Україна у революційну добу. Рік 1920

Найзначнішою, напевно, подією у дослідженні творчості Замятіна за кордоном став вихід зібрання творів письменника, четвертий том якого, надрукований у 1988 році, містить практично всі відомі роботи Замятіна в області публіцистики та літературної критики. Але, на жаль, головним недоліком цього видання стала практично повна відсутність будь-яких коментарів та зносок, що затруднює роботу дослідників. У 60-ті роки в СРСР поступово починають з'являтися поодинокі публікації про творчу спадщину Замятіна, перевидаються деякі написані ним у 20-ті роки критичні статті. Але самі твори не перевидаються. Як і раніше, вважалося, що вся післяреволюційна творчість Замятіна просякнута “ворожим ставленням до революції, глибоким песимізмом”. Його стаття “Я боюсь” оголошується “зверхньою”, такою, що оцінює сучасну літературу з позицій “чистого мистецтва”. Замятіна навіть називають “одним усіма забутим критиком”, який писав про “літературу високого рангу” та про “літературу спрощеного змісту, розраховану на величезні верстви”. У 70-ті роки ставлення до Замятіна стає більш позитивним, і тепер його розглядають лише як письменника, що “не зрозумів революційну дійсність”.

Тому стежині “нема кінця”, як “й повороту теж нема”. У пісенній спадщині А. Малишка є кілька “Колискових”, а також поетичні обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери “Молода гвардія”. У своїй книзі “Думки про поезію” він писав: “Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати”. Білет 13 1.Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі “Бояриня” Лесі Українки. Драма “Бояриня” вводить читача у складний період української історії – добу Руїни. Цей надзвичайно важкий для українців час XVII століття був співзвучний державницьким змаганням в Україні на початку XX. Тому майже одночасно написано три драматичні твори про епоху Руїни: “Бояриня” Лесі Українки, “Гетьман Дорошенко” Людмили Старицької-Черняхівської, “Сонце Руїни” Василя Пачовського. Зрозуміло, що публікування твору, у якому художньо відтворені суспільно-національні взаємини України і Росії, не дозволялося радянською цензурою. “Бояриня”, написана 1910 р. у Єгипті, прийшла до українського читача лише недавно.

Реферат на тему: Оцінки митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. в українській історіографії 1920-х - 1980-х pp. Якщо звернутися до оцінок дореволюційними дослідниками митних тарифів Російської імперії першої половини XIX ст., то слід зазначити: їх відмінності були передусім обумовлені тим, що, по-перше, економісти та історики виходили з різних галузевих і територіальних інтересів, по друге, тим, що вони дотримувались різних концепцій економічного розвитку Російської імперії в цілому та України зокрема. Так само, як і дореволюційні економісти, українські дослідники 1920-х - середини 1930-х pp., які практично розпочинали ґрунтовне вивчення вітчизняної соціально-економічної історії ХГХ ст., не могли обійти увагою ). Радянський історик В. Теплицький, вважаючи наслідки тарифу 1822 р. негативними, як і деякі з його попередників, посилався на праці В. Леніна. Як відомо, останній часто критикував про-текціоністську митну політику, що, на його думку, гальмувала розвиток економіки та впровадження капіталістичних відносин в імперії180. (Цікаво, що більшість радянських істориків відійшла від ленінської оцінки на позиції, близькі до офіційної дореволюційної літератури).

Орієнтація на інтуїцію, відчуття, інстинкти оберігають свідомість від загибелі. Динаміка зовнішнього життя для них чужа і недоступна, хоча з тугою споглядають вони з командної висоти простори поза Гралтайськими Межами: експериментальну ферму, потяги, що кожні п'ятнадцять хвилин вилітали і «мчались у степ по глухих дорогах республіки». Зовнішнім відповідником внутрішньої сутності мешканців зони стають «малинник», «яблуневий глуш» — простір неіснування загублених душ втраченого покоління. На противагу «дикій» дійсності анарх майбутнє «уявляє прекрасним запашним садом». Хвильовий неначе показує межі, в яких існує свідомість персонажа у постреволюційну добу. Один його полюс складає вбивча міщанська розважливість Карно з його міркуваннями: «життя все одно є в'язниця, яку тільки треба обставити, щоб у ній була канарейка й самовар. Самовар теж корисний, коли хочеться чаю, а канарейка частенько може замінити славетний симфонічний оркестр.», інший — позамежності болю анарха: «живемо зовсім не для того, щоб жити, а для того, щоб умерти. Така наша воля». Герої Хвильового часто виступають як al er ego автора, є репрезентантами його світогляду, сформованого, як у цілого покоління, значною мірою під впливом ідей Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, 0. Шпенглера. Отож і герої Хвильового — «неспокійний юнак» Хлоня та величезний анарх у прагненні бути вільними у виборі і життя, і смерті мають спільні риси з героями ніцшеанської ідеологеми: «Незріла любов юнака, незріло ненавидить він людину і землю.

У певний момент продуктивні сили заходять у суперечність із виробничими відносинами, і тоді наступає епоха соціальної революції. Капіталізм кінця XIX століття розглядався марксистами як період загострення протистояння двох класів - пролетаріату й буржуазії, що повинно було з неминучістю привести до революційної зміни суспільно-економічної формації. В 90-х рр. XIX століття деякі положення марксизму були переглянуті в рамках ревізіонізму, представниками якого є Є. Бернштейн, А. Бебель, В. Либкнехт, Л. Березнів і ін. Критиці піддалися положення марксизму про прогресивне зубожіння пролетаріату у міру розвитку капіталізму й росту класових протиріч, про концентрацію капіталу, а також про революційну зміну суспільно-економічних формацій. Опираючись на нові дані господарського розвитку, ревізіоністи доводили, що, по-перше, витиснення великим капіталом дрібного сповільнилося, а, по-друге, трести й картелі допомагають капіталізму усунути кризи. На підставі цього вони стверджували, що наприкінці XIX століття спостерігається пом'якшення протиріч капіталізму. Наслідком цього в практичному відношенні є можливість поліпшення становища робітничого класу шляхом соціальних реформ.