Про козацькі часи на Україні

Тим часом Петлюра вважав, що слід приділяти більшу увагу будівництву інститутів національної державності. Нарешті, безпосередньою причиною кінця Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. До весни 1918 р. широким верствам населення України вже набридли революція й хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед маєтних класів, заможних селян, дрібних підприємців та бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників, вищих прошарків чиновництва, що складали 20% усього населення України. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовилися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським (титул «гетьман» мав викликати асоціації з квазимо-нархічними традиціями, пов'язаними з козацькими гетьманами). Нащадок давнього роду козацької старшини й один із найбільших на Україні землевласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив військовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом.

Перегорнемо сторінки життєпису Володимира Винниченка. Для цього треба перекинутися уявою в 1880 рік, на одну з вулиць повітового міста Єлисаветграда колишньої неосяжної Херсонської губернії. Саме тут 16 липня (28 липня за н. Ст.) і народився Володимир Винниченко. Батько, кирило Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економії поміщика Бодіско. Мати, Докія Павленко, від першого шлюбу вже мала трьох дітей – Андрія, Василя, Марію. Отже, Винниченко з’явився на світ і зростав на півдні України. В той час це місце було зіткненням двох стихій – молодої індустрії, могутньої цивілізації і гарячого козацького духу, що витав над безмежними просторами. Хлопця оточував строкатий світ, і враження дитинства виявились настільки сильними, що пізніше він так напише: “Ви уявіть собі: я родився в степах. Ви розумієте, добре розумієте, що то значить “в степах?” Там, перш усього, немає хапливості. Там люди, наприклад, їздять волами. Запряжуть у великий, поважний віз пару волів, покладуть надію на Бога і їдуть. Воли собі ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловік лежить на возі і їде. Трохи засне, трохи підкусить, пройдеться з батіжком наперед, підожде волів, крикне задумливо “гей!” і знов собі поважно піде уперед.

Українська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих часів, теж уболівала за збереження довкілля й видавала ряд наказів і документів про охорону придніпровських лісів і лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького знищення звірів та риби. Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повне виснаження грунтів у аграрних районах. Екологічна криза грізно нависла над усім світом, вона вже “схопила нас за горло”. “Екологічна бомба” уповільненої дії, яку ми, всі країни і народи, посилено начиняємо “вибухівкою” із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім - планету Земля, перетворити її на безлюдну пустелю.

Правда тепер альтернатив лише дві — московська і шведська. Промова І. Мазепи своїм вістрям направлена не просто проти Москви, а проти її деспотичної системи правління. І хоч автор "Історії Русів" і підкреслює, що козаки у своїй масі залишились вірними цареві, але їх вибір він виправдовує лише вірністю монарху православному та неможливість виступу проти нього на боці лютеранина — короля Швеції. Релігійний мотив знов стає провідним при виборі народом свого майбутнього. При цьому зазначається, що він був вміло використаний росіянами, що розпускали різноманітні чутки про відступництво І. Мазепи і його таємне католицтво. У той же час, всупереч своїй "офіційній" позиції, "Історія Русів" ідеалізує перебування шведів в Україні, постійно підкреслюючи, що вони поводились чемно і цивілізовано щодо місцевого населення. Це різко контрастує з описанням звірств військ під командуванням О. Меншикова. Дії російських військ нагадують поведінку диких варварів у захопленій ворожій країні і характерні для деспотичних режимів. А тиранія, на його думку, не може бути стабільною формою правління. Як підкреслює В. Шевчук. "Автор "Історії Русів" є ворогом тиранії, він вважав, що будь-яке насильницьке чи тиранське правління ніколи не буває міцне і довготривале, а обов’язково впаде як таке, що неуміцнене згодою та взаємними інтересами, коли ж на скинення тиранії буде підняте народне обурення, то воно має вважатися за справедливе" . "Історія Русів" у цілому пропагує ідею демократичної, але сильної унітарної козацької держави.

Однак європей­ська дипломатія, зважаючи на залежність українських правителів від московських царів, досить вміло пере­гравала їх у складній дипломатичній грі. Спротив І.Самойловича не завадив королю Яну III Собеському та малолітнім царям Петру й Івану укласти „Вічний мир" (1686), що на чверть віку залишав територію правобережної України у сфері впливу польського монарха, а подніпровські козацькі землі знову оголо­шував пусткою. Звичайно, кожен з „претендентів" мав політич­ну доктрину, яка обґрунтовувала прагнення оволодіти сплюндрованим краєм. Польща і Московія висува­ли тезу про „дідичні" польські чи „споконвічні" російські землі. Крім того царський уряд аргументу­вав свої наміри, що „Хмельницькому. по Случ і Горинь на кілька десятків миль від Києва землі бу­ли віддані і після смерті Хмельницького і до цього часу (1684) під королівським володінням ніколи ці містеч­ка не були". Польський король відповідав, що за попередніми трактатами Правобережна Україна має належати козакам, які присягнули йому на вірність, а „при кому козаки, при тому й залишається Ук­раїна".