,природний про- цес розвитку здатностi мислення. 5.2.3 Етика. Вчення про свободу. Головною проблемою етики Фiхте вважав суперечнiсть мiж необхiднiстю i свободою.

Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетен-тність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві. Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і просторі. Наприклад, можна використовувати найно-віші технології і устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло, що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не станеться. На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосе-редній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролю-вати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм під-вищенні ефективності виробництва на підприємствах.

Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при: - виборі виду господарської діяльності; - визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів; - визначенні цін; - розпорядженні отриманим прибутком. 3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, проте варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути: - збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками; - істотна втрата майна; - банкрутство (визнання повної неплатоспроможності). 4. Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. От морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках: - обов'язковість; - загальна висока культура й освіченість; - контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.